От і знову доля (чи то пак робочий графік ) позбавив мене відпочинку в суботу та неділю. Втім футбол – напружений, емоційний, красивий, висококласний – не дозволив засумувати. Зупинюся традиційно на трьох поєдинках, що їх вибрати цього разу було доволі нескладно.
3. Так, пане, це відьмак. Але, поза тим, свій хлоп!(с) «Володарка озера»
Прізвисько «відьмак» дісталося Хуанові Себастьянові Верону від батька. Верон-старший грав у легендарному «Естудіантесі» кінця шістдесятих – команді, яку страшенно боялася (а прямому значенні слова) вся Європа. Втім, називаючи сина так, як і татка, вболівальники поцілили в саме яблучко. Є щось магічне в грі Хуана Себастьяна…
За той час, що я слідкую за футболом, довелося побачити достатньо сильних аргентинських півзахисників. Дехто з них досягнув значно більше, ніж Верон. Згадайте лише Редондо з його мішком трофеїв і геніальним фінтом на «Олд Траффорд». Або провокатора та симулянта Симеоне, що, втім, і в футболі тямив чимало. Сказавши, що вони грали гірше, ніж Хуан Себастьян, легко потрапити під визначення «пустомелі» . Але Верон чомусь все одно запам’ятався найбільше? Може справа смаку… Може дається взнаки симпатія до чемпіонського складу «Лаціо-2000». А може діють чари відьмака?
Si ve una la brija montada en una escoba,
Ese es Veron, Veron, Veron, que esta de joda…
Якщо Ви побачили на полі відьмака,
То це Верон, Верон, Верон, який вражає всіх…
Цю пісеньку полюбляють співати Estadio Ciudad de La Plata – домашній арені «Естудіантеса». Тут тріумфально завершує свою кар’єру Відьмак. Можливо в його кар’єрі не все пішло якнайкраще. І нехай Редондо чи Симеоне завоювали більше трофеїв. Зате в них не було такого золотого періоду в кар’єрі, що є зараз у Верона. Він двічі став найкращим футболістом Південної Америки, коли йому було 33 і 34, грав на Мундіалі в 35, із рідним клубом виграв Кубок Лібертадорес (у 34), а вчора (у 35) ще й підняв над головою трофей чемпіона Аргентини. Оце так фінал! Та чи фінал? «У мене тіло 34-річного, а тіло 20-річного» – похвалився вторік Хуан Себастьян…
Інтригу «студенти» витримали до останнього. Таку необхідну перемогу в останньому турі було здобуто завдяки голам на 75-ій і 87-ій хвилинах…
2. Crazy for Krasic
Трохи вище я недаремно згадав «Лаціо-2000». Той склад римського клубу (Неста, Недвед, Салас, Верон, Симеоне, Міхайловіч, Коуту, Бокшич) фанам «орлів» доводилося з солодкою ностальгією згадувати 10 років. Як і Свена-Горана Ерікссона. Схоже, інкубаційний період минув. І в сьогоднішнього «Лаціо» вже проявляються симптоми футболу найвищого ґатунку.
Втім перехвалювати Biancocelesti не варто. З командою 10-річної давності ці хлопці навіть поруч не стояли. Просто в порівнянні зі скнінням на дні останніх рокі команда Реї виглядає більш, аніж позитивно. Саме на тренера всі сподівання щодо подальшого розвитку команди. Він вивів «Наполі» із серії С1 до єврокубків, він уміє ліпити все поступово, шар за шаром. І просто хочеться побачити підсумок цієї роботи, остаточне творіння Тренера…
У Турині «Лаціо» програло. Поразка дуже гірка – вирішальний гол пропустили на четвертій компенсованій хвилині. Тай сам м’ячик якийсь випадковий, зумовлений помилкою голкіпера. Та сказати, що «Ювентус» переміг не заслужено язик не повернеться. Може атаки Bianconeri й не були геніальними, чи навіть яскравими, але домінація господарів була фактично тотальною. Так, центр поля не потрібно було завойовувати, бо «лаціаллі» свідомо грали другим номером. Але це немає ніякого значення тепер, коли «Юве» переміг і вибрався на друге місце в турнірній таблиці.
Вище я писав про Едоардо Рею – творця скульптури, що лиш розпочав свою роботу. Однак цей митець не самотній. Уся Італія немов повернулася в епоху Ренесансу. Он і Дельнері мазок за мазком створює щось не менш прекрасне, ніж «Венера» Боттічеллі. А онде Аллегрі, немов Мікеланджело, працює над чимось грізним і величним. І лише герої іспанського майстра й досі ганяються за вітряками. Сезон 2010/11 може стати найзахоплюючішим у цьому столітті…
«Ювентус» Дельнері міцніє щотижня. Я не знаю чи навмисне в Турині пожертвували Лігою Європи, але якщо так – це треба було зробити. Сеньйора може й стара, але надто вже кволою була на початку сезону. Інша справа тепер. Два з половиною місяці без поразок. Тепер знову на туринський олімпійський усі їдуть з острахом. Не так як нещодавно…
Король Турина – Мілош Красіч. Справа навіть не в голі на останній компенсованій хвилині. Мілош – обличчя дельнерівського «Юве». Він симулянт, але це в югославів уроджене, від цього не втечеш. Це, однак, не заважає йому бути найкращим футболістом Сербії. Бачить поле, багато рухається, б’є з будь-яких позицій найрізноманітнішими способами. Здається, наймарнотратніші команди планети опростоволосились. Де були Ваші мільйони, сеньйоре Пересе? Де були Ваші мільйони, шейху Мансуре?
1. Якщо Ви втомилися від Лондона – Ви втомилися від життя.
Перефразовуючи цю фразу Семюела Джосона, скажу так: «Якщо Ви втомилися від Лондона – Ви втомилися від футболу». Іншими словами – якщо пристрасть лондонських дербі, та самовідданий, добротний футбол, що в них демонструють, Вас не захопили, то може футбол – не Ваша гра?
«Тоттенхем» проти «Челсі». Ці команди нещодавно пробилися до числа ТОП-16 у Європі. Тому, самі розумієте, кращої гри годі й бажати. Але тут йдеться навіть не про це. Навіть якби за «шпор» і «синіх» грали напіваматори, а самі команди борюкалися десь у другій кока-колі, то матч «Тоттенхем» – «Челсі» все одно би мегаподією. Принаймні для британської столиці…
Аж тепер я зрозумів чим мене підкуповує «Хотспур». Не «Тоттенхем» взагалі, а «Тоттенхем» цьогорічний. Авантюризмом! Гра, бій, шоу від першої до останньої хвилини. Реднапп відкрито цим гордиться. І має право. Зрештою по-іншому «шпори» навряд чи вибралися б так високо. Тренер повинен використовувати сильні елементи своїх футболістів. А в гравців «Тоттенхема» найсильніші компоненти на сьогодні – характер, сила духу, воля до перемоги, впевненість у власних силах. І, поки команда на хвилі, найкраща тактика – шаблі в руки і вперед на танки! Не повірите, але це діє. Час від часу можна отримати в торбу штук так чотири, але це деталі… Поки хлопці на коні, навіть «дерев’яний» Павлюченко забиватиме красиві голи. Навіть «дерев’яна» Павлюченко!
А «Челсі» ожило. Нехай перемога вислизнула в рук на останніх хвилинах. Це не трагедія, адже нічия проти «Тоттенхема» перестала вважатися провальним результатом, а фани «синіх» уже не сміють називати цей стадіон «Three Point Lane». Незабитий пенальті – просто випадок, нема про що згадувати. А от повернення Френка Лемпарда – подія, про яку прихильникам «Челсі», мабуть, ой як хочеться поговорити. Лемпі повернувся, повертаючи впевненість у власних силах не лише фанам і партнерам, але й тренеру. «В наступному матчі ми переможемо» – сказав Карло Анчелотті. Простенька фраза, чи не так? Сподіваюся Ви не забули з ким «Челсі» гратиме через тиждень? Так-так, і я про це – йдеться про «Манчестер Юнайтед»…