Деталі відкриття

Дослідники знайшли їх під час вивчення відкладень на дні Тірренського моря, поблизу узбережжя Італії, поруч з великим підводним вулканом. Попередні дослідження геонебезпек у цьому районі з використанням кернів осадових порід і візуалізації показали, що під океаном щось приховано, але роздільна здатність була недостатньо високою, щоб побачити мегапласт цієї структури, розповів журналіста автор дослідження Дерек Сойєр, доцент кафедри наук про Землю в Університеті штату Огайо.

Дивіться також Ісландія оголосила надзвичайний стан через неминуче виверження вулкана

У новому дослідженні, опублікованому 10 серпня, Сойєр і його колеги прибули на це місце, щоб створити зображення шарів осадових порід з вищою роздільною здатністю. Вони виявили послідовність чотирьох мегаструктур товщиною від 10 до 25 метрів, кожна з яких розділена окремими шарами осадових порід. Це свідчить про певну періодичність: спочатку виверження магми, потім спокійний період з відкладеннями мулу, піску та рештків тварин. Далі нове виверження й застигання шару породи, новий період спокою, і так далі.

Команда проаналізувала відому вулканічну активність у регіоні, щоб визначити джерело нашарувань. Регіон, де утворилися шари, є надзвичайно активним у вулканічному плані – він представлений зокрема супервулканом Кампі Флегрей, який нещодавно почав проявляти деяку активність.

Google Якщо оперативні новини для вас важливі Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Учені кажуть, що найстаріше нашарування утворилося саме внаслідок виверження вулкана Кампі Флегрей 39 000 років тому. Це було одне з найбільших відомих вивержень в історії Землі. Другий шар, можливо, належить до цього ж самого виверження, оскільки відстань осаду між ними становить усього 1 метр, що вказує на відносно короткий проміжок часу між цими двома подіями. Останній пласт був відкладений іншим, менш енергійним вибухом цього вулкана.

Загалом виверження відбувалися приблизно кожні 10 000-15 000 років. Втім, вчені уточнюють дати, щоб отримати більш точну картину циклу і потенційних ризиків на майбутнє. Сойєр каже, що ці терміни є не настільки стійкими та постійними, як нам би хотілося. Але якщо припустити, що цього разу цикл збереже свою тривалість, що до наступного виверження нам ще мінімум 2 000 років.