"Тюрма" розвалилася: Україна перестала озиратися на крики Москви

Мають вселяти впевненість, що Київ не погодиться на перекроювання кордонів. Що будь-яка можливість повернути синьо-жовтий прапор на окуповані території є пріоритетом.

Зверніть увагу Путін будує "імперію" за рецептом Муссоліні

Україна більше не гібридна держава

Проте якраз у таких заявах немає нічого заспокійливого. Хоча б тому, що завдяки гібридній війні Україна – більше не гібридна держава.

Завжди існує спокуса почати вигадувати своє минуле з сьогодення. Заднім числом загладжувати кути, вирівнювати дороги, пом'якшувати розбіжності. Але в тім і річ, що довоєнна Україна могла похвалитися чим завгодно, крім суверенітету.

1991 року Україна отримала незалежність не внаслідок своїх діяльних зусиль. Її національно-визвольний рух важко було порівняти за масштабами з тими, що існували в Польщі чи Литві.

Ці країни прагнули втекти з тюрми заради власної незалежності. На відміну від України, яка здобула свободу тільки тому, що тюрма розвалилася.

Можливо, саме тому подальші 23 роки існування країни були добою гібридної незалежності. Отримане задарма цінується значно менше, ніж відвойоване самостійно.

2014 рік – час перемоги повстання

На два пострадянські десятиліття країна застрягла в міжчассі, намагаючись сформулювати сенс свого існування.

Так звані позаблоковість, багатовекторність, міст між Європою та Росією – головний зміст українського вибору полягав у відмові від вибору. У збереженні свого "пограниччя", "транзитності" та "гібридності".

Зауважте Як Вогнехреща стало переломним моментом Революції Гідності: спогади активного учасника Майдану

2014 рік став для України саме тим, чим мав стати 1991 рік. Час перемоги повстання. Проте – рік вторгнення, коли почалася історія збройної боротьби за власну свободу.

Москва сама поставила крапку в історії української "багатовекторності", змусивши країну відповідати на сакраментальні запитання. Спонукавши рубати гордієві вузли й вирішувати.

Колишній баланс було порушено – і це дозволило Україні почати справжню українізацію. І чільним здобутком останніх років став суверенітет.

Україна здобула право самостійно визначати своє майбутнє. Не погоджувати підручники історії з російськими політиками, не озиратися на окрики Москви й не дослухатися до голосів, що звучать з Кремля.

Росії не потрібні східні регіони України

Класичний шлях, який долає будь-яка колонія у момент прощання з метрополією. Україна стала на цей шлях пізніше, ніж її західні сусіди, та краще пізно, ніж ніколи.

І коли українські політики запевняють, що їхній пріоритет – територіальна цілісність, це звучить доволі тривожно. Тому що російське вторгнення на Донбас – це війна не за території.

Російське вторгнення на Донбас – це війна не за території / Фото Getty Images

Москві не потрібні східні регіони України, їй потрібна вся колишня радянська республіка. Підконтрольна, вторинна та буферна.

Надзавдання Кремля полягає в тому, щоб вручити Києву Донбас у якості троянського коня, щоб той виконував функцію повідця для українського суверенітету. Щоб формальна підпорядкованість регіону Києву компенсувалася фактичним контролем Москви.

Якщо офіційна Україна й справді вирішить повернути Донбас – вона зможе досягнути цього доволі швидко. Досить надати регіону автономію, легалізувати бойовиків за допомогою амністії та виборів.

Москва передасть своїм ставленикам контроль над кордоном і збереже вплив на регіон. І якщо "пріоритет" – це "кордони", то політики відзвітують нам про "історичний вихід з глухого кута". Щоправда, вони замовчуватимуть, яку ціну ми за це заплатимо.

Суверенітет важливіший за території

Уся нинішня війна точиться не за території, а за суверенітет. Комусь може здаватися, що лінія фронту – це плацдарм для звільнення Донбасу.

Та поки Росія продовжує експансію, справедливіше називати фронт лінією оборони, завдання якої – зробити все можливе, щоб доля окупованого Донбасу не спіткала Харків чи Одесу.

Важливо Зеленський у коментарях під своїм відео заявив, що Харків ніколи не буде окупований

Якщо Москва побачить можливість обміняти окупований Схід на контроль над усією Україною – вона негайно це зробить. Заразом і позбудеться санкцій, статусу вигнанця та звання "загрози світові".

Якщо для Києва пріоритетом буде повернення територій за будь-яку ціну – то дуже скоро ми знову повернемося в наше гібридне минуле. У якому не буде Криму, натомість з'явиться свій політичний "Чорнобиль", за допомогою якого Москва знищуватиме українські перспективи.

Суверенітет важливіший за території. Саме він має слугувати за ті контрольні ваги, на яких Київ зважуватиме ціну будь-якої угоди.

Саме за суверенітет Україна б'ється протягом останніх років. І саме його Москва намагається обнулити протягом усієї історії незалежності нашої країни.

Україна не має жодної причини, щоб відмовлятися від Донбасу та Криму. Але так само в неї немає жодної причини погоджуватися на механічну реінтеграцію, якщо в обмін Москва вимагатиме віддати майбутнє країни.