19 квітня Міжнародний суд ООН виніс рішення у справі Україна проти Російської Федерації, визнавши, що він має юрисдикцію для розгляду цієї справи. У перекладі з юридичної мови на людську це означає, що гаазький суд дозволив сам собі розпочати судові процедури у дуже важливій справі. Вона стосується порушення Москвою двох фундаментальних документів. А саме Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та Конвенції про заборону фінансування тероризму. По другій сфері, на якій наполягала Україна, рішення було негативним, оскільки суд вирішив, що українська сторона поки не зібрала необхідних доказів.

Проте головне досягнення – це визнання порушення прав етнічних українців та кримських татар. Чи знаєте ви, що, згідно з невизнаним переписом 2014 року, у Криму кількість етнічних українців скоротилася удвічі порівняно з попереднім переписом? Хіба це означає, що наші краяни виїхали з півострова? Ні, просто бути українцем у Криму зараз реально небезпечно, тому багато хто позаписував себе у росіяни.

Читайте також: Насилля, невігластво та пропаганда: які ідеї "русского мира" пропонуються в ООН

Що важливо у всіх цих судових тяганинах? Грузія, яка зазнала російської військової агресії у ході так званої війни 8.8.8, бо розпочалася вона 8 серпня 2008 року, теж позивалася до Російської Федерації у міжнародних інстанціях. Позивалася, проте програла.

Через те, що зібрала докази до суду поспіхом, наслідками чого негайно скористалися у Кремлі. Тоді Міжнародний суд ООН виніс рішення, що не має компетенції розглядати цей кейс. Тобто, росіяни скористалися чисто технічними моментами, перегравши грузинів у цій війні на виснаження.

У міжнародному праві процеси, подібні до позову України проти Росії, традиційно тягнуться роками. Тому сам факт того, що рішення суду ООН було прийняте доволі швидко, є показовим. Росія своїми непередбачуваними і агресивними кроками довгий час випробовувала терпіння міжнародної спільноти.

Окупація частин Грузії – Абхазії і Південної Осетії. Згодом окупація та анексія Автономної Республіки Крим та створення фейкових республік "ДНР" та "ЛНР". Глобальна мета зазіхань Москви полягає у відновленні колишньої імперської величі. У Кремлі не приховують, що російський президент марить статусом "збирача земель руських" та хоче увійти в історію як другий Володимир Великий. Путін навіть наказав звести пам’ятник київському князю недалеко від Кремля як натяк на те, що хоче стати його історичним нащадком.

Читайте також: В лабиринтах сознания русского фашизма

Проблема навіть не у самому Путіні, а в російському народі, який щиро підтримує та допомагає своєму володарю розпалювати вогонь війни. Я переконаний, якби не ця підтримка, Путін ніколи би не наважився на таке агресивне порушення норм міжнародного права.

Нинішня Росія представляє собою небачений симбіоз маразматичних комуністичних ідей з культом сталінізму із диким капіталізмом, де правлять ФСБ та ОМОН, а весь цей морок освячує Російська православна церква з агентом КДБ Патріархом Кирилом на чолі. То про які норми міжнародного права ми можемо взагалі говорити у випадку Росії?

Україна як частина цивілізованого світу діє виключно у рамках прийнятих меж. Росія не є демократичною і нормальною країною у широкому розумінні цього слова. Тому перемога у Міжнародному суді ООН – це лише одна зі сходинок майбутнього краху російського молоху. Я щиро вважаю, що добро і правда завжди перемагають. Скільки би зусиль для цього не знадобилося. А правда на боці України.