Які таємниці приховував кратер Сілверпіт?

Наукова дискусія навколо так званого кратера Сілверпіт, розташованого на глибині близько 700 метрів під морським дном, нарешті добігла кінця. Дослідницька група під керівництвом доктора Уїсдена Ніколсона з Університету Геріот-Ватт представила неспростовні докази того, що ця структура є результатом падіння космічного тіла, пише ScienceDaily.

Дивіться також Перше масове вимирання на Землі було гіршим, ніж ми думали: коли зникло майже 80% життя

Використовуючи передові методи тривимірного сейсмічного сканування й аналіз зразків гірських порід, учені підтвердили, що приблизно 43 – 46 мільйонів років тому астероїд розміром близько 160 метрів врізався в морське дно приблизно за 130 кілометрів від узбережжя нинішнього Йоркшира.

Ця знахідка ставить крапку в тривалому протистоянні всередині наукової спільноти. Хоча саму структуру виявили ще у 2002 році, багато геологів скептично ставилися до теорії зіткнення. У 2009 році навіть відбулося публічне голосування, під час якого більшість експертів відкинули ідею астероїдного удару, схиляючись до версій про просідання соляних пластів або вулканічну активність.

Проте новітні дані сейсмічної томографії виявили чітку структуру центрального підйому, кільцевого рову та зони деформації, що характерно саме для ударних кратерів. Остаточним підтвердженням стали виявлені в нафтовій свердловині неподалік рідкісні кристали так званого шокового кварцу та польового шпату.

Доктор Ніколсон порівняв пошук цих мікроскопічних доказів із пошуком голки в стозі сіна, оскільки вони утворюються лише під впливом екстремального тиску, який неможливо відтворити жодними іншими природними процесами на Землі.

Як це було

Реконструкція подій того часу малює картину справжнього апокаліпсису регіонального масштабу:

  • Астероїд увійшов в атмосферу та вдарив по морському дну під гострим кутом із західного напрямку.
  • Протягом декількох хвилин після контакту в небо злетів колосальний стовп води та уламків гірських порід заввишки близько 1,5 кілометра.
  • Коли ця водяна завіса обвалилася назад у море, вона породила мегацунамі, висота хвиль якого перевищувала 100 метрів.
  • Хвилі розійшлися на величезні відстані, змінюючи берегову лінію тодішньої Європи.

Дослідження показало, що удар був настільки потужним, що призвів до термічного розкладання крейдяних відкладень на морському дні. Вчені підрахували, що через миттєве нагрівання та випаровування карбонатів відбувся викид від 0,9 до 2,2 кубічного кілометра породи у вигляді вуглекислого газу та пари.

Цей процес спричинив утворення специфічних "дірок" на дні кратера, які раніше вважали наслідком витоку газу з глибин. Крім того, Сілверпіт став першим місцем на Землі, де вдалося зафіксувати вторинні кратери – менші заглиблення діаметром до 150 метрів, утворені падінням великих уламків, викинутих під час основного удару.

Що це нам дає?

Сілверпіт тепер офіційно входить до списку рідкісних морських ударних кратерів, яких у світі відомо лише близько 33. Він стає в один ряд із такими відомими об'єктами, як кратер Чіксулуб у Мексиці, що пов'язаний із вимиранням динозаврів, та нещодавно відкритий кратер Надір біля берегів Західної Африки.

Професор Гарет Коллінз з Імперського коледжу Лондона, який брав участь у математичному моделюванні події, зазначив, що підтвердження ударного походження Сілверпіта відкриває нові можливості для вивчення того, як подібні зіткнення формують поверхні планет. Ці дані є критично важливими не лише для розуміння минулого нашої планети, а й для прогнозування наслідків можливих астероїдних загроз у майбутньому.

Дослідження можна повністю прочитати в журналі Nature Communications.