У Мінську тристороння група узгодила порядок проведення розмінування, а Росія погрожувала подати на нас до суду щодо неповернення кредиту в три мільярди доларів.
Читайте також: "Уявіть, що навпроти вбивця": чому тепловізори так необхідні українським бійцям на Донбасі
Новини того часу були сумішшю хорошого і того, що не дуже налазить на голову. Але той час запам'ятається ще одним. Тоді більшість волонтерів та багато з воєнних журналістів вперше і востаннє увійдуть у жорстоку конфронтацію з Генеральним штабом Збройних сил.
Окремі протистояння чи суперечки траплятимуться і після, але те було найбільшим з усіх і воно об’єднало нас заради однієї мети – зберегти наймолодшу та найсучаснішу складову ЗСУ – Сили спеціальних операцій.
Сили спеціальних операцій
Тема створення ССО в України порушувалась ще у 2000-х роках, а офіційне рішення про їхнє створення було прийняте у 2007. У Генеральному штабі було створене управління ССО, яке очолив один з розробників його концепції — Юрій Серветник. Проте ні суттєвого розвитку, ні реформування управління не було видно декілька років.
Тільки після початку війни, у вересні 2014 року, Президент України підписав указ "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності", в якому Міністерству оборони поставлене завдання прискорити формування ССО ЗСУ.
Главою управління ССО був призначений Сергій Кривонос. Під його керівництвом почалася розробка концепції розвитку Сил спеціальних операцій, яка була готова вже до кінця 2014 року.
Глава управління ССО Сергій Кривонос
Паралельно з цим у МО й Адміністрації Президента розроблялася інша концепція, яка припускала поєднання десантних військ з управлінням спеціальних операцій, проте в офісі НАТО в Україні ідею оцінювали, м’яко кажучи, негативно. І не тому, що вони не поважали наше право на прийняття дурних рішень – вони просто знали якими наслідками це закінчувалось в інших країнах, у яких на такі експерименти був зайвий бюджет і час, яких не було в України під час війни.
Прикладом такої держави є Білорусь, а контрприкладом – Польща, або Росія. Так, саме РФ зробила висновки з війни у Грузії та в проміжку між війною створила Сили спеціальних операцій. Роботу яких ми з вами гарно побачили на Донбасі та в Криму.
Армія Росії
Сили спецоперацій у більшості країн – це не просто військовий, а військово-політичний інструмент. Вони можуть використовуватись на території країни та поза нею, а їхні бійці найкраще підготовлені та оснащені з усіх. Звичайно, операції не розголошуються, а імена бійців засекречені.
Що ж сталось три роки тому? Тоді, м’яко кажучи, не знайшли спільну мову начальник Генерального штабу, який є піхотинцем за своєю освітою, та найбільш авторитетний спецпризначенець полковник Сергій Кривонос. Проте існує версія, що це пов’язано з їхнім особистим конфліктом річної давнини.
Американці кажуть, що якщо ти молоток – то усе навколо тобі здається цвяхом. Можливо, Віктор Муженко побачив у найпрофесійніших підрозділах Збройних сил щось на кшталт дуже тренованої піхоти. Кривонос же, наполягав на західній концепції розвитку Сил спеціальних операцій і використання їх виключно за призначенням.
Начальник генерального штабу Віктор Муженко
Річ у тому, що на початку війни ми діяли у ситуації гострого кадрового голоду у військах, це часто призводило до того, що завдання звичайних піхотинців виконували підрозділи спеціального призначення. Власне кажучи, так бійці третього полку і стали одними з перших кіборгів.
Вони, звісно, були ефективнішими у цьому, ніж підрозділи піхоти, але це приблизно те саме, що різати скальпелем ковбасу. Скальпель гострий, ріже гарно – то чому б ні. Питання лише у його вартості й тому, чи лишиться потім щось чим можна робити операції на серці.
На жаль, кулі та осколки не розрізняють рівня твоєї підготовки. Використання спецпризначенців як простої піхоти часто призводило до безглуздих втрат наших найсильніших бійців, перевага яких у підготовці нівелювалася способом їх використання.
Крім піхотних операцій спецпризначенців кидали й на охорону кортежів. Скажімо, приїздить на війну якийсь великий генерал і його там охороняє спецназ, оскільки це почесно і круто. А що? Кривонос був категорично проти такої практики. На його підтримку стала значна частина навколовоєнної громадськості та самих спецпризначенців.
Читайте також: Міністерство у справі ветеранів: що змінить нова установа
У ті дні на генеральний штаб чинився тиск з усіх боків. Громадськість, закордонні партнери, більшість ЗМІ та навіть частина політиків з табору президента. Це була безпрецедентна акція, яка закінчилася в кабінеті міністра оборони. Коли ситуація зайшла вже надто далеко, я звернувся до нього у своїй колонці на одному з провідних інтернет-ресурсів.
Наступного дня зі мною зв’язались і запросили до міністра. До мене вийшов полковник Сергій Кривонос, який погодився на компромісний варіант, в якому він отримає посаду заступника з широкими повноваженнями, і найголовніше – Україна отримає концепцію розвитку Сил спеціальних операцій західного зразка.
Це був історичний момент, коли керівництво армії проявило мудрість і вийшло на діалог, замість того щоб ховатися від нас за парканами. Чесно кажучи, ту кампанію я вважаю одним з найбільших досягнень нашого фонду і величезним вкладом в обороноздатність нашої країни.
То що ж в результаті змінилось? Було утворено нове командування і новий рід військ – Сили спеціальних операцій. Спецпризначенці стали підпорядковуватись не сухопутним військам (як раніше) і не десантно-штурмовим (як планувалось).
За цей час спільно із західними партнерами Сергій Кривонос побудував принципово новий навчальний центр для підготовки бійців, де їх готували українські інструктори за західними стандартами для виконання специфічних задач.
ССО України
З поганого ж можна сказати, що конфлікт чотирирічної давнини між Кривоносом і Муженко, на жаль, і досі відчувається. Хоча, як на мене, його давно вже пора вирішити нормальною чоловічою розмовою, в якій мудрим буде той, хто першим протягне руку для стискання.
Сили спецоперацій зараз ще далекі від ідеалу, вони мають багато проблем росту, для подолання яких потрібно відсунути вбік старі чвари та нездійсненні амбіції усіх сторін. У 2014 році ми виявились неготовими протистояти силам спецоперацій Росії, проте пройшло вже майже п'ять років, і скільки ще триватиме війна – складно сказати.
Читайте також: Конфлікт у Азовському морі: як Україна опинилися у такій ситуації та чи могло бути інакше
Що ж стосується нашого фонду, з початку його заснування ми почали займатися не лише прямою допомогою армії, а й співпрацювати з Міноборони. Конструктивна співпраця дає багато результатів і зокрема те, що держава поступово і з кожним роком усе більш ефективно закриває ті потреби армії, які раніше закривали ми з вами, роблячи ці види допомоги у хорошому сенсі менш потрібними.