Зокрема, йдеться про робочу нараду Володимира Зеленського у липні за участю вищих посадових осіб країни з різних сфер державного управління з оголошенням дипломатичних, політичних та гуманітарних кроків для стабілізації відносин з польськими партнерами. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зрушення у стосунках з Польщею є

Позитивними сигналами є також зупинка президента України у Любліні під час повернення зі США та зустріч з прем'єр-міністром Дональдом Туском для обговорення важливих тем двосторонньої співпраці.

Помітна і дипломатична активізація – візит заступника міністра закордонних справ Польщі Марчіна Босацкі у Львів та більш тривала поїздка уповноваженого з питань відновлення України Павела Коваля, зустріч спікера Верховної Ради України Руслана Стефанчука з маршалоком польського Сейму Влодзімєжом Чажастим.

Ведеться робота для відновлення конструктивного діалогу і подолання конфліктних ситуацій.

Історичні питання залишаються невирішеними

У цілому Україна і Польща дійсно потребують вироблення нової концептуальної моделі відносин на взаємовигідній основі. Проте для формування правильного підходу майбутньої української політики варто відповісти на декілька питань.

Чи можливо знайти остаточне порозуміння в історичній сфері? Як мінімум, на даному етапі – ні.

Навіть позитивна за своїм змістом зустріч спікерів парламентів України та Польщі запам'яталася публічним висловлюванням польського колеги, де під час роздумів про складні сторінки історії він використав формулювання "геноцид необхідно визнавати геноцидом".

В українському інформаційному полі вже сприйняли вказану фразу таким чином, що вимогою для вступу України до ЄС виступатиме визнання українською стороною подій 1943 – 1944 років на Волині геноцидом. Подекуди навіть дещо інтерпретуючи цитату.

Хоча польський парламентар не говорив саме про "вимогу" як таку, між рядками його фраз можна чітко прослідкувати тенденцію: навіть найбільш лояльна до України політична сила не може повною мірою прийняти українське бачення історії.

Українсько-польські відносини стали об'єктом внутрішньополітичної боротьби

Так, Влодзімєж Чажастий відвідував українських громадян, які зазнали побиття в Польщі через ксенофобські мотиви, публічно закликав до припинення переслідувань за національною ознакою, але в питанні історії він виступає з інших позицій.

Для об'єктивності: в Польщі немає політичної сили, яка б позитивно ставилася до діяльності УПА. Різниця полягає лише у підходах: для уряду важливо зосередитися на стратегічних питаннях взаємодії в економічній і безпековій сфері, а тему історії – відкласти у часі.

Аналогічне бачення ситуативно поділяють інші коаліціанти.

Водночас для опозиційних політичних сил ("ПіС" і "Конфедерації") кращим видається вести провокаційні дискусії щодо вказаного питання тут і зараз, поки це дозволяє здійснювати мобілізацію власного електорату.

Саме тому в команді прем'єра Дональда Туска воліли б не приділяти стільки резонансу історичним суперечкам, а президент Кароль Навроцький, навпаки, вирішив використати ситуацію на максимум з політичним підтекстом.

Цікаво, що навіть лідер новоствореного парламентського клубу "Розвиток плюс" Матеуш Моравецький (який критично ставиться до антиукраїнської риторики окремих колег з "ПіС") в питаннях історичної політики не відходить від консервативної лінії.

Так, українське керівництво здійснило фундаментальний крок для розвитку гуманітарного співробітництва, надавши старт проведенню ексгумацій жертв Волинської трагедії. Проте активна політизація історичних питань окремими групами відвертає увагу на інші наративи й твердження, використовуючи історичну пам'ять польського суспільства проти дій чинної української влади.

Там, де сторони мали б досягти примирення, стратегічне партнерство раптово стає заручником історії. Тому відтермінування дискусій на складні питання дійсно виглядає раціональним, хоча й тимчасовим виходом із ситуації.

Якою буде Польща після парламентських виборів 2027 року?

Восени 2027 року парламентські вибори дійсно матимуть стратегічне значення для Польщі. Наразі "Громадянська коаліція" на чолі з Дональдом Туском претендує на перше місце з результатом в межах 30%, але відчуває проблему з потенційними партнерами для коаліції.

Якщо "Лівиця" надалі зберігає прохідний результат в понад 7%, то "PSL" віцепрем'єра, міністра оборони Владислива Косиняка-Камиша перебуває за межами рятувального показника в 5%.

Станом на тепер більше шансів для сценарію реваншу правих сил. Наразі невідомі його остаточні конфігурації, оскільки керівництво "ПіС" декларувало небажання йти на союз з маргінальним Гжегожем Брауном, а його "Конфедерація корони польської" стабільно тримається в діапазоні 6 – 8%.

Окремий вплив матиме ситуація і з проєктом Матеуша Моравецького "Розвиток плюс". Якщо він братиме участь як самостійна політична сила, шанси на проходження до Сейму доволі високі.

Розпочалися обговорення навіть щодо реалізації складного завдання з формування єдиного списку правих сил, де роль ключового посередника гратиме Кароль Навроцький. У будь-якому випадку – опція з формування консервативної більшості та уряду з правим нахилом видається доволі реальною.

Звичайно, Дональд Туск докладатиме усіх зусиль для утримання влади й зберігає певні надії. Проте Україні доцільно брати до уваги усі варіанти розвитку подій.

Для стратегічних інтересів офіційного Києва не видається доцільним загострення відносин з чинним урядом (який також виступає з прагматичних позицій і намагається не допускати критичного просідання відносин) ні зараз, ні за умови його утримання при владі. Також не варто спільними діями закладати основу для радикального протистояння з потенційним урядом і більшістю правого спрямування.

Який розподіл пріоритетів видається правильним у відносинах з Польщею?

Україна і Польща надалі мають одна для одної стратегічну цінність. Зберігається достатньо перспективних напрямків, де обом країнам можливо отримати економічний, безпековий і політичний зиск.

Варто очікувати на активізацію перемовин щодо відновлення українського транзиту польською територією в умовах складної ситуації з обстрілами морської портової інфраструктури. Польські компанії надалі зберігають інтерес не тільки до експорту власної продукції на український ринок, а й до створення умов для інвестицій в проєкти відбудови України. Український військовий досвід надалі становить значний інтерес для польських військових, за умови правильних оцінок ними стану справ на сучасному полі бою.

Розширення польсько-української співпраці в економічній і безпековій сфері виступатиме надійним фундаментом для стримування російських інтересів і посилення ролі та статусу обох держав на європейській арені.

Безумовно, історичні питання потребуватимуть прагматичного узгодження на шляху європейської інтеграції України – без емоцій, політизації та спекуляцій.

Вказана тема набуватиме ще більшої актуальності з наближенням моменту реального вступу України до ЄС. Але до того часу залишається ще достатньо роботи щодо відкриття переговорних кластерів, утримання європейського консенсусу щодо санкційної політики проти російської економіки, забезпечення потреби України у стримуванні російської агресії й досягнення справедливого миру.

У зазначеному контексті Україні та Польщі доцільно виступати союзниками. Ба більше, навіть якщо в питаннях історичної політики польський уряд прагне мінімізувати напругу, то що говорити про спровоковані на основі політичного популізму часті випадки злочинів проти українських громадян в Польщі на підставі ксенофобії?

Польські партнери розуміють, що радикалізація окремих елементів власного населення створює значні політичні проблеми всередині країни та загрожує виходом цього питання на європейський рівень. Це може призвести до втрати Польщею репутації послідовного захисника демократичних цінностей в ЄС.

Таким чином, у двосторонніх відносинах зберігається значно більше нагальних питань, де нам варто виступати союзниками, у порівнянні з тими аспектами, де остаточного порозуміння буде краще шукати з часом.

Вікно для покращення відносин є, але питання щодо того, чи вдасться скористатися ним належним чином, залишається відкритим.