Російська армія погрожувала дійти до Ла-Маншу, але не змогла дістатися навіть Фастова

5 стадій горя окупантів

Цей корабель будували для Третьої світової і його бойове чергування символічно підтримувало рівень очікувань. Мовляв, якщо "Москва" несе службу, то від своїх амбіцій Росія не відмовляється.

Рекомендуємо Путін стане підупалим вожаком, якого стадо роздере на шматочки

Тепер "Москва" лежить на дні, а російські соціальні мережі проходять п'ять стадій прияняття горя. Спершу заперечували, потім злилися, тепер торгуються. Намагаються переконати себе, що ракетний крейсер потонув через американські підступи. Вони несамовито жонглюють версіями лише заради того, щоб не віддавати українській армії перемогу над власним символом. Але попереду на них чекає лише відчай і прийняття.

Втім, загибель "Москви" взагалі не має хороших версій. Спроба списати її на "помилки екіпажу" погано в'яжеться з іміджем "кращої армії континенту". Хоча цей статус відтепер теж досить умовний. На тлі того, що відбувається, всі комп'ютерні ігри, побудовані на ідеї "російського вторгнення в Європу", виглядають максимально безглуздо.

Ганьба, яка назавжди з Путіним

Російська армія погрожувала дійти до Ла-Маншу, але не змогла дістатися навіть Фастова. Те, що мало зламати Європу, не змогло зламати навіть Київську область. Певно, Володимиру Путіну зараз дуже соромно. Він витратив мільярди, щоб його боялися, але зрештою з нього сміються.

Але ж для російського президента зараз настав момент істини. Він йшов до нього, починаючи з 2000-го року. Таке собі роздоріжжя Достоєвського, на якому прийнято визначатися з тим, чи ти чи право маєш. Путін схожий на гравця, який поставив на зеро абсолютно все – і тепер має намір не програти. Для нас це означає лише те, що він не перестане ховати своїх солдатів в українських полях.

До 9 травня лишається три тижні. Прийнято вважати, що до цієї дати російська армія спробує досягти якихось успіхів. Москва спорудила з Другої світової війни громадянську релігію, назвала її "Великою Вітчизняною" та десятиліттями черпала легітимність із цього джерела.

Перемога над нацизмом була оголошена головним "натомість", покликаним виправдовувати все, що було до війни, та все, що було після неї. Російська влада раз-по-раз оголошувала себе спадкоємицею переможців – і на цій підставі вимагала від решти світу вдячних поступок.

Цікаво Росія заблокована у небі, на землі, тепер ще й на воді

24 лютого цей кінь помер і скакати на ньому більше не вийде. Відтепер Москва успадковує не у переможців, а у тих, хто програв. На російський парад приїдуть лише ті, кого не бентежать паралелі із країнами Осі. Росія до останнього заперечуватиме свій новий статус, але навряд чи її думка буде когось цікавити.

Смішно. Росія десятиліттями сприймалася як осередок побутового благополуччя. До неї їхали за кар'єрою, грошима та визнанням. Трудова міграція служила "виправданням" для російської зухвалості та зарозумілості. Профіцит російського бюджету виконував роль "м'якої сили" – вигоди дружби з Москвою можна було порахувати за допомогою калькулятора. Відтепер усе це у минулому. Володимир Путін перетворив Росію на негарну подружку, у якої на додачу цокає годинник.

Білоруська глава історії

Часто намагаюся зрозуміти, що писатимуть про цю війну білоруські підручники. З українськими – все зрозуміло. З європейськими – також. А як будуть років за десять пояснювати собі всі ці події білоруси? Як вони описуватимуть статус своєї країни? Кого зі своїх співвітчизників визнають героями? Чиї прізвища будуть гравіювати на постаментах?

Це – не пусте питання. Останні п'ятдесят днів ми сперечаємося про те, як розмежувати колективну провину та колективну відповідальність. Намагаємося зрозуміти, де закінчуються громадяни та починається режим. Сердимося на тих, хто, як Папа Франциск, намагається засуджувати війну, а не агресора. І якщо Путін сприймається нами як продовження російського обивателя, то суперечки про те, чи можна ставити знак рівності між Лукашенком та білорусами, досі точаться.

Не пропустіть У Захода лишився єдиний спосіб зруйнувати монстра, що воює проти України

Нова героїчна доба 

До речі. На наших очах відбувається ще одна важлива зміна. Географія театру військових дій вплітає український схід та південь у національний героїчний концепт. На додачу до українського заходу, який здобув цей концепт ще сімдесят років тому. Росія своїми власними руками зшиває Україну на символічному рівні – відправляючи в небуття звичні ідеологеми про "ліво-" та "правобережжя".

Війна в нашій країні перестала бути справою лише військових. Вона стала національною та вітчизняною. Фронт тримають волонтери та підприємці, айтішники та пенсіонери, ті, хто платить податки, та ті, хто розбирає завали. У своїй спробі довести несправжність України Росія вкотре домоглася зворотного.

Заперечення. Гнів. Торг. Розпач. Прийняття. Це ж не тільки про реакцію Москви на катастрофу "Москви". Це ж іще й про реакцію Росії на катастрофу Росії. П'ятдесят днів тому ця країна стала на ескалатор, який везе її вниз. І жодні слова не змінять траєкторію цього маршруту. Наше покоління напише чудові мемуари.

Важливе – окупанти скаржаться на тотальний розгром їхніх угруповань ЗСУ: дивіться відео