Що приховують хмари Венери?

Десятиліттями в науковій спільноті панувала думка, що хмари Венери – це переважно густий туман із сірчаної кислоти. Проте нещодавня праця американських вчених ставить цей постулат під сумнів. Повторно вивчивши дані 50-річної давності, команда дослідників дійшла висновку, що хмари на 60% складаються з води, пише 24 Канал з посиланням на Phys.org.

Дивіться також Учені розгледіли потоки лави на старих знімках Венери: що це означає для планети

Втім, це не та вода, до якої ми звикли на Землі. Вона існує не у вигляді звичайних крапель, а зв'язана в гідратованих сполуках, таких як гідратований сульфат заліза та гідратований сульфат магнію. Частка ж сірчаної кислоти, за новими оцінками, становить лише близько 22%.

Ідея переглянути старі дані виникла у Ракеша Могула з Каліфорнійського політехнічного університету в Помоні та Санджая Лімає, експерта з Венери в Університеті Вісконсина. Вони припустили, що мас-спектрометрія апарата Pioneer могла приховувати деякі деталі. Щоб перевірити гіпотезу, вченим довелося докласти чимало зусиль: вони розшукали дані, що зберігалися на мікроплівках в архіві NASA, та оцифрували їх для сучасного аналізу.

Ключ до розгадки виявився в нештатній роботі приладів. Коли зонд місії спускався крізь щільні шари атмосфери, його інструменти, призначені для вимірювання газів, забилися хмарними аерозолями. Раніше це могли вважати збоєм, але сучасні дослідники побачили в цьому можливість проаналізувати склад самих аерозолів. Продовжуючи спуск, зонд нагрівався, і частинки, що потрапили в прилади, почали випаровуватися за різних температур. Аналізуючи гази, що виділялися в ці моменти, вчені змогли визначити хімічний склад хмар.

  • Вони зафіксували значні викиди води за температур 185 градусів і 414 градусів за Цельсієм, що вказувало на наявність гідратів, йдеться в статті, опублікованій у Journal of Geophysical Research: Planets.
  • Сірчана кислота також була присутня – вона розкладалася з виділенням SO2 за температури близько 215 градусів.
  • Несподіванкою стала присутність заліза, яке, ймовірно, потрапляє в атмосферу Венери з космічним пилом і вступає в реакцію з кислотним середовищем, утворюючи сульфат заліза. Його частка в аерозолях оцінюється в 16%.

Це відкриття не лише змінює наше розуміння Венери, але й пояснює давню загадку: чому дані, зібрані спусковими апаратами, суттєво відрізнялися від показників приладів, що сканували атмосферу дистанційно. Виявилося, що спектроскопічне обладнання просто не могло виявити воду, зв'язану в гідратах. Значна кількість води, хай і в кислотному середовищі, повертає актуальність питанню про можливе існування мікробного життя в хмарах Венери, адже саме нестача води завжди вважалася однією з головних перешкод для цього.