Як будували акведуки

Римські майстри починали будівництво з ретельного пошуку джерела води, найчастіше обираючи чисті підземні джерела. Головна складність полягала в тому, щоб забезпечити постійний рух води завдяки ледь помітному нахилу конструкції вниз у напрямку до кінцевої точки, пише 24 Канал.

Попри складні умови та відсутність сучасного обладнання, римські інженери прокладали надзвичайно точні маршрути. Для цього римські геодезисти застосовували спеціальні інструменти, зокрема діоптру та лібру. Діоптра мала вигляд диска з візиром посередині, який кріпили на підставці. Фахівець дивився крізь цей візир на спеціальні рейки, щоб визначити перепади висоти.

Інший пристрій, лібра, мав так званий висок, який висів у повітрі. Геодезисти порівнювали положення виска з градуйованими рейками на майбутньому маршруті акведука, щоб точно розрахувати коливання рельєфу.

Секрет надміцного бетону

Важливу роль у витривалості споруд відіграв особливий римський бетон. Будівельники змішували вулканічний попіл (пуцолан) із вапном та водою. Ця суміш ставала неймовірно міцною та застигала навіть під водою.

Римський бетон, безумовно, зіграв важливу роль, особливо при зведенні мостів, аркад та інших конструктивних елементів,
– каже професор промислового машинобудування з Університету Салерно в Італії Джованні Де Фео.

Середні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на 

Вчений також зазначив, що римляни дуже ретельно обирали маршрути, намагаючись обходити нестабільні геологічні зони, зсуви та вулкани.

Очищення та підземні шляхи

Водогони не завжди височіли над землею – значна їх частина пролягала під землею у складних ділянках рельєфу. Перед тим, як вода потрапляла до міста, вона проходила крізь спеціальні басейни-відстійники. Там бруд і пісок осідали на дно, і лише чиста вода текла далі в розподільний резервуар.

Наприклад, акведук Валента, який забезпечував водою Константинополь, мав довжину 400 кілометрів. Для будівництва таких гігантів залучали велику кількість людей. Так, для створення Адріанового акведука в Афінах довжиною майже 20 кілометрів команді з 500 робітників знадобилося 15 років.

Постійний догляд за водогонами

Навіть після завершення робіт акведуки потребували постійного обслуговування. Дослідники з'ясували, що на стінках каналів з часом накопичувався карбонатний наліт. Робітники регулярно зчищали цей шар та заново штукатурили поверхню. В інших місцях наліт просто покривали новим шаром штукатурки без очищення.

Для великого міста, як-от Рим, де працювали сотні наглядачів, догляд за водою був пріоритетом. Саме завдяки постійній підтримці деякі акведуки працюють і сьогодні. Наприклад, акведук Аква Вірго, який звели у 19-му році до нашої ери, досі безперебійно постачає воду до Рима.