Тему цю розкрутили російські ЗМІ, що вихопили з відносно давнього інтерв'ю Портникова фразу про залученість до мобілізації представників еліт, кардинально змістивши акценти. Власне, це й стало причиною для мобілізації вже українського фейсбуку та журналістської спільноти на захист Портникова, а також його ж критику зі сторони інших вітчизняних ЛСД – лідерів суспільної думки. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
До теми Про еліти, пересічних громадян і рівність: що треба зрозуміти зі скандалу з Портниковим
Що конкретно сказав Портников
У середньовіччя теж купували лицарям лати, зброю. І це було дуже дороге задоволення. Тому, до речі, воювала аристократія, а не прості люди. У простих людей не було грошей, щоб воювати за власну державу. Це взагалі була не їхня справа. Тому що це було дуже дороге задоволення – захист Вітчизни. Прості люди почали воювати по суті вже в наші з вами часи. З примусу у великих імперіях, і з обов’язку після Великої Французької революції.
Тому що "якщо ви хочете рівноправ’я, тоді державу будуть захищати не аристократи, тому що ви їх гільйотинували, ви сказали, що Франція належить вам, тому ви маєте йти на фронт всі". От коли зараз кажуть, що мають воювати діти депутатів, і після цього вони підуть. Ні, любі. Це демократична держава. В демократичній державі за державу гине проста людина. Якщо ми хочемо, щоб за державу гинули аристократи, ми маємо жити у феодальній державі, як це було до Великої Французької революції.
За бажання бути рівними треба платити, в тому числі і власним життям. А якщо ти не хочеш рівності, ти не платиш, ти собі спокійно займаєшся своїми справами на полі, а якась інша людина одягає ці свої лицарські принади і йде воювати з іншим лицарем. Тому що вона воює за власність. За свою землю і за тебе. Бо ти теж його власність. Вона захищає свою власність: тебе, корову і землю. А якщо ти не корова і не будинок, то ти маєш бути поруч.
За цим "срачем", а це насправді він і є, дещо загубився один важливий момент – власне, про наукову достовірність історичних алегорій Віталія Портникова, які насправді не витримують критики. Бо це, як би сказали самі публіцисти, маніпуляція та перекручування.
На це, зокрема, звернули увагу колеги з видання "Бабель", які запросили прокоментувати слова публіциста історика-медієвіста Владислава Гулевича, тобто знавця періоду, до якого власне апелює Портников.
Пан Гулевич лаконічно, але аргументовано спростував тезу пана Портникова про незалученість у часи Середньовіччя так званої не еліти до воєнних дій та участь в них виключно еліти.
Це дійсно міф, війна у середньовіччі в жодному разі не була суто елітарним заняттям і постійно вимагала участі в ній тих, хто, за нинішньою термінологією, волів би залишитись "поза політикою".
Історик наводить доволі яскраві приклади, які можна продовжувати та розширювати, згадавши не лише славетних англійських і валійських простолюдинів-лучників, які своїми longbow розбивали французьке елітарне лицарство при Азенкурі, але й, наприклад, народне ополчення з міста Порту, що складало основу війська португальського короля Афонсу Енрікеша в його битві проти маврів і подальшій осаді Лісабона 1147 року.
Облога Лісабона в картині Роке Гамейро / Wikimedia
Там, до речі, було дуже цікаво. Король Португалії у вирішальний момент змушений був відіслати ополчення додому, бо сплив термін контракту й головний феодал нічого не зумів з цим зробити. Простолюдинів довелося відпустити з миром, а майбутню столицю королівства штурмували вже хрестоносці з Нормандії та німецьких земель, які взагалі пливли до Палестини, але були змушені зробити зупинку для поповнення запасів у португальських портах. Там їх і зустріли агенти короля, які запросили лицарів прибути до табору Афонсу Енрікеша, який і переконав долучитися до його війська.
Зауважте "Перевернули з ніг на голову": Юрчишин пояснив, чи будуть карати медіа за негативні коментарі
Так, дійсно були маленькі феодальні загони, що складалися з аристократів, але й в них були простолюдини, точніше – люди низького походження, які стали професійними воїнами. Так, серед зброєносців могли бути молодші родичі феодала (тобто також аристократи), але здебільшого це були селяни з підлеглих володарю сіл (навіть залежні, у Московському царстві у пізніший період таких називали "бойовими холопами"). Але мова зараз не про московитів, а про те, що це не була закрита корпорація. Точніше, далеко не завжди.
Коли ж мова заходить про великі армії та війни королівств, то середньовічні хроніки та наявні документи фіксують та чітко вказують, що їхню основу складали простолюдини (тобто не чисто воїни, а селяни та містяни), але точно не аристократи. Те саме у пізніші часи стосувалося швейцарських найманців-пікінерів чи їхніх постійних ворогів німецьких ландскнехтів.
Мати велике військо виключно з аристократів просто неможливо з точку зору економіки, але найперше – елементарної логіки. Бо в кінноти має бути обслуга, а у лицаря в латах – зброєносці, які його в лати закують та на коня посадять. Тобто аристократ – це вершина айсберга, про загибель якого напишуть у хроніці й навіть згадають на ім'я, натомість полеглі простолюдини будуть у кращому випадку +1 або взагалі без згадки. Але це не означає, що їх не було. Ба більше, у цих простолюдинів були свої градації і там все складно.
Наявність простолюдинів у середньовічних арміях мало низку пояснень і, наприклад, свідчило про боротьбу міст і цехів за свої права, а також протистояння короля і феодалів. Останні мали професійні загони вояків (такі собі ПВК), натомість король часто спирався якраз на ополчення й у такий спосіб створював баланс сил, ну й масовість, яка часто вирішувала долю битв.
Тому й у Середньовіччі також гинули прості люди й навіть частіше за еліти, адже не завжди мали належну бойову підготовку та спорядження. В цьому пан Портников правий, але він помиляється в тому, що заперечує інші формати.
Також не варто у контексті Середньовіччя було згадувати такі терміни як "вітчизна", "власна держава" у простих людей – це явний анахронізм для того періоду. Крім того, не треба говорити, що всі прості люди були чи то залежні, чи то кріпаки, бо це не так.
- Можливо, пан Портніков здивується, але в Західній Європі існували три Середньовіччя, що мали важливі відмінності й це прямо впливало на військову справу та залученість до неї людей різних станів. До того ж вони мали свої регіональні особливості.
- Також Середньовіччя не припинилося з початком Великої Французької революції, це сталося значно раніше. І звісно, Франція напередодні революції не була "феодальною державою" у розумінні Портникова.
Звісно, журналіст, нехай і поважний, бо лауреат Шевченківської премії, не мусить цього знати та розбиратися в нюансах між алодом і феодом, як і знати, з яких верств складалося середньовічне військо англійського короля чи коли настали модерні часи.
Але постає питання, для чого тоді ступати на незвідану територію "темних віків"? Відповідь проста – бо вважав, що ніяких таємниць там немає, все просто і прозоро, адже раніше ніхто за руку не ловив і обличчям не тикав, натомість лайки, репости та перегляди неслися, немов "атака легкої кавалерії".
Чому так сталося? Бо нині сформувалося уявлення, що історія – це просто і щоб в усьому розібратися, треба глянути якийсь стрімчик чи прочитати Вікіпедію. Але ні, це так не працює. Історія, хоч і не зовсім наука, бо не має законів і доказовості експериментів, але це складна дисципліна, що потребує детального засвоєння відповідного інструментарію, критики джерел, тривалої підготовки та розуміння сутності історичного процесу, один з аспектів якого полягає в тому, що зрозуміти давні часи, використовуючи сучасну тобі оптику, неможливо. Натомість на те, щоб реально зрозуміти давні часи, можуть піти роки роботи, на жаль, без гарантії на успіх.
Тому, громадяни-публіцисти, будь ласка, обережніше з історією, історичними аналогіями та власними інтерпретаціями історичних подій. Інакше ви ризикуєте потрапити у неприємне становище та стати мемом. Наприклад, такими:
Це, до речі, і заклик до журналістів та редакторів краще готуватися до ефірів, а не влаштовувати "теплі ванни" гостям. Бо Віталію Портникову вони точно не потрібні. Не мають вони бути потрібні й споживачам такого медійного продукту.