Агенти США разом із членами Південного В'єтнаму "відловлювали" прихильників В'єтконгу. Вони жорстоко їх катували, намагаючись у такий спосіб "вибити" якомога більше інформації.

Попередній випуск RAF на варті мирного неба: як працюють британські Королівські військово-повітряні сили

У 1970 роках уряд США почав розслідування. Виявилося, що за секретним проєктом стоять люди, які вже були добре відомі сумнівними методами ведення війни. Проте притягти їх до відповідальності чи може навіть відсторонити – ніколи ні в кого не вийде.

Кажуть, що на війні будь-які методи добрі, якщо вони приводять до перемоги. Це стосується роботи військових, повстанців, опозиції, зокрема спецслужб.

Війна у В'єтнамі, мабуть, стала однією з найчисельніших за кількістю секретних і диверсійних ходів. Усе почалося в 1959 році й тривало майже 20 років.


Постраждалі проєкту Phoenix / Фото Quora

Бійці В'єтконгу вбивали американців найрізноманітнішими жорстокими способами. Чого варті самі лише їхні пастки: заточені палиці, колючі дроти та багато інших звірячих способів полювання на військових США.

Після закінчення війни, представників Північного В'єтнаму жорстко критикували за використання брудних способів ведення війни. Проте не варто забувати, що під час подібного протистояння сили США теж були далеко не святі. Особливо це стосується спецслужб. Коли мовилось про перемогу, то для них не було меж недозволеного.

Варто прочитати У В'єтнамі чоловіка засудили до 5 років ув'язнення за поширення коронавірусу

Протистояння В'єтнаму та США

У США важко назвати звичайним 1965 рік. Поки у Штатах гучно лунали протести, які зібрали довкола себе тисячі противників війни, у В'єтнамі ситуація постійно напружувалася. Масштабні бомбардування В'єтконгу не припинялися ні на мить.

Чи не кожен генерал та президент хотів покласти край протистоянню з комуністами. Особливості ландшафту та підготовка суперника не дозволяли робити цього швидко.

Хо Ші Мін, головне зло для Вашингтону, не раз казав: "Якщо американці хочуть на чай – ми запросимо їх на чай. Якщо ж вони хочуть війни на 20 років, то ми її їм подаруємо". З якого боку США тільки не намагалася підійти до розв'язання проблеми В'єтнаму, який поділили на 2 частини:

  • проамериканський;
  • комуністичний.


Хо Ші Мін – в'єтнамський революціонер і державний діяч / Фото Baocamau

Після бомбардувань 1965 року стало очевидно, що на цьому війна не завершиться. У ЦРУ придумали секретний план повалення режиму у В'єтконзі.

Працівники ЦРУ набирали в ряди південнов'єтнамців, яких навчили катувати, убивати й "вибивати" інформацію. Вони стали цивільними каральними загонами, які працювали на розвідку США.

Ексвійськовий Джек Сінглаб розповів, що ексміністр оборони США Роберт Мак-Намара особисто наполягав на тому, щоб збільшити кількість каральних загонів. Він навіть наказував це зробити.

Моя думка тоді була незмінною. Я вважав, що такий метод збору інформації був неефективним. На нього йшло багато людей і ще більше ресурсів,
– зазначив Сінглаб.

Тодішній міністр уже брав участь у розробленні плану, який, на його думку, міг би розв'язати 2 питання:

  • В'єтнамську війну;
  • питання непрацездатних та низькоінтелектуальних людей у країні.


Роберт Мак-Намара став творцем Phoenix / Фото U.S. Department of Defense

Саме цей чоловік став ініціатором проєкту "100 000", у межах якого на війну у В'єтнам відправляли непридатних для такої діяльності людей. Вони масово вмирали, ставали причиною програних битв, поверталися додому й накладали на себе руки. Ті, хто вижив – мали проблеми з психікою на все життя.

Читайте більше Скандальний "Проєкт 100 000": чому США відправили на війну людей з низьким рівнем IQ

Неофіційно, у рядах військових, цих людей кликали "дебілами Мак-Намара". Більшість із них не була здатна ні на що. Мак-Намара був прихильником ідеї ЦРУ про створення каральних загонів, які могли б працювати у розвідці.

Цікавий момент у тому, що він навіть роздавав рекомендації зі створення та організації роботи. Ніхто із ЦРУ навіть не задумався, що цей чоловік уже організовував провальні програми. Усі його ідеї та рекомендації потрібно перевіряти. Можливо, розвідка США так і думала, адже самотужки братися ні за що там не стали. Натомість – зробили усе руками в'єтнамців.

Південний В'єтнам ненавидів В'єтконг, а В'єтконг – В'єтнам. В уряді США про це прекрасно знали. ЦРУ не просто заплющило очі на терор і катування, а й не стало на заваді. Вони були кураторами у цій трагічній справі. Немає жодного сумніву у тому, що це трапилося насправді. Я бачив це на власні очі. Я спостерігав за цією мовчазною згодою.

Френк Снепп

Ексагент ЦРУ

Організація роботи спецзагонів відбувалася у кілька етапів. Спочатку розвідники шукали потрібних людей. Каральні загони ходили селами й невеликими містами (від хати до хати) і напряму питали хто з місцевих співпрацює або ж прихильно ставиться до комуністів.

Співпрацювати доводилося у будь-якому випадку. Брехня або відмова здавати своїх нерідко каралися смертю. Пізніше, знайшовши потрібну людину, її відправляли у так звані регіональні центри допиту.

Подібні місця "розкидали" мало не по всій території країни. У самому центрі вже організовували допит, а отриману інформацію систематизували й відправляли військовим США.

"Коли нас відбирали для цих завдань, то ми проходили дуже довгі інтерв'ю. Я пам'ятаю людей у костюмах. Це були працівники ЦРУ. Вони шукали справжніх патріотів. На їхню думку, саме такі люди могли виконувати завдання", – зазначив ексвійськовий Стен Сліз.

До проєкту Phoenix залучили чималу кількість людей та підрозділів. Окрім ЦРУ працювали також і морські котики та розвідка Південного В'єтнаму.

Цікаво У Росії секс-бомба, а в США просто нездара: що відомо про російську шпигунку Анну Чапман

Сьогодні в одних документах мовиться, що власноруч американці нікого не убивали. Принаймні не у межах проєкту. В інших документах зазначають безпосередню причетність агентів ЦРУ до катувань та знущань з полонених.

Здебільшого жертвами цієї кривавої програми ставали цивільні, які не мали жодного стосунку до діяльності комуністів. Інколи траплялися військові або повстанці. До всіх ставилися однаково: ув'язнення, тортури, смерть. Нерідко людям просто калічили життя й відпускали на волю.


Цивільні ставали жертвами карателів / Фото Readex

Вони не розуміли, що своїми діями назавжди відбивали бажання у прихильників комуністів розвернутися в бік капіталістичної ідеології. Військових це мало цікавило. Вони були у катівні "сірими мишами", про яких ніхто не знав і не чув.

"Ми носили чорну уніформу. Коли висувалися на завдання, то ніколи не носили розпізнавальних знаків чи документів, які могли б засвідчити нашу особу. Ніхто не знав хто ми такі", – зізнався ексчлен SOG Крейґ Ленсінґ.

Якби американці не пхалися до тортур, то можливо ні в кого й не виникало б питань про закривавленість рук Вашингтону у програмі Phoenix. Проте спецслужби добряче вляпалися.

Як би керівники ЦРУ не намагалися відсторонитись від участі в них нічого не вийшло. Навіть попри всі докази причетності, очевидців, жертв, свідчень самих катів у ЦРУ до останнього намагалися тримати своєї позиції.

Тодішній директор ЦРУ Вільям Колбі ніколи не говорив, що відомство несе відповідальність за якісь катування. За його словами, цінність людини в тому, що вона жива. Він відкрито брехав людям в обличчя, намагаючись прикрити військові злочини.

ЦРУ ніколи не поводилося жорстоко. Це контрпродуктивно. Я знаю це ще з часів Другої світової війни. Нацистам не приносило результату катування, щоб вибити інформацію. Якщо йти шляхом тортур, то ніколи не дізнаєшся потрібної інформації.

Вільям Колбі

Директор ЦРУ, керівник проєкту Phoenix

Знущання ЦРУ над представниками Північного В'єтнаму перевершують в'єтнамські пастки та катування євреїв нацистами. У регіональних центрах допиту полоненим:

  • засовували в грудну клітку щурів;
  • ґвалтували електричними вуграми;
  • пхали в дітородні органи предмети;
  • били струмом.

Один із найпоширеніших методів вибивання інформації називався літак. Людині зав'язували за спиною руки, а потім підвішували на ланцюгах до стелі. У такому положенні жертва висіла кілька годин. Варіантів 2: або вона розповідає потрібну інформацію і смерть буде не такою болісною або ж вона висітиме, поки не помре.

Варте уваги Відправив 40 дітей у газову камеру: моторошне життя Ліонського м'ясника Клауса Барбі

Бійці ЦРУ не щадили нікого: ламали руки й вибивали зуби. Їхні бійцівські собаки у вигляді загонів південнов'єтнамців убивали дітей, жінок, старих і молодих. Головне завдання – зібрати розвіддані будь-якими методами.

Одна з жертв проєкту Phoenix розповіла, що її били по руках доти, поки вони не стали настільки м'які, як банани. "Потім застромлювали мені під нігті голки, що дозволило їм рухати мої нігті вперед і назад. Згодом почали по черзі їх виривати. Я вже думала, що від болю в мене просто повідпадають пальці. Мої нігті відросли назад аж через 10 років", – зазначила вона.

Уперше говорити про програму почали у 1970 роках. Не тому, що хтось із жертв вижив і почав здіймати галас, а тому, що спецслужби не втримали внутрішнього витоку даних.

Річ у тім, що проєкт почали використовувати заради власної вигоди. Наприклад, якщо комусь не подобалася людина чи чимось насолила. Її можна було здати каральним загонам, заявивши що це комуніст. Цієї фрази було достатньо, щоб бійці кидалися на жертву як бик на червоне полотно.

Унаслідок цього журналісти почали поширювати інформацію про програму Phoenix на радіо й телебаченні. Копнувши глибше, стало відомо про причетність найвищого військово керівництва США. Програму довелося закривати, щоб уникнути скандалу.

Основний інструмент Phoenix – страх

Частина людей шукали жертв, складали списки й виявили, що за весь час існування проєкту у ньому брало участь більш ніж 80 тисяч людей. Понад 25 тисяч убили.

Скількох насильницькими методами – так і не відомо. Ба більше, не всіх з жертв вдалося ідентифікувати. Не всі тіла знайшли, а всіх жертв не опитали. Факт залишається фактом – подібна програма існувала й руку до її створення та розквіту доклали перші обличчя країни.

"Головним інструментом цього проєкту був страх. Вони приходили до людей і відкрито говорили: "Якщо ти не співпрацюватимеш, ми вб'ємо всіх твоїх дітей". Це нереальна загроза, тому доводилось співпрацювати", – відзначив ексчлен військової розвідки Джон Кук.