Призупиненню фінансування радіють або ідіоти, або вороги
Як і всі його дії на новій-старій посаді, це рішення адресоване передусім американцям – виборцям, які чекають від Трампа виконання передвиборчих обіцянок. Перегляд цілей, механізмів і обсягів міжнародної допомоги – одна з них. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
До теми Як українські патріоти купилися на російську пропаганду
Виборці Трампа вірять, що Америка стане величнішою, якщо припинить "годувати демократію" в усьому світі й витрачатиме гроші тільки на просування власних безпосередніх інтересів.
Виборці Трампа гадки не мають, що ВІЛ-інфіковані України внаслідок цього рішення залишаться без ліків, фермери – без насіння, а пенсіонери – без газети "Слобідський край". А якби дізналися, навряд чи переймалися б; як любив казати інший "ефективний лідер" по цей бік Атлантики, "ліс рубають – тріски летять".
Українці, схоже, теж переважно не знають або не зовсім розуміють, яка велика частина ефемерної стабільності тилового життя нашої країни в останні три роки (та й до того) забезпечена грішми з іноземної, передусім американської, державної допомоги. Хтось просто про це не замислювався, а хтось заспокоював себе думкою, що колективний Захід, мовляв, повинен платити за наш спокій, бо ми воюємо замість нього і захищаємо цивілізацію від варварського наступу Росії. І якщо, мовляв, ми не витримаємо і програємо, то наступними будуть "вони".
Дії Трампа демонструють, що не такий цей Захід колективний, як нам видавалося, і що нічого він нам не повинен. А встояти, не зазнати поразки – це в першу чергу наша потреба, а не США чи ЄС.
Тепер українському громадянському суспільству варто зробити з цього правильні висновки й запланувати правильні спільні дії – на рівні тактичному і стратегічному.
Про невеличкий парад жовчі й зловтіхи на тему "нарешті грантожери припинять жерти гранти", який можна бачити цими днями у соціальних мережах, скажу коротко. Частина цих випадків – свята простота і необізнаність, решта – шкідництво і дурість.
Треба бути або ідіотом або ворогом, щоб радіти, наприклад, припиненню проєкту USAID "Врожай", який роздавав українським фермерам і селянам безплатне насіння та добрива. Або проєктів "Безпечні, доступні, ефективні ліки для українців" і "Забезпечення енергопостачання, стійкості та сталої роботи електромереж". Або тішитись, що поменшає медіа, які не належать олігархам. Але з любителями радісно гріти руки на пожежі нашого (з ними, на жаль, спільного) дому нема часу сперечатися: вогонь треба гасити.
Прогнозувати подальші дії й рішення адміністрації Трампа – вкрай невдячна справа, але можна розглянути три умовні сценарії.
Що буде далі
Оптимістичний сценарій
Після аудиту, який може тривати три місяці, а може завершитись раніше, фінансування частини програм і напрямків відновлять. Частини, але точно не всіх, бо українським представництвам американських урядових програм і агентств уже прийшло розпорядження вилучити з тематичних пріоритетів розмаїття, права меншин, ЛГБТ+, мігрантів тощо.
А також – це предмет особливої ненависті Трампа – припинити всі проєкти, пов'язані з протидією дезінформації. Для України, яка потерпає від російських інформаційних атак, це доволі неприємна новина. Що ще може потрапити під цензуру нового уряду, важко прогнозувати.
Якщо фінансування значною мірою відновиться, важливо не заспокоюватися з думкою "фух, пронесло", а готуватися до наступної кризи. І шукати інші джерела (бажано не тільки грантові), які можуть компенсувати втрату американського бюджетного фінансування у відфільтрованих сферах.
Просто поганий сценарій
Фінансування сильно скоротять, а залишок перерозподілять на ті напрямки та програми, які нова американська влада вважатиме пріоритетними для просування американських інтересів. Які, до речі, зовсім необов'язково збігатимуться з українськими.
Можуть оголитися боротьба проти корупції, децентралізація, підтримка незалежних медіа, покращення сфери охорони здоров'я і вакцинація, підвищення якості освіти тощо. Наслідки такого скорочення даватимуться взнаки ще довго й багатьом людям, які й не підозрювали, що їхній комфорт чи добробут залежали від американської допомоги.
Простий приклад – спорудження укриттів у школах: не збудували укриття – діти вчаться вдома онлайн – батьки не можуть вийти на роботу.
Організації громадянського суспільства і реципієнти замороженої допомоги (наприклад, ті ж медіа або ветеранські центри) вже почали стихійно готуватись до цього сценарію, звертаючись до бізнесу чи спільноти небайдужих по допомогу. Утім, для сталого існування і зростання потрібне буде більш комплексне рішення; можливо, консорціум європейських або міжнародних донорів, які проаналізують найкритичніші потреби та знайдуть ресурси, які бодай тимчасово перекриють втрати.
Втім, розраховувати, що Євросоюз, Велика Британія, Канада чи Японія просто візьмуть і замінять своїм додатковим фінансуванням американське, не варто – може йтися радше про підтримку на час перехідного періоду, поки громадський сектор трансформуватиметься.
Щоб це стало можливим, потрібні солідарні й узгоджені дії громадського сектору або принаймні його частин, які діють в окремих сферах (охорона здоров'я, антикорупція, медіаграмотність абощо). Якщо кожна організація шукатиме способів відтягування кінця самотужки, розв’язання проблеми не буде системним і не дасть результату.
Дуже поганий сценарій
Американське бюджетне фінансування залишать у замороженому стані надовго або взагалі скасують. Це потягне за собою серйозні соціальні проблеми, адже Америка дотувала напряму український бюджет – давала гроші на соціальні виплати, відновлення тощо.
Навряд чи українське суспільство зможе просто затягнути паски та перечекати. Припускаю, що гроші, яких не дорахується державний бюджет, йому доведеться брати там, де вони ще будуть, – у місцевих бюджетах.
Громадському сектору, ослабленому втратою американського фінансування, доведеться перефокусуватись на екстрене гасіння пожеж у соціальній сфері. Усі додаткові речі – ну, наприклад, підтримка жінок, які постраждали від домашнього насильства, або оновлення комп'ютерних класів у школах – відкладуть до кращих часів.
Цей сценарій не цілком апокаліптичний, тобто громадянське суспільство, звісно, якось вичухається, знайде способи, проявить усім відому виняткову українську адаптивність. Однак сізіфів камінь, який ми вже заштовхали на гору досить високо, попри велику війну, коронавірус та інші кризи, доведеться ловити десь внизу біля підніжжя – і починати спочатку.
Майже кожен текст про цю проблему цими днями закінчується закликом до громадян, бізнесів, іноземних інвесторів, міжнародних організацій і всіх інших, хто має вільні ресурси, допомагати українському громадському сектору впоратись із цією кризою та не розсипатися. Проте також дуже важливо, щоб своїм порятунком зайнявся насамперед сам громадський сектор України.
Це значить подолати внутрішню конкуренцію, відкласти сварки й непорозуміння, усвідомити спільну мету та діяти разом, залучаючи донорів, бізнес, громадян (цивільних і військових), органи влади та місцевого самоврядування як співтворців і партнерів у спільній справі.