Чи не забороняла РПЦ йти на війну?

– Після перемоги Майдану, я відчував певну ейфорію. Мені важко було щось заборонити. Я пам'ятаю, як у перший день мене викликав єпископ і сказав, що на мене поскаржилися. А все через те, що я ходив містом, огорнутий українським прапором. Я приблизно знав, хто міг поскаржитися і сказав: "Скажіть тому священику, що ми його огорнемо радянським прапором і депортуємо з країни".

Читайте першу частину інтерв'ю: Яку роль відіграє РПЦ у війні з Україною

Чи закінчився для тебе Майдан? Як ти став капеланом?

– Ні, він триває і донині. Агресія Росії, війна, яка почалася – це все продовження Майдану. Пам'ятаю, що я перебував в Одесі та побачив по телебаченню, що летять російські гвинтокрили до Криму. Я поїхав до Херсона, проїжджаючи повз Миколаїв, побачив 79 бригаду, як вдягнені хлопці, у якому стані військова техніка. Бачив фару, яку примотали дротом до машини... Я зрозумів, куди вони їдуть.

– Тоді я заїхав до храму, забрав всі сухі пайки, завантажив їх у машину. Ще з Майдану у мене був мішок чоток, який я взяв з собою. Тоді поїхав до лінії зіткнення з Кримом, де зупинилися українські військові. Я одразу сказав, що я священик, роздав пайки, прочитав молитву та роздавав хрестики. І раптом на останньому хлопці хрестики закінчилися. Тоді я зняв свій срібний хрестик та віддав останньому бійцю. До речі, ми з ним зустрілися через три роки й він сказав, що досі носить його на шиї.


Інтерв'ю з Сергієм Дмітрієвим

– Згодом одну бригаду змінила інша. Я вирішив залишитися. На той момент я був єдиним священником РПЦ. Звісно, пізніше я привозив і інших священиків, наприклад, греко-католиків. Туди намагалися приїжджати священики Московського патріархату та агітували не стріляти у "братів". Я домовився і їх не пускали.

У чому функція капелана на війні?

– Не знаю, кожен може казати про різні функції. Для мене – це просто бути з хлопцями. Я, як священик, готовий надати підтримку, помолитися, відповісти на питання.

Тебе інколи називають священиком для атеїстів. Чому?

– Я ніколи нікого не змушую. Ніколи не переконую та не змушую вірити у те, що вірю я. Це їх вибір, я все одно люблю їх, вони хороші хлопці та боронять Україну. Моя місія – просто бути другом. Був такий випадок: під час однієї з великодніх проповідей один боєць розплакався. Я подумав, може, добре щось сказав, якщо військовий пустив сльозу. Я вирішив підійти та перепитати, що ж з ним трапилося. Виявилося, що в його маленької 4-місячної дитини пухлина. Дружина в іншому місті, він не знає, що робити, а офіцер не відпускав його додому.

Читайте також: Я засуджував себе, – відверте інтерв'ю з бійцем-гомосексуалом, який воював на Донбасі

– Я зрозумів, що військовий просто не так подав офіцеру інформацію. Після моєї розмови з керівництвом хлопця, його терміново направили додому. Ми зв'язалися з іншими священиками, його з дитиною та дружиною швидко перевезли до Києва в клініку "Охматдит". Зрештою пухлина була доброякісною, її видалили, операція пройшла успішно. Дитина жива та здорова. Ось це, на мою думку, одна з функцій капеланів.

Більше – дивіться в інтерв'ю.