Східне партнерство: чому витівка Лукашенка має підштовхнути ЄС до нових ідей
Лукашенко цілеспрямовано вдарив по людях, які активно користувався підтримкою ЄС – це студенти (Erasmus +), активісти й професіонали. Адже відкидаючи канцеляризми й сотні довгих документів – один з головних плюсів "Східного партнерства" – забезпечення мобільності та зміцнення зв'язків між людьми.
Ми стали сприймати допомогу як щось звичне
Не знаю, як ви, а я пам'ятаю 9 кіл пекла в консульських і візових центрах. Візу можна було отримати рівно на 3 дні, тому що саме стільки триває конференція. Іноді могли попросити дивні документи – наприклад, паспорт засновника громадської організації, яка запросила. Все залежало від країни, але нерви й гроші марнувалися в будь-якому випадку.
Про Східне партнерство Не можна змінити географію, – Кулеба
До коронавирусу для багатьох було звичайною справою злітати на вихідні до Варшави або Будапешту. Введення безвізу в 2017 році сприймалося як щось звичне. У Білорусі, де самопроголошений президент Олександр Лукашенко, вирішив в односторонньому порядку вийти з ініціативи "Східне партнерство", досі за шенгенську візу потрібно викласти 35 євро (а офіційна вартість зараз – 80). І навіть це вважалося перемогою. Таку "знижку" також мають громадяни Росії, Вірменії та Азербайджану.
Подібна відповідь на санкції ЄС виглядає помстою своєму ж народу. Так, проєкт є, за що критикувати, але сама ідея об'єднання на основі спільних цінностей, програми для молоді, бізнесу та самоврядування – це додатковий інструмент для розвитку шести країн (Вірменії, Грузії, Азербайджану, Молдови, України та Білорусі).
Грузія, Молдова й Україна завжди були лідерами "Східного партнерства". І це попри проросійський вплив на окремі групи політиків в країнах, революції й проблеми з реформами.
Критика "Східного партнерства"
Торік дискусії були викликані круглою датою – 10-річчям ініціативи. А Білорусь вже була охоплена протестами, Вірменія й Азербайджан знову вирішили ділити Нагорний Карабах.
Україна і Грузія продовжують працювати над реформами, але антикорупційна епопея триває, а тиск Заходу – дипломатичний і фінансовий – поки не впливає на прогрес. У Молдові триває боротьба за владу. У травні стартувала виборча кампанія дострокових парламентських виборів, призначених на 11 липня 2021 року.
"Східне партнерство" дійсно потрібно переосмислити. І не тільки тому, що деякі країни занадто залежні від Росії, Білорусь повісила завісу, а реформи в корумпованому суспільстві не робляться блискавично. Просто світ змінився і продовжить змінюватися.
Добре, що активно обговорюються можливості для подальшого розвитку ринків, транзитні маршрути, екологічні рішення. В епоху постправди і COVID-19 дуже красиво звучать такі цілі як "забезпечити підтримку цифрової трансформації і сприяння створенню справедливих і інклюзивних товариств". Але на тлі пропаганди й конкретних диктаторських дій деяких країн – потрібен чіткий і зрозумілий план.
Як реально допомогти?
Наприклад, допомога у створенні робочих місць та інвестиції – відмінна можливість уникнути brain drain і розвинути економіку. А робота з медіа і діджитал ініціативи – створять баланс, який постійно порушується потоками дезінформації. Звичайно, того року були розписані основні принципи роботи на майбутнє (читайте про плани після 2020 року), але, як мені здається, є одна проста річ, яка допоможе всім. І це діалог.
Потрібно повернутися до обговорення простих запитань: "ЯКОЇ саме допомоги потребують жителі країн?", "Які проєкти дали б активним громадянам свободу впливати на ситуацію у своїх спільнотах?". І це не означає, що доведеться вкладати мільйони в гранти. Насправді суспільству всього лише потрібен приклад.
Для того, щоб сортувати сміття біля свого будинку чи зробити відкриті курси англійської в рідному університеті – не потрібні гроші ЄС. Сліпе фінансування викликає синдром навченої безпорадності.
ЄС може залишатися партнером, медіатором і об'єднанням, яке вказує шляхи досягнення цілей. І ніякі Лукашенки не завадить прогресу, якщо Євросоюз перегляне свій переважно бюрократичний підхід до великих проєктів.