Не мова, а сенси: як російські наративи маскуються під розваги

Коли звернення було ще в закритій системі Верховної Ради – СЕДО, телефон почав розриватися від дзвінків агресивних незнайомців, а згодом я мала погрози у WhatsApp. До цієї інформації мали доступи лише народні депутати, їхні помічники та працівники апарату Верховної Ради, а це також кримінальна відповідальність. Хто "злив" цю інформацію із системи документообігу Ради – невідомо. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Поки хтось тримає цю країну – не ламай її своїм язиком

За кілька днів поліція відкрила три кримінальних провадження, зокрема і через погрози:

  • за статтею 161 Кримінального кодексу України – порушення рівноправності громадян;
  • за статтею 346 – погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча;
  • за статтею 111 – державна зрада.

Експертні перевірки наразі проводить і СБУ.

Та це не є великим приводом для втіхи. Бо Анна Алхім з її зневагою до України та всього українського – це яскрава представниця цілого прошарку громадян України. Про це не заведено говорити. Та йдеться не про одну людину. Алхім – лише обличчя цілого явища, симптом глибшої проблеми: відвертої зневаги до української мови, культури та самої державності.

Така зневага – не поодинока. Вона живе серед нас, набирає перегляди, вподобання, сотні тисяч підписників. А далі – дій, що у часи повномасштабної війни вартують людських життів: псування майна військових, закладення вибухівки, наведення російських ракет, шпигування тощо.

Такі кріейтори, як Алхім, прекрасно вміють керувати увагою людей, створюючи контент, що апелює до найбільш низьких потреб аудиторії. Та одна справа – дозволяти публіці копирсатися у власній брудній білизні. І геть інша – демонстративно возвеличувати ворога, паплюжити пам'ять українських захисників та під час війни за саме існування української нації відверто зневажати українську мову та культуру.

Для тих, хто апелює до мовного питання, хочу окремо підкреслити: справа стосується тих сенсів, що транслює Алхім у своєму контенті, а не мови, якою цей контент створюється.

Наприклад, Олексій Арестович, який поширював подібні наративи та щодо висловлювань якого я також зверталася до правоохоронних органів, сьогодні під санкціями РНБО.

Зброя у нас в руках – це увага

Присутність подібних людей в інформаційному просторі отруює мізки, деморалізує та грає лише на руку ворогу. Тож дуже важливо, аби кожен з нас не живив цю гідру своєю увагою. Не дивився, не надсилав друзям, не обговорював.

Простий приклад: жодна новина про важливий для держави і суспільства законопроєкт не приверне і дрібки тієї уваги, яку привертають новини у ході справи Алхім.

Наша увага важлива. Сьогодні, в час шаленої інформаційної боротьби з дуже сильним ворогом, наша увага – також наша зброя. Мусимо бути відповідальними та користуватися нею з розумом. Мова – це про ідентичність, а ідентичність – це про безпеку і свободу. Сьогодні кожен українець і українка працюють заради справедливого миру, багато хто заради нього гине, їхні діти залишаються сиротами. Тому нам особливо боляче чути будь-які російські наративи у будь-якому вигляді й формі.

Попри увесь біль, українці є єдиними. Зціпивши зуби, ми всі разом дійдемо до міцної держави в Європейському Союзі і здобудемо собі гарантії безпеки. Тому там так важливо визначитися і зрозуміти, хто з нами, а хто проти нас.