І знову знайомий почерк

Українцям не треба пояснювати, що криється за словосполученням "захист російськомовних". Про це пише Юрій Федоренко, інформує 24 Канал.

Читайте також Проблема зі "ждунами" на Донбасі набирає обертів

Саме з цих слів починалася окупація Криму у 2014 році. Саме під цим соусом Росія припхалася на Донбас. Саме цими словами російські пропагандисти виправдовували повномасштабне вторгнення у 2022-му. Ну а там, де з'являється кремлівський "захист", зникають закони, кордони, життя та людська гідність.

Сьогодні ця риторика адресована не лише Україні. Вона є сигналом для всієї Європи, але насамперед – для країн Балтії. Недарма керівник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов попереджає: Росія вже скоригувала свої плани потенційної війни з європейськими державами, зсунувши горизонт підготовки з 2030-го на 2027 рік. Ключова ціль – Балтійський регіон.

Ці побоювання поділяють і західні розвідки. Очільник Федеральної розвідувальної служби Німеччини Бруно Каль прямо проводив паралелі між анексією Криму та можливими сценаріями дестабілізації в Естонії. Міністр оборони Бельгії Тео Франкен говорив про "сіру зону" – провокації, інформаційні операції, маніпуляції, які можуть призвести до фактичної анексії швидше, ніж Захід встигне зреагувати.

Усе це – добре знайомий почерк. Спершу слова про "захист", потім "зелені чоловічки", далі – нова реальність, яку Кремль пропонує "прийняти". Чи зможе НАТО дати гідну відсіч? Напевно, відповідь на це питання – основна геополітична інтрига найближчих двох років.

Один нюанс може завадити кремлівським планам

Імперія з кожним днем все більше виснажується. Її апетити все ще імперські, але можливості стають дедалі більш обмеженими: війна поглинає ресурси – військові, демографічні, економічні, технологічні. А необмежених ресурсів не існує. У Кремлі хочуть більше – але з кожним днем можуть менше.

Сили оборони України відіграють у цьому процесі ключову роль. Ми щодня нищимо імперію – на лінії бойового зіткнення і глибоко в тилу. Палають нафтобази, зупиняються заводи, рветься логістика. Країна-бензоколонка поступово перетворюється на країну-попіл.

Достатньо згадати, що у 2025 році (до речі, ще не вечір) ЗСУ здійснили понад 140 атак на російські НПЗ (це майже вдвічі більше, ніж у 2024 році). Кожен такий удар зменшує ймовірність того, що слова про "захист русскіх" перетворяться на реальну анексію якоїсь країни.

Режим Путіна – це режим самознищення. Але сам по собі він впаде не скоро. Йому потрібно допомогти. Завдання України – вистояти і добити монстра. Завдання Європи і світу – максимально підтримати нас. Тому що у нас спільний ворог, спільна мета і спільне майбутнє.