Справа Дмитра Холодова: як убивство журналіста стало прологом до чеченської війни

Це був демонстративний постріл у саме серце незалежної російської журналістики, здійснений руками деградованої армійської верхівки. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Витоки цього злочину сягають подій жовтня 1993 року. Після танкових залпів по Будинку Рад (будівля російського парламенту, також відома як "Білий дім" – 24 Канал) військово-силовий клан на чолі з міністром оборони Павлом Грачовим отримав від Єльцина повний карт-бланш на насильство та гарантію цілковитої недоторканності.

Відчувши себе господарями країни, генерали й спецслужби остаточно повірили, що їм дозволено все – від розкрадання армійських активів на мільярди до фізичної розправи над тими, хто намагається стати їм на заваді.

Убивство Холодова сталося в переломний момент історії: рівно через рік після "Чорного жовтня" і лише за два місяці до початку кровопролитної Першої чеченської війни, розв'язаної в грудні 1994 року. Армійська мафія зачищала інформаційне поле напередодні масштабної військової катастрофи, знищуючи журналіста, який уже виявив перші факти нелегального постачання армійської зброї на Кавказ.

"Паша-Мерседес" і мільярдні розкрадання: що викривав Дмитро Холодов

Дмитро Холодов був рідкісним прикладом безкомпромісного журналіста-розслідувача, який не побоявся виступити проти гігантської машини насильства. Головним напрямом його роботи стало викриття тотального розкрадання майна Західної групи військ під час її виведення з Німеччини. Величезні фінансові кошти та дотації на житло для офіцерів осідали в кишенях верхівки Міністерства оборони.

У журналістському середовищі за міністром оборони міцно закріпилося прізвисько "Паша-Мерседес", а публіцист Вадим Поеглі прямо карбував на сторінках преси: "Злодій має сидіти у в'язниці… а не бути міністром оборони". В іншій резонансній публікації журналіст Олександр Мінкін відкрито звертався до Грачова зі словами: "Міністр оборони – не офіцер. Він ніхто, і звати його ніяк".

Однак Холодов пішов ще далі, викривши комерціалізацію елітних підрозділів Повітряно-десантних військ (ПДВ) і Головного розвідувального управління (ГРУ). Він задокументував, як начальник розвідувального відділу штабу ПДВ, полковник Павло Поповських, побудував систему комерційного "кришування" бізнесу, залучаючи до силових операцій чинних офіцерів спецназу.

"Заткнути горлянку": як військова верхівка намагалася змусити журналіста замовкнути

Матеріали Холодова били по найчутливіших інтересах генералітету. Павло Грачов публічно називав журналіста своїм "головним військовим противником" і віддавав підлеглим накази з вимогою "переламати ноги, заткнути горлянку" неугодному розслідувачу.

Коли силова система зрозуміла, що не може змусити Холодова замовкнути погрозами, проти цивільного кореспондента задіяли ресурси армійської розвідки. 

За даними слідства Генеральної прокуратури, полковник Поповських залучив до підготовки диверсії офіцерів 45-го окремого полку спецназу ПДВ. Операцію проводили за всіма правилами військової розвідки: за Холодовим встановили щільне стеження, з частин ПДВ викрали тротил і боєприпаси, після чого сконструювали саморобний вибуховий пристрій.

Дипломат із вибухівкою: як убили журналіста

Вибухівку масою щонайменше 200 грамів у тротиловому еквіваленті вмонтували в дипломат. Журналістові передали жетон від камери схову Казанського вокзалу, пообіцявши, що там лежать секретні документи про корупційні схеми в армійському керівництві. 17 жовтня 1994 року Дмитро Холодов забрав дипломат і приніс його до редакції. Коли о 13:00 він відкрив кришку, пролунав потужний вибух.

Колеги Холодова через роки з жахом згадували перші хвилини після трагедії. Журналістка Катерина Дєєва, яка перебувала в тому самому кабінеті, розповідала: "Приголомшена, я вийшла в коридор. На обличчі – опіки, кров… Поки мене вели до медпункту, наші хлопці почали гасити пожежу й побачили те, чого, не дай Боже, не побачити нікому".

Сам Дмитро Холодов, який отримав травми, несумісні з життям, перед смертю встиг прошепотіти лише одне слово: "Прикро…".

А в день його похорону редакція "Московського комсомольця" звернулася до країни та влади зі сповненими болю словами: "Учора ми плакали за Дімою. Ми, затамувавши подих, слухали, що говорить про Діму його мама… Ми, громадяни Росії, хотіли бачити, що глава країни цієї миті з нами".

Свідки гинули, слідство гальмували: як зачищали сліди злочину

Одразу після вбивства військово-силовий конгломерат розпочав багаторівневу зачистку слідів. Свідки й експерти у справі почали гинути один за одним: один із вибухотехніків загинув від вибуху бомби просто в руках, колишній заступник начальника ГУОП Батурін розбився в автокатастрофі, а свідки з числа військовослужбовців потрапляли в дивні аварії. На слідство й прокуратуру чинили колосальний тиск, а в кабінетах слідчих і квартирах потерпілих виявляли підслуховувальні пристрої.

Я завжди цікавився політикою, і вбивство Дмитра Холодова не залишилося поза моєю увагою. Для мене стало шоком те, що в убивстві журналіста підозрювали військовослужбовців елітних підрозділів. Убивцями виявилися ті, хто мав захищати власний народ. Цинізм ситуації полягав і в тому, що, на відміну від бандитів, російських військовослужбовців утримують коштом платників податків. Коштом наших із вами грошей, за які вони нас і вбивають.

Суд виправдав усіх обвинувачених: чому вбивство Холодова залишилося без покарання

Подальший судовий процес у Московському окружному військовому суді перетворився на фарс. Засідання навмисно засекретили, а головуючого суддю Євгена Зубова під час процесу викликали до Адміністрації президента. Звідти він повернувся вже з присвоєним генеральським званням.

У 2002, а потім повторно у 2004 році, суд повністю виправдав усіх обвинувачених офіцерів. Держава не просто відмовилася покарати злочинців, а й виплатила фігурантам багатомільйонні компенсації коштом платників податків. Той самий суддя Зубов згодом вів процес у справі про вбивство Анни Політковської, де застосував аналогічну практику закритих засідань і первинного виправдання обвинувачених.

Від Холодова до Нємцова: як безкарність силовиків стала системою

Справа Дмитра Холодова стала першою поворотною точкою, коли державна система остаточно зробила вибір на користь силового свавілля, безкарності й терору. 

Саме з придушення правди, безкарності за "Чорний жовтень" і вбивства Холодова виросли всі наступні трагедії: загибель Владислава Лістьєва, Юрія Щекочихіна, Анни Політковської та Бориса Нємцова, а також перетворення державного апарату на замкнену силову корпорацію.

Злочини проти вільної преси та народу не мають терміну давності. Ім'я Дмитра Холодова залишається символом непідкупної совісті та неминучого історичного суду над бандою силовиків.

Честь маю!