Трамп налаштований на нову війну з Іраном

Поки що незрозуміло, наскільки ці заяви американського президента пов'язані з його готовністю розпочати бойові дії проти Ірану, або ж спрямовані на тиск на учасників перемовин, які вже сьогодні можуть відбутися в Ісламабаді. Про це заявив Віталій Портников.

Читайте також Трамп дійсно змінив режим в Ірані, але не так, як планував

Інформаційні агенції підкреслюють, що в цих перемовинах цього разу можуть взяти участь і американська, і іранська делегації на чолі із віцепрезидентом США Джей Ді Венсом та спікером іранського парламенту Мохаммадом Багером Галібафом. Однак попередні повідомлення про те, що Тегеран погодився на участь у перемовинах наразі не підтверджувалися.

Зокрема, ще й тому, що іранці вимагають від США як умову для початку перемови розблокувати Ормузьку протоку. А Трамп в останньому інтерв'ю каже, що Ормузька протока не буде розблокована до завершення перемовин.

Залишається поза логікою факт того, чому Трамп погодився на перемир'я з Іраном, щоб знову розпочинати бойові дії. Ми повертаємося саме в той день, коли від президента США очікували інтенсивних ударів по Ірану, а натомість отримали проголошення двотижневого перемир'я, у продовженні якого тепер не зацікавлені ані у Вашингтоні, ані у Тегерані.

Трамп, коли оголошував перемир'я, фактично погоджувався з фактом, що у США немає можливості розблокувати Ормузьку протоку шляхом воєнних дій, а тому потрібно шукати реальних можливостей для домовлення із режимом Ісламської Республіки. Чи означають нові погрози американського президента, що США знайшли таку можливість і не бояться продовження блокади Ормузької протоки, як з боку самих США, так і з боку Ірану?

Адже хто б не блокував цей важливий торгівельний шлях, а запаси нафти у багатьох країнах світу вже завершуються. Ми продовжуємо перебувати на порозі масштабної економічної та енергетичної кризи.

Окрім того, ми досі не знаємо, як буде відповідати Іран на ймовірні американські удари по своїх стратегічних об'єктах. Коли Трамп оголошував перемир'я, багато хто зі спостерігачів побоювався, що Іран у відповідь може завдати таких ударів по стратегічних об'єктах країн Перської затоки, які поставлять під сумнів не маршрути перевезення нафти, а сам видобуток нафти на довгі роки.

І це не перебільшення – пошкоджені Іраном потужності енергетики країн Перської затоки у багатьох випадках потребують відновлення протягом кількох років. Увесь цей час дефіцит ресурсів буде даватися в знаки на стані світової економіки.

А коли ми з вами згадаємо, що до перевезення нафти через Ормузьку протоку додаються ще потрібні для добрив хімікати та потрібні для високотехнологічної продукції матеріали, ми усвідомимо, наскільки глибоким може бути вплив кризи на людство у найближчі непрості роки нашого десятиріччя.

Виникає питання, чи побоюється цих наслідків президент США, чи він живе у власному світі, де нема логіки?

До чого нас веде его Трампа

У тому ж самому інтерв'ю Трамп показав і готовність йти на конфронтацію з Китаєм, коли повідомив, що на кораблі, захопленому американцями, були певні "сюрпризи", пов'язані, очевидно, із військовою допомогою китайців Ірану. Трамп із вдаваним або, можливо, реальним здивуванням сказав, що голова Китаю Сі Цзіньпін обіцяв йому зворотне.

Тобто американський президент досі не усвідомлює, з яким рівнем презирства ставляться до нього в Москві і Пекіні, і як намагаються використати його президентство для приниження США і посилення геополітичної ролі Китаю та Росії.

Але з таким его, як у Трампа, уявити собі справжнє ставлення найбільш завзятих опонентів, яких хотілося б бачити у друзях, досить важко. У тому самому інтерв'ю Трамп говорив, що виграв би в'єтнамську війну, що вона стала одним з найбільших історичних випробувань для США за все 20 сторіччя, і розповідав, що за 45 хвилин захопив Венесуелу.

Хоча насправді диктаторський режим у цій країні зберіг свої позиції після захоплення американськими спецпризначенцями Ніколаса Мадуро. Говорити, що США здійснюють контроль над Венесуелою – це не помічати того факту, що адміністрація Трампа по суті пішла на ганебну оборудку з черговою диктатурою.

Оборудку, яка була пов'язана виключно із фінансовими інтересами Трампа та його оточення, із самою тактикою готовності домовлятися із керованими диктатурами.

Можливо, саме такою мала бути і тактика Трампа проти Ірану. Саме на такі домовленості з іранським режимом сподівається Трамп. І саме тому він вважає, що його погрози цьому режиму призведуть зрештою до повторення венесуельського варіанту, який цілком влаштовує американського очільника – домовитися із диктатурою і не помічати людей, які б хотіли жити у нормальній цивілізованій країні.

Однак у випадку з Іраном на Трампа очікуватиме одне розчарування за іншим. Якщо він довго не усвідомлюватиме реальності, політичне фіаско на Близькому Сході йому забезпечене, а нам – наслідки такої масштабної економічної, енергетичної кризи, якої ми, можливо, не бачили за все життя.