Звинувачення у поставках зброї вже одного разу нашкодили Україні: через «скандал з кольчугами» серйозно постраждав процес зближення країни з Євросоюзом.

Наразі припущення про трансфер зброї сирійським повстанцям не загрожує іміджу Україні. Однак зважаючи на те, що в листопаді Україна, імовірно, підпише Угоду про асоціацію, країні слід стежити за всіма темами, що здатні погано вплинути на її репутацію.

Тож наш сайт вирішив опублікувати повний переклад статті від The New York Times.

Сирія знайшла заміну Заходу
у постачанні зброї — Судан

Після відмови Заходу постачати зброю, сирійські повстанці знайшли новий сумнівний ресурс для цього — Судан, країну, на яку накладено ембарго на торгівлю зброєю, та яка має тісні зв’язки із покровителем сирійського уряду — Іраном.

Як повідомляють офіційний Захід та сирійські повстанці, через угоди, що не були публічно визнані, уряд Судану продав зброю власного та китайського виробництва до Катару, звідки й було зорганізовано відправку військової техніки через Туреччину сирійським повстанцям.

Вантаж включав протиповітряні ракети та патрони. Саме такі було знайдено на полі бою у Сирії — вони допомогли сирійським опозиціонерам протистояти краще озброєним силам сирійського уряду та відданим урядові бойовикам.

Нові факти про те, що Судан є таємним збройним джерелом для сирійських повстанців, ще більше прояснює, звідки опозиція Президентові Башару Аль-Ассаду отримує військове спорядження, яке оплачує Катар, ОАЕ, Йорданія, Саудівська Аравія та інші зацікавлені «донори».

І хоча роль зброї у цій дворічній громадянській війні не є однозначною, вона стала дієвим засобом проти натиску урядової армії, що має активну підтримку Росії, Ірану та «Хезболли».

Для чого Суданові Сирія?

Втручання Судану ускладнює ситуацію у війні, яку і без цього вже не розв’яжеш дипломатично. Боротьба трансформувалася у «зіткнення повноважень» і суперечку за владу у регіонах між світовими і регіональними лідерами та релігійними сектами.

Суданові ж продовження війни може бути на руку через зв’язки із суннітською більшістю серед повстанців, а також через потенційну фінансову вигоду.

Проте рішення країни забезпечувати сирійську опозицію зброєю — тим самим відштовхуючи своїх міжнародних прихильників і закріплюючи за собою репутацію розпалювача конфлікту — це політично ризикований крок.

Тісні економічні та дипломатичні зв’язки із Іраном та Китаєм свого часу забезпечували військову та технічну підтримку суданській державній військовій промисловості.

Відтак, обидві країни можуть розцінити продаж Суданом своєї зброї сирійським повстанцям, як небажаний результат їхньої співпраці із Хартумом, або ж навіть зраду.

Судан заперечує, що допомагає Сирії

Суданські урядовці активно заперечують факт збройної допомоги будь-якій зі сторін у сирійській війні.

«Судан не надсилав зброю до Сирії», — наголошує Імад Сід Ахмад, прес-секретар Судану країни Омара Хассан Аль-Башіра.

Речник Збройних Сил Судану Аль-Савармі Халід Саад додає, що ці твердження позбавлені здорового глузду, якщо, звісно, не покликані заплямувати репутацію країни.

Ми не зацікавлені у підтримці сирійських груп,
тим паче, коли розв’язка боротьби невідома.
Ці твердження покликані зіпсувати відносини із країнами,
з якими у Судану налагоджена добра співпраця».
— підкреслив Саад.


У Катарі, натомість, стверджують, що нічого не знають про роль їхньої країни як посередника у постачанні військового спорядження до Сирії.

Які можливі мотиви у Судану?

Судан не раз виступав у ролі постачальника військової техніки збройним угрупованням, щоразу заперечуючи свою участь у подібних операціях. За словами Йона Леффа, суданського аналітика проекту Small Arms Survey, боєприпаси надходили до Південного Судану, Сомалі, Кот-д’Івуару, Чаду, Кенії, Гвінеї, Малі та Уганди.

Суданську зброю також отримувала Господня Армія Опору Джозефа Коні, лівійські повстанці та джанджавіди - проурядові бойовики, яким приписують ряд кривавих розправ у Дарфурі.

Судан позиціонував себе як масового
міжнародного постачальника зброї,
чиї товари вже сягнули кількох зон конфлікту,
включаючи Сирію»,
— розповідає американський службовець,
що знайомий із ситуацією
постачання зброї до Туреччини.


За іншою версією, мотив Судану простіший — гроші, адже зараз країна намагається виборсатися із сильної економічої кризи.

«Катар без зайвих запитань сплачував кругленьку суму за зброю», — говорить один із американських службовців, що знайомий із трансферами.

Роль України у справі

На думку аналітиків, Судан також став джерелом кількох інших типів озброєння у сирійських заколотників. Китайські снайперські гвинтівки для ураження військової техніки та протитанкові ракети — цю зброю було використано вперше у війні цього року, проте постачальники досі невідомі.

За словами двох американських чиновників, зброю було переправлено українськими літаками. За даними авіадиспетчерської служби у регіоні, військово-транспортні літаки щонайменше трьох українських авіакомпаній здійснювали цього року перельоти з суданської столиці Хатума до військового та цивільного аеродрому у західній Туреччині.

У телефонній розмові службовці двох авіакомпаній заперечили перевезення зброї їхніми літаками, у третій компанії на дзвінок не відповіли.

Лівійський слід

Речник Президента Судану Імад Сід Ахмад припустив, що зброя, надана повстанцям у Сирії, могла надійти із Лівії.

Він також зазначив, що Судан визнає свою причетність до постачання військової техніки у 2011 році для ліквідації уряду Муаммара Каддафі. Нові лівійські лідери згодом публічно висловили подяку суданським очільникам, а Лівія відтоді активно надає зброю повстанцям у Сирії.

Проте така версія не пояснює наявність у повстанців 7.62x39-міліметрових боєприпасів суданського виробництва, зафіксованих The New York Times поблизу сирійського міста Ідліб.

Згідно з маркуванням, їх було виготовлено у Судані 2012 року — після завершення війни у Лівії. Зброя перебувала у розпорядженні Сокор Аль-Шам — ісламістської групи під військовим командуванням сирійської національної коаліції, яку активно підтримує Захід.

Аргумент про те, що нові суданські патрони фігурували на світлинах, зроблених сирійськими опозиціонерами, виявився непереконливим.

Світлини могли бути сфабриковані.
Це нічого не доводить».
— речник Збройних Сил Судану


Версія про Лівію як постачальника зброї у Сирію не пояснює також наявності у повстанських загонах китайських протиповітряних ракет FN-6. У 2011 році ані прибічники Каддафі, ані лівійські повстанці не володіли таким озброєнням. Про це повідомляють аналітики, що слідкують за поширенням зброї.

Протиповітряні ракети FN-6 доводять,
сирійські повстанці отримують зброю
завдяки контрабанді

Розповсюдження FN-6 лежить в основі однієї з контрабандних схем у громадянській війні. Ці ракети із тепловою системою самонаведення та ручним гранатометом з’явились у кількох повстанських відео на початку року та відразу привернули пильну увагу спеціалістів із нерозповсюдження ядерної зброї.

FN-6 не могли належати сирійській армії. Їхня наявність свідчить, що повстанці отримали зброю через чорні ринки і, ймовірно, за сприяння керівних органів Туреччини.

Ситуація отримала несподіваний поворот, коли з’вилось відео ураження ракетами FN-6 сирійських військових гвинтокрилів. Підконтрольна урядові китайська газета, очевидно діючи у маркетингових інтересах, висловила захоплення результатами.

Ці влучання свідчать, що FN-6 —
надійні і зручні у користуванні,
адже загалом повстанці не надто добре
сравляються із ракетними системами».
— цитує Global Times
китайського авіаційного аналітика.


Успішні атаки сирійських гвинтокрилів китайськими ракетами набули необхідного розголосу, який «покращить образ китайської військової продукції на світовому ринку торгівлі зброєю», — додає газета.

Проте оди на адресу FN-6 були передчасними, адже згодом почастішали випадки некоректної роботи ракет — вони не вистрілювали або ж не влучали у ціль. Абу Башар, один із повстанських очільників, що координує бої у провінціях Алеппо та Ідліб, назвав ракети суцільним розчаруванням. За його словами, ракети надійшли до Туреччини із Судану і були надані повстанцям катарським розвідником.

«Більшість отриманих нами ракет FN-6 не працюють», — розповідає він.

Дві з них вибухнули, вбивши двох повстанців і поранивши чотирьох.

Походження зброї маскують, як можуть

Завдяки витоку інформації від сирійських опозиционерів було оприлюднено детальні світлини стартової труби однієї з FN-6. Зображення свідчать, що було вжито заходів, аби приховати походження ракет.

Маркування боєприпасів, що зазвичай містять серійний номер, код партії та виробника, а також рік виготовлення, були вкриті аерозольною фарбою.

За словами повстанців, маркування вже було пофарбовано, коли вони отримали ракети кілька місяців тому. Це була відчайдушна спроба ускладнити визначення джерела ракет.

Текст переклала та адаптувала
Анастасія Брюквіна