Африка або Україна: Росія ризикує втратити зону впливу, продовжуючи війну

Росія зриває контракти на постачання зброї

У Буркіна-Фасо активно працюють російські військові спеціалісти, для боротьби з бойовиками "Ансарул Іслам" та групами туарегів залучаються найманці ПВК "Вагнера" і, можливо, військовослужбовці африканського корпусу. Зрештою, саме там корпорація "Росатом" має намір побудувати АЕС.

Читайте також "Захисники Росії": як українських дітей перетворюють на російських солдатів

На перший погляд, росіяни зміцнилися та пустили коріння. Але останні новини змусили понервувати адміністраторів одразу кількох "російсько-африканських" телеграм-каналів. Привід більш ніж кумедний.

Отже, уряд Буркіна-Фасо купив у Туреччині кілька БпЛА Bayraktar та один "Прапороносний рейдер", відомий у нас як Bayraktar Akinci. Той самий, у якому використовуються українські турбогвинтові двигуни АІС-450.

Тобто виходить, що капітал Траоре бере гроші у росіян (як допомогу, гуманітарні гранти, військову допомогу), але платить за зброю туркам. Зважаючи на все, це не єдиний кейс. Тобто Туреччина зі своїми системами озброєння розпочинає активну експансію у регіоні.

Для Кремля це неприємно подвійно, оскільки торгівля зброєю є чи не єдиною стабільною сферою взаємодії, яка гарантувала постійний інтерес еліт низки африканських держав до співпраці з Росією. Типовим прикладом такого можна назвати, наприклад, Алжир або Анголу, які економічно (та й політично) зав'язані на держави ЄС (Ангола так само на Китай), але наявність російських збройових поставок гарантувала "повагу" місцевих еліт до російських політичних інтересів.

Але на тлі війни в Україні російський ВПК не може задовольнити й експортний попит. Причому не тільки для Африки – Росія фактично зірвала постачання своєї бронетехніки, засобів ППО та літаків навіть самопроголошеному президенту Білорусі Алєксандру Лукашенку. Це, до речі, відіграло позитивну роль з погляду взяття в експлуатацію білоруських та білорусько-китайських розробок.

У Африканських державах свого розвиненого сектора оборонної промисловості зазвичай немає (крім ПАР і ще 2 – 3 держав). Натомість є зони конфліктів. Відповідно, відхід постачальника, хай не сучасної, але дешевої зброї, змушує шукати інших партнерів.

Зауважте Чергова фетиш-дата росіян однозначно буде зірвана

Цим намагається скористатися та сама Туреччина, яка розширює свої поставки відразу в кількох державах. Не відстає і Китай, розвиваючи програму військово-технічної співпраці й, найчастіше безкоштовно, передаючи своє застаріле озброєння партнерам.

Якщо війна в Україні триватиме хоча б ще рік, Росія ризикує втратити низку контрактів зброї на континенті. А той, хто постачає озброєння місцевим урядам, часто-густо може претендувати на роль "пріоритетного партнера". Наразі боротьба за африканський ринок зброї лише розпочинається. І Росії цьому напрямі залишається роль глядача, який кусає лікті від досади, але нічого зробити не здатен.

Лукашенко поспішає зайняти місце Росії

До перегонів підключається і Лукашенко. Точніше, білоруський держвійськпром через партнерів в ОАЕ і раніше активно постачав озброєння. До того ж не завжди відкрито. Наприклад, у тому ж Судані на озброєнні обох сторін протистояння є білоруська броня та автомобільна техніка, хоча офіційного постачання туди не було.

Відхід Росії створює можливості кратного збільшення обсягів торгівлі зброєю. Причому у комунікації з Кремлем білоруська сторона представлятиме свою активність як "спробу не дати недружнім країнам забрати африканський ринок у Росії". У реальності спокійно рубаючи "живий долар" у згоді з Пекіном та Анкарою. Тим паче, що саме ці дві сили розглядаються в Мінську як ключові партнери, здатні врівноважити вплив Москви.