Волонтери, які постійно бувають у зоні бойових дій, приїжджають до хлопців на передову у найгарячіші точки, розповідають про найбільшу проблему наших Героїв. Такою є байдужість. Не зважаючи на те, що бійці місяцями живуть у небезпеці, їх хвилюють не власні життя і здоров'я, а те, що українці байдужі до війни на сході, до загибелі сотень наших вояк.

Коли солдати віддають свої життя за нас, вони роблять це для того, щоб люди в тилу жили мирно, щоб їх діти росли щасливими і в мирному житті. Коли вони бачать, що у цивілізації люди ставляться байдужо до війни, в них падає мотивація. Але не зважаючи на це, счепивши зуби вони роблять свою роботу, захищають нас. І підтримка з тилу дуже потрібна і дуже важлива для них,
— каже Ліпіріді.

Волонтери закликають українців нарешті зрозуміти, що на сході справжня війна і щодня гинуть люди. Що насправді перемир'я існує лише на папері. А наших хлопців щодня обстрілюють. Волонтери просять всіх українців долучитись до допомоги і порятунку життів наших Героїв. Це можна зробити будь-яким чином, витративши або свої фінанси, або час.

У більшості військових бойовий дух на дуже високому рівні, розповідає Родіон Григорян. Єдине, що їх ставить у глухий кут – це не розуміння політики того, що ми робимо. Чи ми наступаємо, чи відступаємо, чи обороняємось. Вони прекрасно розуміють, що тимчасовим перемир’ям справа не завершиться і все це на довго. Хлопці стоять і кажуть, що стоятимуть до останнього. І було б дуже добре, щоб була допомога не тільки від волонтерів і населення країни, а й від командування, і забезпечення від МО і чітка політика, що ми робимо далі.

Ми польові волонтери, кур’єри. І нас вразило, коли вранці ми були на передовій, а ввечері в Києві, що тут триває звичайне життя, вражає, що більшість людей завзято не помічають факту війни. Коли ти йдеш вулицями міста і бачиш, що дорогі ресторани переповнені,
— каже Грігорян.