Розвал імперії близько: Росія застрягла в Україні, так само, як СРСР – в Афганістані

Сьогодні формула віддзеркалена майже слово в слово. Про це пише Ігор Семиволос.

Чому росіяни кажуть саме це?

Це класичний радянсько-російський міф про "превентивний удар", який виконує дві фундаментальні функції: знімає моральну відповідальність за агресію, яка легітимізується як "вимушена оборона", а загарбник перетворюється на "жертву обставин", що просто діяла на випередження, та підміняє реальні причини війни ідеологічним конструктом.

Замість визнання власних імперських амбіцій чи спроб контролювати сусідню країну створюється картинка екзистенційного "змагання з наддержавою".

Вони не вигадали нічого нового

Показово, до речі, що й сам матеріальний доказ цієї "прозорливості" – стандартний, до болю впізнаваний прийом: "знайдені документи ворога", нібито виявлені в покинутому штабі. Це не радянське й навіть не суто російське ноу-хау, а старий жанровий інструмент виправдання агресії. Та сама логіка, що й у Гляйвіцькій провокації 1939 року чи в сфабрикованих "протоколах", які завжди "випадково" знаходяться саме тоді, коли потрібне алібі.

Нічого нового. Стратегічна культура Кремля не просто не змінилася з 1979 року – вона застрягла у тій самій понятійній системі та використовує ті самі риторичні шаблони, оскільки нових сенсів чи аргументів для власного суспільства вигадати так і не змогла.

Показово, що у випадку з Афганістаном такі розмови почалися тоді, коли стала зрозумілою фатальність вторгнення для СРСР.