Новини з полів

З метою надання вогневої підтримки своїм частинам та підрозділам, що ведуть бойові дії на ділянці Козача Лопань – Лук'янці, а також у районі Тернова – Рубіжне – Стариця, командуванням противника на території Бєлгородської області зосереджено угруповання артилерії та армійської авіації.

Актуальне Менше Росії – більше Європи: друзі Кремля несподівано завдали йому болісного удару під дих

Противники поєднують завзяті оборонні дії з нанесенням масованого вогневого впливу (артилерійського вогню та ударів армійської авіації) та короткими контратаками по бойових порядках українських військ, які наступають.

Протягом крайньої доби командування військ противника намагалося не допустити просування передових підрозділів Сил оборони України на трьох ділянках – у районі Нескучного, Тернового – Рубіжного, а також зосереджувало свої зусилля у напрямку Прудянки та Малих Проходів. У тому числі – шляхом здійснення контратак та масованого вогневого впливу по найближчому тактичному тилу українських військ.

Зовсім невипадково протягом останнього тижня противник активно перекидав сюди резерви та посилення. Наприклад, БТГр зі складу 200-ї ОМСБр 14-го армійського корпусу Північного флоту, кілька підрозділів так званого "мобілізаційного резерву" 1-го та 2-го армійських корпусів. Також було зафіксовано перекидання БТГр 21-ї ОМСБр зі складу 2-ї загальновійськової армії Центрального військового округу (всього до 64 одиниць техніки, враховуючи до 11 танків, 32 одиниць ББМ).

Більше того, безсумнівно, сковування сил і засобів Сил оборони України на цій ділянці досить серйозно впливає на їхнє просування у значно важливішому, з оперативно-тактичного погляду, напрямку. Так, я маю на увазі Вовчанськ та Великий Бурлук.

Гра "хто кого"

Треба чесно визнати, що поки над лівим флангом нашого Харківського угруповання "висять" кілька свіжих БТГр противника в районі Козачої Лопані та Стариці. Подальший розвиток наступу на Вовчанськ та Великий Бурлук, скажімо так, виглядає дещо авантюристично.

Так, Печенізьке водосховище наші передові підрозділи зуміли форсувати. Більш того, у його південному краю в цьому відношенні так само намітився, так би мовити, певний прогрес. І схоластично збоку це все виглядає справді дуже перспективно. Особливо щодо подальшого просування на Вовчанськ і Великий Бурлук, тобто до дуже чутливого комунікаційного "черевця" того стада, яке ми називаємо Ізюмським угрупуванням противника.

Але не треба обманювати себе. Цю перспективу бачимо не лише ми з вами, а й супротивник. Тому, власне, він усіма силами перешкоджатиме цьому просуванню. І не треба помилятися, можливостей для цього в нього цілком вистачає.

Ще наприкінці травня через залізничну станцію Шебекіно (Бєлгородська область) командування військ противника в авральному порядку, після того, як основна дирекція наступу ЗСУ на Харківському напрямку стала зрозумілою, почало перекидати всі наявні в нього в цьому районі під рукою резерви. У тому числі – недоукомплектовані та "відновлювані" підрозділи 2-ї загальновійськової армії Центрального військового округу, а також частину сил та засобів зі складу Західного військового округу.

Все це просто "з коліс" (тобто з розвантаження) вводилося у бій на Вовчанському напрямку. Наприклад, пам'ятна контратака на Тернову та Рубіжне здійснювалася БТГр зі складу саме 2-ї загальновійськової армії Центрального військового округу, а також частиною сил 200-ї ОМСБр 14-го армійського корпусу.

Цікаво І це ще HIMARSи не підвезли: у Росії почався "фестиваль" масової видачі медалей

Крім того, образно кажучи, "зрозумівши, про що йдеться", противник почав поспіхом посилювати свої підрозділи на напрямку Печеніги – Великий Бурлук, Старий Салтів – Приколотне, Старий Салтів – Великий Бурлук.

У район Аркушине – Артемівка – Новий Бурлук висунули щонайменше дві БТГр противника (щоправда, "недовідновлених"), у район Бережне – Томахівка – Кирилівка – ще одна БТГр (теж, трохи "недороблена"). Ба більше, в район Шевченкового почала підтягуватися ще одна БТГр (на цей раз танкова) зі складу Ізюмського угруповання (ця була ціла, до 30 танків у своєму складі мала), а для координації та управління військами у всьому цьому районі (південніше Печенізького водосховища) противник розгорнув передовий пункт управління бригадного рівня (судячи з усього, 36-ї ОМСБр).

Три цілі ворога

У чому ж полягає основний задум противника, на Вовчансько-Бурлуцькому напрямку, де досить явно і виразно визначилися для ЗСУ певні перспективи? Ну, нам мій погляд, він складається з необхідності вирішення супротивником трьох основних завдань:

  • так само скувати сили та засоби Харківського угруповання Сил оборони України.
  • Не допустити її подальшого просування та виходу на "чутливі" глибокі тилові та флангові комунікації свого ударного угруповання, націленого на Слов'янськ – Краматорськ.
  • Створити передумови та сприятливі умови для відновлення власних активних наступальних дій у цій операційній зоні.

Так, шановне панство, це саме так, я не помилився. Судячи з того, що вони підтягують у Бєлгородську область, у їхнього командування в бошках продовжують роїтися і витати якісь умоглядні задуми, що стосуються "а чи не спробувати нам оточити Харків, знову і знову".

Щодо першого завдання, то тут все зрозуміло. Протягом останнього тижня противник активно "сковував". Причому в окремі дні настільки вдало, що йому вдавалося навіть кількома короткими контратаками відбивати цілу низку населених пунктів на Харківському напрямку.

А ось із другим завданням у нього складалося не все так вдало. ЗСУ вдалося форсувати Сіверський Донець (Печенізьке водосховище) в районі Старого Салтова і просунутися в районі Печенігів. Більше того, з окремих повідомлень випливало, що українські війська просунулися навіть до Хотимля та Зарічного, розширивши свій плацдарм на лівому березі Сіверського Донця.

Варте уваги Забути про війну не вийде

На загарбників чекатиме "гарячий прийом" ЗСУ

І цілком так може статися, що ЗСУ поставлять командування військ противника на цій ділянці перед суворим вибором – продовжувати утримувати прикордонну смугу української території, упиратися в районі Козачої Лопані та Гоптівки або все ж таки відійти там за держкордон і спробувати "купірувати" просування ЗСУ в східному та південно-східному напрямках від Харкова. Це буде вибір, ніби між х*ровим варіантом і ще більш х*ровим.

І якщо командування військ противника продовжить діяти в Харківській операційній зоні таким же чином, яким воно діяло досі, то цей "суворий" вибір постане перед ним із усією своєю рішучою неухильністю.

Я не знаю, хто планує та організовує ведення бойових дій з боку ЗСУ у Харківській операційній зоні, але робить він це дуже грамотно. Я навіть сказав би творчо. Українські війська тут діють, образно кажучи, у режимі "світлофора": то червоний, то зелений (тобто то вперед, то стояти, потім знову вперед, потім знову стояти).

Причому це "миготіння" (я б сказав чергування) відбувається на різних ділянках фронту у всій операційній зоні й у "мистецько-хаотичному" порядку. Що зі свого боку певною мірою вводить командування військ противника у деякий оперативний ступор. Воно просто не розуміє, де наступного разу українські війська спробують наступати, а де зупиняться і закріпляться: праворуч від водосховища, ліворуч, внизу або на Лопань ударять, або спробують взагалі знову на Шевченкове наступити.

Про головне Кілька місяців тому такого не можна було уявити: про санкційну дрібничку

Проте, зважаючи на все, командування військ противника вже цілком усвідомило, що і як може статися на цьому напрямку, й намагається активно протидіяти цьому. 6 червня вони спробували дистанційно мінувати район Шестакове – Перемога – Байрак... А до цього в смугу оборони військ противника на Вовчанському напрямку перекинули зведену тактичну групу в кількості до 100 військовослужбовців із завданням влаштувати на дорозі Харків – Старий Салтів (основної комунікації наших військ, які діють в районі Старого Салтова і на північ від нього), якийсь тарарам.

Удача не на боці окупантів

Резюмуємо. На мій глибоко суб'єктивний погляд, в оперативно-тактичному відношенні прагнення супротивника щось і якось там "сковувати" на північ і північний схід від Харкова в більш широкому, стратегічному сенсі не має жодного сенсу. Від слова "зовсім".

Поясню. Справа цілком може закінчитися взаємним "сковуванням". І тоді питання Вовчанськ – Великий Бурлук – Куп'янськ постане для супротивника "дуже гостро". Так, сьогодні вони демонструють практично "повну впевненість у своїх силах". Навіть закінчують відновлювати залізничний міст біля станції Куп'янськ-вузловий силами своєї 29-ї залізничної бригади. І нагнали на лінію Волохів Яр – Шевченкове – Артемівка такий неслабкий табунок резервів, перебуваючи у повній впевненості, що "застрахували" тили своїх донбаських угруповань "практично повністю".

Але подумати і порахувати "трохи вперед" вони явно чи не хочуть чи не здатні. В якому саме напрямку, я, певна річ, писати не буду – хай самі порухають звивинами. Зауважу лише одне: ініціатива дій та вибір їх подальшого способу реалізації тут (в сенсі під Харковом) – явно за командуванням українських військ.

Уточнення. Щось із Ізюмським угрупуванням противника якось "не так", знудило їх чи що. І так, під Херсоном контратакувальна російська гора народила мишу. Але зараз, головні не вони. А Лиманське та Попаснянське стада.

До теми – ЗСУ розносять окупантів Херсонщини вщент: дивіться відео