ЗМІ подавали зустріч як можливість для нормалізації відносин між двома державами, які нині фактично ведуть "холодну війну 2.0", наполегливо грають м'язами та мають свій погляд не лише на події навколо Тайваню та Південнокитайського моря, але й щодо російського вторгнення в Україну, конфлікту на Близькому Сході та ролі Ірану в ньому тощо.

Читайте також Привид Третьої світової? Що може змінити історична зустріч Байдена та Сі в Сан-Франциско

Джо Байден і Сі Цзіньпін комунікували майже чотири години під час зустрічі в маєтку Філолі, прибережному гірському масиві на південь від Сан-Франциско. Американський лідер провів особисті переговори з Сі лише вдруге за час свого президентства, після їхньої зустрічі в Індонезії на саміті G20.

Ті, хто хотів почути меседж про "нормалізацію" (або як сказали б у 20 столітті – "розрядку"), почув. Так, Сі на саміті Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) заявив, що ядерна війна є неприпустимим сценарієм та згадав про "нестерпні наслідки" для обох сторін.

Для двох великих країн, таких як Китай і Сполучені Штати, відвернутися одна від одної – не варіант. Для однієї сторони нереально перебудувати іншу, а конфлікт і протистояння мають нестерпні наслідки для обох сторін,
– Сі Цзіньпін у Сан-Франциско заявляє, що хоче миру та натякає на розподіл сфер впливу.

Цікаво, що претензії Китаю на глобальне лідерство чи співлідерство в США відкинули. Це зробив сам Байден через кілька годин до першого за шість років візиту Сі Цзіньпіна до США.

Президент Сі (так у США по-своєму трактують посаду Сі Цзіньпіна – 24 Канал) – ще один приклад того, як відновлення американського лідерства у світі закріплюється. У них є реальні проблеми,
– Джо Байден на заході зі збору коштів напередодні зустрічі зі своїм китайським колегою визначив роль та місце США і КНР.

Отож Сі їхав на зустріч двох лідерів наддержав, натомість зустрічали його в Сан-Франциско лише як регіонального лідера в гостях у єдиної наддержави. Це підтверджують не лише заяви, але й конкретні кроки – нині в Азії за активної підтримки США зростає новий потужний регіональний лідер, який вже не лише обійшов Китай за кількістю населення, але й претендує на економічне лідерство.

Мовиться, звісно ж, про Індію. Нещодавній літній візит індійського прем'єра Нарендри Моді до Вашингтона був обставлений так, ніби повернулися The Beatles. Сі ж отримав у подарунок від Байдена лише власне фото 38-річної давнини, де він, ще молодий чиновник-аграрій, позує на фоні легендарного мосту "Золоті ворота", під час візиту з обміну досвідом, який пізніше допоможе КНР розібратися з власним сільським господарством і принаймні не голодувати.

Про історію з раритетним фото розповіла представниця МЗС Китаю Хуа Чуньїн. Вона також зазначила, що цю фотокартку китайський лідер досі зберігає як щось важливе. Цікаво, як багато фото з Китаю зберігає у себе в архіві президент Байден?

Про що конкретно говорили Сі та Байден невідомо – офіційний Білий Дім повідомляє, що два лідери "провели відверту й конструктивну дискусію з низки двосторонніх і глобальних питань і обмінялися думками щодо питань, з яких є розбіжності".

Світові ЗМІ цитують анонімне джерело в Білому Домі. Нібито Сі запевнив Байдена, що Китай не планує вторгнення на Тайвань найближчим часом і надає перевагу мирному возз'єднанню (як було з Гонконгом і Макао – не секрет, що у Пекіна великі надії на президентські вибори на острові, заплановані на січень 2024 року). При цьому Сі також розповів, за яких умов КНР може застосувати силу.

Після зустрічі з Байденом Сі Цзіньпін на вечері з босами провідних американських компаній заявив, що Китай готовий бути партнером і другом США, що країні не варто розглядати Китай як загрозу, адже світу потрібно, щоб США і КНР співпрацювали, а не ворогували. Далі Сі Цзіньпін вкотре заявив, що США не повинні втручатися у внутрішні справи Китаю.

За підсумками переговорів бачимо, що швидше кожен залишився при своєму, ніж хтось поступився. Проте можемо бути впевненими, що президент США та китайський лідер виклали один перед одним свої козирі та озвучили претензії.

Реальним результатом зустрічі стала домовленість про відновлення прямих контактів між військовими США та КНР, які були перервані після показового візиту Ненсі Пелосі на Тайвань. Це означає, що відтепер країни обіцяють сповідувати принцип "відповідальної конкуренції", тобто встановлення певних правил гри. Якщо це так, то маємо добрі новини.

Мовиться про три рівні контактів. Протягом наступних кількох тижнів глава Пентагону Ллойд Остін зустрінеться з китайським главою Міноборони, якщо його врешті призначать.

Старші військові командири контактуватимуть з оперативних питань, а на нижчому рівні буде оперативна взаємодія між капітанами американських і китайських кораблів та іншими офіцерами двох країн.

Ми повернулися до прямого, відкритого, чіткого спілкування,
– заявив з цього приводу Байден.

До теми Після "продуктивного саміту" Байден назвав Сі "диктатором": у МЗС Китаю вже відреагували

При цьому жодних ілюзій щодо китайських комуністів у США не існує – вже після завершення зустрічі з Сі президент Байден згадав про головний принцип політики "довіряй, але перевіряй", а також погодився з журналістами, що нині вів переговори з диктатором.

Ну, подивіться, він ним є. Він диктатор у тому сенсі, що він керує комуністичною країною. Китайський уряд повністю відрізняється від нашого,
– Джо Байден підсумовує на брифінгу для ЗМІ переговори з Сі.

Теми агресії Росії проти України та ХАМАС проти Ізраїлю також були на порядку денному переговорів. Однак жодних гучних заяв щодо цього так і не прозвучало, принаймні публічно.

Слова Байдена дуже засмутили китайських дипломатів, проте, це є реальним фактом, з яким неможливо сперечатись. Натомість він дає підстави для припущень. Так, для китайських комуністів болючою темою є питання "єдиного Китаю". США цю єдність визнають, проте, ніхто їм не заважає розглядати саме політичний режим демократичного Тайваню, як базовий для Піднебесної, а комуністична диктатура в цьому випадку стає чимось тимчасовим.

Історія довела, що комунізм – не працює, натомість ліберальна демократія є ефективною та переможною стратегією.

Стосовно Китаю є стереотип про те, що він грає завжди вдовгу. Його прибічники зазвичай згадують притчу про мудру мавпу, яку чекала на горі, чим завершиться герць двох тигрів, а потім успішно монетизує витрачений час. Алегорія красива, проте, не надто точна, адже Китай – далеко не взірець стабільності. Лише у 20 столітті він пережив революцію та повалення монархії, громадянську війну, яка насправді була війною банд і "варлордів", окупацію та геноцид, нову громадянську війну та ще багато чого цікавого. У Китаї люблять говорити про державу, якій кілька тисяч років, проте, насправді саме комуністичній КНР нема й 100.

Колись північні колеги китайських комуністів, які ще тоді вважали себе щодо КНР "старшим братом", також планували правити вічно, але все завершилось у 1991 році. Для КНР, яка досі багато в чому рівняється на СРСР, це мав би бути привід для роздумів, що власного запасу міцності та резервів тих, з ким Китай наважився конфліктувати, може не вистачити.