Саме з цією метою енергію й почали використовувати. Першими до цього додумалися США, спроєктувавши 2 атомні бомби: "Малюк" і "Товстун". Після них у гру вступив і Кремль.

До теми КНДР почала активніше збагачувати уран для ядерної зброї

Щоправда, власного аналога Росія не мала, тому повністю скопіювала американську бомбу. Там усе подали "під власним соусом", назвавши її РДС-1.

Японці у серпні 1945 року розгромили атомними бомбами Хіросіму та Нагасакі. Це змусило "совєтів" ще активніше взятися за створення власного озброєння масового ураження.

Питання атомного озброєння найбільше цікавило Йосипа Сталіна. Він доручив Лаврентію Берії зібрати команду й впродовж найближчих років представити йому радянський аналог. Як він це робитиме й де шукатиме для цього людей – Сталіна не цікавило. Головне – результат.

Йосип Сталін
Питання атомного озброєння зацікавило Сталіна / Фото National Archives

Ба більше, наявність у США такої зброї дарувала Вашингтону право диктувати свої правила гри на міжнародній арені та робило його гравцем, з яким неможливо сперечатися. Усі бачили, що було з Японією, тож такої долі для своєї країни не хотів ніхто.

Завдання перед Берією поставили у 1945 році, тож не гаючи часу він приступив до його виконання.

Радянський Союз дійсно мав сильних науковців. Однак індустріальна частина країни була просто виснажена й спустошена Другою світовою війною,
– розповів один з дослідників.

Зважаючи на це, говорити про технології, які допомогли б "совєтам" створити власну атомну зброю без аналогів у світі, навіть не доводилося.

Науковці, які десятиліттями вивчали теорію, зіткнулися із проблемами практики. Що робити вони знали, але от як – загадка. Тоді головним розробником майбутньої РДС-1 був фізик Ігор Курчатов. Перед ним стояло завдання дізнатися, як уран трансформувати в плутоній.

У КДБ не запитували, чи знає він як це зробити. Курчатов мав або розробити технологію і стати героєм в СРСР, або з лабораторії відправитися в гості до ГУЛАГу.

Берія мав чимало зв'язків у спецслужбах й прекрасно розумів, що без допомоги агентури питання власними силами не розв'язати. Тож, взявши в допомогу чекістів, у СРСР вирішили зайнятися не розробкою власного атомного продукту, а викраденням вже наявного варіанта. Зокрема, американської бомби "Товстун".

Ядерна бомба
Американська бомба "Товстун" / Фото U.S. Department of Defense

РДС-1 стала його повною копією, хоча московська пропаганда подала усе так, ніби розробка належить вітчизняному виробництву.

За словами дослідників, спецслужби, крім різних політичних питань, цікавилися ще й тими, які стосувалися військово-технічної сфери. Саме тоді в СРСР почала по-справжньому працювати так звана науково-технічна розвідка.

"Все тому, що США були і є передовою країною в науково-технічних галузях. У нас був великий інтерес до цих сучасних технологій, які американці не хотіли нам передавати", – розповів один з дослідників.

Єдиним джерелом інформації, з якого можна було почерпнути хоч щось, пов'язане з атомним озброєнням, був американо-канадський проєкт "Манхеттен", який почав свою роботу в 1942 році. Лабораторії, розкидані по всій території США та Великої Британії, якраз займалися питаннями урану та плутонію, якого так не вистачало "совєтам" для створення власної бомби.

Усі працівники були поділені на ланки, де в кожного було якесь одне завдання. Тобто завербувати людину з найнижчих ланок і випитати в неї інформацію не вийшло б. Потрібна була особа, яка має високий рівень доступу.

Варто зауважити, що проєкт "Мангеттен" почався задовго до того, як в Радянському Союзі задумалися про створення власної ядерної програми.

Однак, після бомбардування Японії деякі атомні дослідження ще продовжувалися. Саме тоді, після 1945 року, "совєти" й запланували підчепити когось, хто міг би пояснити їм, як працює технологія створення такої потужної зброї.

Варто прочитати "Ядерний пакет майбутнього": США готові виділити 25 мільйонів доларів Україні та іншим країнам

Проєкт "Мангеттен" був програмою загальнонаціонального масштабу, у рамках якої працювали приблизно 130 тисяч людей. Більшість з них були техніками та інженерами. Звичайно ж, були й науковці, без яких атомну бомбу створити неможливо.

"Совєти" спромоглися скопіювати не тільки бомбу, але й увесь лабораторний комплекс. Принаймні технологію будівництва та компонентів ракети.

Лише розбудувавши інфраструктуру і налагодивши шляхи поставлення можна було переходити до нового етапу – залучити спецслужби безпосередньо до роботи над проєктом. У створенні РДС-1 вони радше відіграли роль охорони – стежили за тим, щоб люди, які працюють над створенням атомної бомби, завжди були у безпеці.

Їздили працівники без зупинок, а зробити це могли лише, аби пообідати. У заздалегідь визначених точках на інженерів та науковців чекав накритий стіл. Варто зауважити, що усі страви спершу куштували агенти, аби переконатися, що вони не отруєні.

Поява на світ РДС-1 стала можливою не лише завдяки радянським вченим, які майстерно скопіювали американського "Товстуна". Вони б і пальцем не ворухнули, якби кремлівські шпигуни не завербували 4 іноземців, які й допомогли пришвидшити радянську ядерну програму.

Перші двоє – подружжя Розенбергів Етель та Джуліус. Вони були нібито кур'єрами, які виносили документи з лабораторій і передавали кремлівським кураторам.

Подружжя Розенбергів
Джуліус та Етель Розенберги / Колаж 24 каналу

Якщо ім'я та позивний Джуліуса точно фігурує у шпигунських списках, то Етель абсолютно не причетна до зливу інформації. Однак у червні 1953 року їх обох стратили на електричному стільці.

Справа була доволі контроверсійною, адже й в СРСР жодного разу не визнали, що Етель була їхнім інформатором. Втім, історики погоджуються, що страта обох – це спроба американської розвідки прикрити власні проколи і якось виправдати той факт, що в СРСР з'явилася власна атомна бомба.

На суді подружжя звинувачували в тому, що вони передали Москві креслення атомних бомб. Однак насправді ні Етель, ні Джуліс навіть теоретично не мали доступу до таких даних. Щонайменше тому, що в них не було відповідної освіти.

До теми Шпигунська драма: за що стратили подружжя Розенбергів

Відповідно зрозуміти креслення, а тим паче переказати їх агентам КДБ вони були неспроможні. Єдине з чим Розенберги могли допомогти "совєтським" були організаційні питання.

Втім, за словами інженерів, навряд чи інформацію Розенбергів хтось сприймав серйозно, якщо вона взагалі існувала.

Найважливішими особами, які пришвидшили створення, а згодом й успішне випробування радянської бомби, стали німецький фізик Клаус Фукс, який працював на британців у рамках різних випробувань атомних проєктів, а також німкеня Урсула Кучинскі, яка почала працювати на комуністичні спецслужби під кодовим ім'ям – агент "Соня".

Агент Соня
Урсула Кучинскі працювала на комуністичні спецслужби / Фото History Today

Клаус Фукс передавав інформацію "Соні", а вже вона доправляла потрібні документи "совєтам". Цей тандем завдав суттєвого удару атомним секретам США, які Вашингтон намагався тримати при собі, щоб унеможливити шанси на появу таких технологій в інших країн, а особливо в СРСР.

У Радянському Союзі їх називали "золотою знахідкою Кремля". Однак робота "Соні" та Фукса – це радше недопрацювання з боку американських та британських спецслужб, аніж заслуга КДБ.

Цікаво Агент "Соня": вражаючі факти про домогосподарку, яка допомогла СРСР у створенні атомної бомби

Річ у тім, що кожного працівника, якого допускали на роботу на атомні об'єкти, перевіряли спецслужби. Як вони спромоглися пропустити в лабораторію Фукса, який був яскравим прихильником комунізму після війни – досі загадка.

У результаті цим скористалися радянські спецслужби, підіславши до Фукса у 40-х роках "Соню". Вона змогла передати в СРСР всю інформацію, якої не вистачало для створення бомби. Зокрема, деталі, що стосувалися урану та плутонію, будівництва ядерних реакторів та конструкції РДС-1.

Клаус Фукс – геніальний науковець. Його вклад найбільший серед усіх агентів, які працювали у цьому напрямку. Тут навіть сперечатися не варто. Те, що й без нього розв'язали б всі проблеми, теж зрозуміло, але це зайняло б багато часу та сил,
– розповів полковник КДБ Ігор Прєлін.

Зібрана інформація врешті-решт призвела до закінчення будівництва великого проєкту під назвою РДС-1.

Після успішного випробування радянської атомної бомби увесь світ панікував. У Лондоні думали, що випробування "совєтів" почнуться не раніше ніж у 1954 році. У Штатах сподівалися побачити бомбу у 1953 році.

Для цього були логічні пояснення: країна нещодавно оговталася від Другої світової війни, технологій не було, а розвідка повідомляла про повну відсутність навіть натяків на те, що в Москві планують створити таку зброю.

Пишатися досягненнями радянської науки змусила пропаганда. Насправді вітчизняна наука була безсилою і якби не спецслужби, то усіх цих променів слави й радощів ніхто, можливо, й не побачив би. Спецвідомства вкотре довели, що саме їхні ігри "крутять" світом.

РСД-1
Радянська атомна бомба РСД-1 / Фото Музею ядерної зброї

Насправді до випробування радянської атомної бомби дотичні чимало подій. Одна з них перетворилася на теорію змови й існує ще й досі.

На початку 40-х років XX століття заради спостереження за радянськими випробуваннями американські агенти запускали в небо повітряні кулі зі спеціальних матеріалів. Коли одна із них впала у Розвеллі у 1947 році, спецслужби не придумали нічого кращого, аніж сказати громадськості, що це уламки НЛО.

Варто прочитати Штурмовики SWAT лякають одним лише виглядом: "Спецназ міста Янголів" пустив коріння в США

З іншого ж боку, можливо, це було єдиним розумним рішенням, адже так "совєти" не дізналися б, що за ними шпигують. Крім того, кінець 40-х років припав на виробництво нових американських винищувачів. Брехня допомогла втримати нові авіаційні технології Вашингтона у секреті. У протилежному випадку кремлівська "спецура" скопіювала б ще і їхні креслення.

Я працював дуже важко і вважав, що наша робота дуже важлива як для країни, так і для людства. Вона принесла баланс у ядерне озброєння 2 великих держав,
– заявив один із розробників РДС-1 Андрій Сахаров.

Історія зі створення та випробування РДС-1 вкотре раз довела, що Радянський Союз самостійно нічого розробити не може, як і його наступниця – Росія. Поява на світ нових технологій, хай навіть і таких смертельних, вимагає не менш технологічних підходів до роботи.

За увесь час свого існування, Москва звикла красти й відбирати: американська бомба, а за кілька років поява в СРСР аналогу – РДС-1. Кремль не думає про те, як вийти вперед, а розробляє плани викрадення і протистояння.