"Головний миротворець": для чого Сі Цзіньпін хоче використати кейс з Близького Сходу в Україні

Про глобальне зростання впливу Китаю, протистояння зі США та про те, яку політику Пекін займає щодо війни Росії проти України розповідає журналіст 24 Каналу Олексій Печій.

Дивіться також Трикутник Китай – Росія – Іран: чим небезпечний новий союз для України та Заходу

Розмова із Зеленським і зустріч з Путіним: що запланував Сі Цзіньпін

Видання WSJ повідомляє, що лідер Китаю Сі Цзіньпін планує провести переговори телефоном з Володимиром Зеленським вперше з початку вторгнення росіян в Україну.

Така звістка мала б викликати позитивні емоції, адже дипломатичний корпус МЗС України вже давно активно намагався добитися цього. Ба більше, напередодні навіть влада Канади заявила, що якщо Сі Цзіньпін дійсно прагне миру, він має поговорити з Зеленським.

Однак цей заклик містив одну важливу деталь – розмова має відбутися до візиту Сі Цзіньпіна в Москву. Але реальність складається дещо інакше – вже наступного тижня Сі Цзіньпін планує візит до Москви, і розмова Сі з Зеленським анонсована вже після його зустрічі із диктатором Путіним.

І тут думки аналітиків розходяться – з одного боку, Сі може спробувати узгодити позицію зі своїм кремлівським партнером і тоді розмова з Зеленським матиме не зовсім позитивне забарвлення.

З іншого боку, Сі може нав'язати Путіну власну позицію, а отже Китай може прагнути відігравати більш активну роль у посередництві щодо припинення війни в Україні.

І, що важливо, Сі Цзіньпін може апелювати до того, що саме йому, а не Заходу, вдається примирити заклятих ворогів – і тут цілком помітне відсилання до його нещодавньої ініціативи з відновлення дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном, які багато років ворогували.

Лідер КНР планує відвідати Європу: яка ціль поїздки

У цьому контексті і ще одна складова – в Пекіні натякають, що після Москви, Сі може відвідати і певні європейські країни. І тут також криється спроба Сі зобразити себе головним "миротворцем", адже в ЄС скептично ставляться до китайського "мирного плану".

Але цілком імовірно, що саме його він і буде просувати під час свого турне за межі Китаю. Сі Цзіньпін робить ставку саме на те, аби показати світові, що саме він, а не західні політики є головним посередником з холодним розумом.

Навіть сама спроба поговорити з Путіним та Зеленським про сценарії закінчення війни вже зміцнює репутацію Пекіна як глобального посередника. Особливо після того, як саме Пекін сприяв несподіваному дипломатичному прориву між Саудівською Аравією та Іраном.

Спроби Пекіна просувати свій "мирний план" для України дійсно тісно пов'язаний з угодою про примирення Саудівської Аравії та Ірану. Зокрема, за посередництва Китаю, Ер-Ріяд та Тегеран уклали угоду про нормалізацію відносин. А це все ж дві найбільші за територією та впливом країни в регіоні.

Примирення Ірану та Саудівської Аравії: США втрачають позиції в регіоні

І от кілька аспектів, які можуть змінитися після підписання такої угоди. Напруженість між двома країнами глибоко вкорінена в історії та релігії. Саудівська Аравія історично дотримується сунітської гілки ісламу, а Іран – шиїтської.

Розкол між двома гілками бере свій початок у сьомому столітті. Але в сучасній історії розкол двох країн відбувся після Ісламської революції 1979 року, яка привела до влади Рухоллу Хомейні, і він правив як аятола, об'єднавши уряд і релігійне керівництво шиїтського ісламу.

Відповідно всі шиїтські групи в регіоні отримали щедру підтримку Ірану. Натомість Саудівська Аравія підтримала сунітів. Це і було початком розпалу конфлікту. Відтоді Іран і Саудівська Аравія нібито і не воювали один з одним напряму, але їх проксі-сили постійно зіштовхуються.

Два приклади: у 1980 році розпочинається війна між Іраном та Іраком – саудити підтримують останніх. У Сирії влада Ірану підтримує режим Башара Асада, Саудівська Аравія підтримала повстанців.

Війна в Ємені – Саудівська Аравія підтримала сунітський уряд, Іран – повстанців-хуситів, які є шиїтами. І тепер в арабському світі сподіваються, що угода за посередництва Китаю може дозволити дещо вгамувати конфлікти в регіоні.

І з цього випливає наступний аспект – Китай протягом багатьох років намагався показати, що насправді США не є тією наддержавою, яка здатна владнати конфлікти. І угода між саудитами та іранцями нарешті послаблює позицію США в регіоні.

І Сі точно апелюватиме до цього під час ймовірних візитів в Європу. Тут також цікава ситуація – США критикували наслідного принца Саудівської Аравії за вбивство журналіста Хашоггі і навіть візит Байдена до Ер-Ріяду влітку минулого року не зміг пом'якшити риторику.

Водночас США запровадили санкції проти Ірану ще 40 років тому. Що робив в цей час Китай? Китай купляє значні обсяги нафти у Саудівської Аравії і зробив із Ірану "контрольованого партнера".

До того ж угода між Саудівською Аравією та Іраном може сильно ускладнити нормалізацію відносин між Саудівською Аравією та Ізраїлем, де посередником є США. Насправді за допомоги США Ізраїлю вдалося налагодити відносини з ОАЕ, Бахрейном, Суданом та Марокко. Але для створення антиіранської коаліції не вистачало Саудівської Аравії. Тепер таке приєднання виглядає малоймовірним.

"Мирний план" Китаю: Пекін має успішний кейс

Китай у річницю російського вторгнення в Україну проголосив свій програмний документ, який охрестили "мирним планом", в якому Пекін викладає своє бачення побудови світопорядку. Але, якщо ти щось пропонуєш, ти маєш довести, що такий механізм дійсно може працювати.

І от тепер у Сі Цзіньпіна є прекрасний кейс – саме Китаю, а не США, як посереднику, вдалося примирити Саудівську Аравію та Іран. То, можливо, це спрацює і між Україною та Росією. Звісно на інших умовах, але Сі точно апелюватиме до близькосхідного кейса.

Звісно, досягнення подібного прориву в Україні виглядає набагато складнішим, адже українці ніколи не пробачать росіянам і не підуть на примирення.

Сі Цзіньпін на шпагаті: чому Китаю не потрібна війна Росії проти України

Але Пекін зацікавлений у припиненні війни, яку він називає "кризою". Чому? Тому що Сі Цзіньпін опинився на шпагаті: партнерство з Росією та її диктатором і загострення напруги зі США та їх партнерами.

А економічне становище Китаю, яке переживає не найкращі часи, все ж залежить від Заходу, а не Росії. Але й кинути кремлівського партнера Сі не може.

Однак Пекін все більше робить розворот в бік Москви. В той час, як Пекін запевняє у підтримці суверенітету та територіальної цілісності України, він досі, за всю війну, жодного разу не поговорив з Зеленським.

Натомість Сі вже кілька разів спілкувався з Путіним – як телефоном, так і особисто. І зараз Сі спочатку їде до Путіна і лише потім телефонує Зеленському. Та і економічні зв'язки Китаю з Росією посилюються, коли з Україною – послаблюються.

Отже, зберігаючи зв'язки з автократіями світу, Пекін намагатиметься просувати свій "мирний план" для України, показуючи, що позитивний кейс китайського посередництва вже є. І це угода між саудитами та іранцями.

Небезпечна політика: чому Сі Цзіньпін робить Китай закритим

Та варто розуміти, що такими "фасадно" благими намірами, криється доволі небезпечна політика Сі Цзіньпіна, який отримав безмежну владу в Китаї. Наразі можна спостерігати за тим, як Сі остаточно зруйнував модель правління свого попередника Ден Сяопіна.

Річ у тім, що та модель Китаю до якої ми звикли за останні десять років – це модель Ден Сяопіна. Він намагався послабити ідеологічну складову комунізму, перелаштувати країну на капіталістичні рейки і відкрити Китай Заходу.

По суті, там де Ден Сяопін запровадив систему колективного партійного керівництва для захисту від одноосібного правління, надав приватному підприємництву ширшу свободу та зрештою розділив партію та уряд, Сі Цзіньпін повернувся до найгіршої форми тоталітаризму.

Він звузив свободи бізнесу, скасував обмеження термінів перебування при владі та поставив себе в центр влади. Відтепер все під контролем однієї людини. Простіше кажучи, якщо Сяопін відкрив Китай світові, Сі його закриває.

Перша промова Сі Цзіньпіна: про що говорив лідер КНР

Окрім того, сьогодні Сі Цзіньпін проголосив першу промову в новому старому статусі. Він запевнив, що треба інтенсифікувати злиття з Тайванем, хоча і додав, що в першу чергу треба йти мирним шляхом. Сьогодні Сі Цзіньпін відверто заявив – армію Китаю треба перетворити на "велику сталеву стіну". А це означає, що ключова увага на модернізацію армії.

Риторика Сі Цзіньпіна просто просякнута темою зміцнення безпеки та військової сфери. І це відбувається в той момент, коли відносини Китаю зі США переживають доволі небезпечні часи.

Минулого тижня, коли Сі переобрали на третій строк, він відверто заявив, що США нібито "ведуть західні країни до стримування та придушення Китаю та кидають йому безпрецедентно серйозні виклики". Ба більше, новий міністр закордонних справ Цінь Ган, який повністю лояльний Сі, заявив, що якщо США не перестануть тиснути, то, "дві держави обов'язково впадуть у конфлікт і протистояння".

Як Захід реагує на загострення риторики Пекіну

Звісно, США та їх партнери також не сидять склавши руки і вже відреагували на загострення риторики Пекіну. Наприклад, США та Австралія не просто розширюють свою військову співпрацю, але і замислилися над тим, аби побудувати армії, які будуть не просто сумісними, але і взаємозамінними.

Але в оперативній сумісності зацікавлені не лише у Штатах, але і в Великій Британії. В американському Сан-Дієго відбувається важлива зустріч лідерів США, Британії та Австралії в рамках оборонного альянсу AUKUS.

Там вирішується доля великої угоди про передачу Австралії атомних субмарин для захисту від ймовірних агресивних дій Китаю в регіоні. Однак Ріші Сунак все ж був обережним та заявив, що Китай – це "визначальний виклик", оминаючи формулювання "загроза".

З іншого боку, така обережність не означає слабкість. Адже в регіоні не лише Австралія нарощує відносини із Заходом. Південна Корея вже має інтегровану командну структуру зі США, а Японія прямо зараз проводить навчаннях протиракетної оборони спільно зі США.

Однак і це ще не все. Напередодні до Індії, вперше з 2017 року прибув прем'єр-міністр Австралії Ентоні Албанезе. І це стало сигналом про те, що Індія та Австралія поглиблюють свої безпекові та економічні зв'язки, причому обидві країни прагнуть диверсифікувати свої експортні ринки, зміцнити ланцюги поставок і модернізувати свої війська в умовах зростання напруженості з Китаєм.

Ба більше, Індія вперше братиме участь у великих військових навчаннях Австралії та США вже цього року. Після зустрічі з паном Альбанезе прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді сказав, що співпраця у сфері безпеки є важливою опорою партнерства двох країн. Він зазначив, що два лідери обговорили морську безпеку в Індійсько-Тихоокеанському регіоні та посилення обміну інформацією між їхніми силовими відомствами.

Отже, виглядає так, що хоч Китай і намагається зобразити з себе головного посередника, чи миротворця у світі, той самий світ не надто довіряє його ініціативам. Скоріше, Захід прагне стримати ймовірність військової агресії з боку Китаю на тлі заяв Сі про посилення китайської армії.