Як опинився в Іловайську?
– Ми разом з моїм другом фотографом Маркіяном близько 4-5 днів просилися у Семена Семенченко, щоб нас пустили туди. 23 числа нарешті він якимось чином дозволив й ми разом з колоною підкріплення виїжджали з Курахове, де були бійці батальйону "Донбас".
Читайте також: Подумати про тих, чиї серця зупинилися назавжди: чому важливо впровадити День пам'яті
Ти розумів, що відбувається, коли ти туди потрапив?
– Є зв’язки у моєї редакторки, з якої радився перед тим, як заїжджати в Іловайськ: чи варто туди їхати та що взагалі там відбувається. Й вона на моє прохання з’ясувала це, але ще до 19 числа. Напевно, це було 19-21 число. Тоді сказали: "Максе, туди не їдь". Тобто інформація про оточення була вже до 20 числа.
– 23 ми заїхали й буквально ввечері почався потужний арт-обстріл. Й так кожного дня до 28 тривали обстріли.
Як відносилися військові до тебе, як до журналіста?
– У нас вже були на той момент дружні стосунки з усіма. Там були декілька зводів, з якими ми дружили. В Попасні були разом, в Курахове. Тому до нас ставилися не, як до журналістів, а скоріше, як до таких близьких знайомих.
Макс Левін
Росіяни зайшли в ту ніч, коли ти приїхав, а потім вони фактично облаштовувалися навколо цього так званого "зеленого коридору". Тоді з Іловайська наших почали витісняти в цей же "зелений коридор".
– Не все так просто виглядає. В Іловайську насправді вони оборонялися, відбувалися стрілкові бої та була артилерія. Впринципі триматися в школі можна було ще довго, бо це доволі міцне прикриття.
– Їжі не було. Хлопці десь 26-27 спіймали баранчика й зварили з нього "шурпу". Й це була єдина їжа.
– Собак хлопці повідв’язували в дворах, тому що вони дуже налякані були артилерією й прибивалися до людей. Я пам’ятаю, як декілька собак бігали за бійцями.
Ти не хотів раніше поїхати звідти?
– Ми 24 чи 25 зустріли там випадковим чином українських журналістів. Й через пару годин вони повернулися з круглими очима зі словами: "Виїхати не можна вже".
Українські журналісти
Ти виходив машиною разом в складі колони. Розкажеш трішки про сам вихід?
– Я думаю, що ця історія у хлопців набагато драматичніша. 29 числа вранці ми біля Многопілля стали разом в колону з усіма. Єдине, що ми стали не з нашими знайомими з батальйону "Донбас" чи "Дніпро". А нас поставили в колону десь в середині, ближче до кінця з якимись незнайомими машинами. На момент 8 ранку ми чули по рації, що переговори йдуть, що наші підривають боєкомплект, бо їх змусили це зробити. Ми розуміли, що бою вже не буде. Ми вийдемо без зброї й мирно, або всі потраплять в полон, або розстріляють, оскільки боєкомплект просто підірвали.
Десь близько 8 години всі стояли й чекали. Ми розуміли, що коли стоїш на війні на одному місці, то це дуже небезпечно. Міни почали падати, колона почала повільно рухатися й ми зрозуміли, що тут уже не до порядку в колоні. Те що нас насварять, це не так важливо, як зберегти життя.
– Ми почали по трохи обганяти вантажівки й там вже маневрували так, щоб нас не обстріляли. Тобто, коли стрілковим стріляли справа, то ми ховалися зліва за КРАЗом. Об’їхали майже всю колону. Першу засаду ми проїхали на швидкості, на вдачі.
Чим розстрілювали колону на першій засідці?
– Те, що ми бачили, то перед нашою машиною летіли якісь ракети, кулеметами. Міни також лягали зліва та справа. Машини, які намагалися об’їхати по полю – підривалися. Поля були заміновані.
Макс Левін
Ти казав, що твої друзі розповідали, що бачили росіян, які стояли обабіч дороги, махали рукою колоні та посміхалися ще до того, як почався обстріл.
– Особисто я цього не бачив, адже їхав за кермом. Але герої нашого проекту Afterilovaisk говорили, що "ми їм дивимося в очі, а вони виглядають з окопів, дивляться на нас, махають нам рукою". Це виглядало, як якийсь сюр насправді.
На першій засідці була знищена більша частина колони. Далі вже більш важка та броньована техніка, яка змогла прорватися, проте потрапила в другу засідку.
– Перед Новокатеринівкою підбили решту техніки. Перед нами підбили танк. Тобто в "башню" прямо потрапили, речі полетіли в нашу машину. Ми зрозуміли, що втрачати вже немає що, тому обігнали в цей момент й на великий швидкості поїхали.
Більше – дивіться у програмі.
Що відомо про Іловайську трагедію?29 серпня 2014 року вони закінчились масовим вбивством українських воїнів російськими солдатами під час так званого "зеленого коридору", яким намагались вийти наші бійці з оточення. Про нього заздалегідь було домовлено з окупантами. Натомість колони нашої техніки разом з солдатами просто затисли ворожі сили і прицільно атакували з артилерії.
Серед загиблих в "Іловайському котлі" 366 українських військових, 429 отримали поранення і близько 300 потрапили в полон. Загалом, за час війни з Росією на Донбасі загинуло понад 13 тисяч українців: і солдатів, і бійців добровольчих батальйонів, і мирних жителів.
Вшановують загиблих 29 серпня всеукраїнською хвилиною мовчання.