Афроамериканці, які впродовж не одного століття зазнавали утисків і відвертої несправедливості зі сторони білого населення, втомилися терпіти. Шлях до перемоги рівності виявився довгим і нелегким, а боротьбу супроводжували заворушення, масові арешти та навіть вбивства.
Читайте також Аншлюс Австрії: як світ заплющив очі на військове вторгнення нацистів
Хто зазнавав найбільших утисків
Політика примусового відокремлення білого населення у США торкалася не лише темношкірих громадян, але й інших етнічних груп. Неодноразово расова сегрегація на цих територіях стосувалася індіанців, мексиканців чи пуерториканців. Проте найвиразніших утисків все-таки зазнавали афроамериканці.
Сполучені Штати Америки утворилися у XVIII столітті як рабовласницька держава. Рабами тут були здебільшого африканці та їхні нащадки, насильно привезені туди з батьківщини. У ХІХ столітті рабовласницьку систему почали поступово скасовувати у різних штатах, проте повністю припинити експлуатацію людей вдалося лише після Громадянської війни.
Марш за громадянські права / Фото AP
Скасування рабства
У США в грудні 1865 року Тринадцятою поправкою до Конституції рабство скасували. Однак це були лише закони, прописані на папері, які, на жаль, ніяк не вплинули на сприйняття та свідомість більшості білого населення. Наступні 100 років перетворилися для афроамериканців на суцільну боротьбу та шлях до по-справжньому вільного життя.
У ХХ столітті проблема расової дискримінації у США мимоволі відійшла на другий план. Причиною була Друга світова війна. Білому та темношкірому населенню довелося воювати пліч-о-пліч, тож утиски не були настільки явними, як у мирний час.
У чому проявлялася дискримінація
Однак після перемоги виявилося, що ідеї рівності все-таки не запанували в суспільстві й обмеження прав афроамериканців продовжилися. Чітке расове розмежування було присутнє у всіх сферах життя.
Для білого і так званого "кольорового" населення існували окремі навчальні та розважальні заклади.
До теми Змінили один диктаторський режим на інший: чим закінчилась кривава Кубинська революція
На Півдні в Конгресі не було жодного темношкірого представника, а на Півночі афроамериканці й зовсім не мали права обіймати відповідальні посади в будь-яких органах влади. Окрім того, білі мали перевагу навіть у громадському транспорті. Темношкірі люди були зобов'язані поступатися місцем білим або навіть їздити лише в прикінцевій частині автобуса.
Расова сегрегація у міських автобусах
Після Другої світової війни в 11 південних штатах афроамериканці були позбавлені й виборчого права. Щоб змінити ситуацію, у 1950-х роках вони почали застосовувати мирні методи боротьби. Так, у штаті Алабама в місті Монтґомері почався бойкот темношкірим населенням громадського транспорту.
Започаткування протесту було ініціативою Мартіна Лютера Кінга, а поштовхом до такої ідеї став приголомшливий випадок несправедливості в одному з автобусів міста. Мовиться про те, що 1 грудня 1955 року темношкіра жінка Роза Паркс не поступилася в транспорті місцем білому чоловікові. За це її заарештувала поліція. Потім жінці довелося заплатити штраф.
Роза Паркс не поступилася місцем / Фото AP
Темношкіре населення міста помстилося автобусним компаніям і впродовж 381 дня не користувалося громадським транспортом. Власники приватних авто організовано підвозили колег на роботу та додому, а сам протест отримав назву "Ходьба в ім'я свободи".
Автобусні компанії зазнавали значних збитків, а влада всіма способами намагалася припинити бойкот. Активістів арештовували за надуманими причинами, а деяким навіть приходили погрози від членів "Ку-клукс-клану".
Зрештою, 20 грудня 1956 року расова сегрегація у міських автобусах була скасована. Це була перша перемога мирного протесту афроамериканців, а Роза Паркс, яка дала поштовх бойкоту, стала відомою на всю країну. Згодом її іменем почали називати жінок, які активно боролися за права темношкірих.
Терор зі сторони білих мешканців
Однак закон про скасування сегрегації був знову ж таки лише на папері. Темношкірих вже не могли заарештувати за порушення расистських законів, проте вони піддавалися терору зі сторони білих мешканців. Відомі навіть випадки обстрілу автобусів з темношкірими пасажирами.
У 1957 році ідеолог руху проти расової сегрегації, баптистський священник Мартін Лютер Кінг, заснував Конфедерацію християнського керівництва Півдня, яка очолила боротьбу за громадянські права.
Мартін Лютер Кінг під час промови / Фото AP
Темношкіре населення продовжило організовувати у різних містах бойкоти громадського транспорту, магазинів, навчальних закладів, які піддавалися сегрегації. Вони проводили так звані мирні "рейди свободи" та "сидячі демонстрації". Рух сягнув свого піку у 60-х роках і поширився з південних штатів на Північ і Захід.
До теми Врятував десятки тисяч євреїв: як Радянський Союз приховував відомості про Рауля Валленберга
Найбільша демонстрація – похід на Вашингтон
Афроамериканці масово повставали проти утисків своїх прав і добивалися рівності. Найбільшою демонстрацією став похід на Вашингтон у 1963 році. Він зібрав понад 250 тисяч темношкірих учасників, які вимагали рівного доступу до праці та освіти.
З демонстрантами по всій країні жорстоко розправлялися поліція і нацгвардія. Вони застосовували як кийки та сльозогінний газ, так і кулі. Внаслідок демонстрації значно зросла кількість вбитих расистами. Іноді гинули по кілька десятків протестувальників.
Похід на Вашингтон у 1963 році / Фото AFP
Так, влітку 1967 року в гетто Лос-Анджелеса вбили 34 борців за права темношкірих, а 4 тисячі з них – заарештували. Водночас масові протести відбулися в Детройті, під час яких вбили 43 людини, 2 тисячі осіб поранили та понад 7 тисяч заарештували.
Внаслідок протистоянь у місті спалахнуло понад 4 тисячі пожеж. У квітні 1968 року також було вбито засновника руху проти расизму Мартіна Лютера Кінга. Попри всі ці трагічні події, загальнонаціональний протест було вже не зупинити.
Якими були вимоги афроамериканців
Відтак афроамериканці висунули уряду вимоги щодо рівних прав з білими в економічній, політичній і соціальній сферах. Такий тиск змусив Конгрес ухвалити низку законів про громадянські права.
Зокрема, було прийнято закони про скасування сегрегації у навчальних закладах і закон про заборону расової дискримінації. Згодом спеціальний закон заборонив і дискримінацію при оренді житла. Також усунули обмеження щодо права темношкірого населення на участь у виборах.
На сьогодні права білого та темношкірого населення у США, відповідно до законів, є однаковими. Втім, випадки агресії або ж дискримінації щодо них все одно трапляються доволі часто.