Спогади про Іловайськ

В ці дні, п'ять років тому, був один із найкривавіших періодів новітньої історії України. Саме в ці дні на територію нашої країни зайшли регулярні російські війська і почали нам начебто "допомагати".

Важливо! Це сором, – ветеран про те, як влада вшановує загиблих героїв

Але давайте все по черзі. Я був звичайним піхотинцем, кулеметником і воював у складі 30 ОМБр у першому батальйоні. Влітку 2014 року ми почали виконувати операцію по виведенню із оточення наших побратимів у Донецькій області, які були "затиснуті" біля російського кордону.

Кількісна і технічна перевага була на боці України, і ми могли закінчити цю війну ще тоді. Однак не вийшло, адже саме в цей період – у серпні 2014 року – на територію України почали заходити російські батальйонно-тактичні групи.

Для кращого розуміння аналіз тих подій викладений у документі, який підготував Генштаб спільно з Центральним науково-дослідним інститутом Збройних сил України і який ви також можете знайти на сайті нашого Міністерства оборони.

Процитую: "Протягом серпня, внаслідок поетапного вторгнення російської армії, якому передувала потужна інформаційно-психологічна операція, кількісна перевага опинилася на боці противника. Це створило низку суттєвих ризиків для сил АТО. Після потужного артилерійського удару з території РФ, у якому було залучено близько 200 одиниць артилерії, та подальшого вторгнення російських військ, було оточено українське угруповання чисельністю близько 1200 бійців під Іловайськом".

В ті дні ми втратили дуже багато бійців, особливо враховуючи те, що навіть один загиблий – це занадто. Згідно з офіційними даними, у боях за Іловайськ загинуло 366 українських воїнів, 429 отримали поранення, 128 потрапили в полон, ще 158 зникли безвісти.

Вихід з Іловайського котла: дивіться відео

Докази участі Росії у війні на Донбасі

Сьогодні є беззаперечні докази того, що росіяни п'ять років тому ввели свої регулярні війська на територію України і вбивали наших військових.

А буквально днями британська дослідницька група Forensic Architecture опублікувала докази про участь Росії у війні на Донбасі. Це масштабне дослідження, побудоване на супутникових знімках та відеозаписах, яке відтворює картину російської участі у битві під Іловайськом.

Росія брала участь у боях за Іловайськ: відео з новими доказами

Утім, це не єдиний доказ їхньої присутності. Видання "Радіо Свобода" зібрало до купи свідчення участі російської регулярної армії у війні на Сході України. Це – робота волонтерів та експертів різних міжнародних розслідувальних груп.

Новітні танки, системи радіолокаційної боротьби, вогнеметні системи і, звичайно, сторінки в соціальних мережах російських телепнів, які самі все і розказують – за що їм красно дякую. Оскільки сподіваюсь, що все це буде використано в судах проти них самих і їхнього найвищого керівництва.

На кожну річницю ми отримуємо нові і нові докази присутності російських військ на Донбасі, але цього, вочевидь, замало для деяких наших недалекоглядних громадян і політиків, зокрема.

Наведу лише один приклад такого дикого висловлювання – і він навіть не від окремого проросійського депутата, а спортсмена.

Нещодавно український боксер, чемпіон світу за версією WBC в напівважкій вазі Олександр Гвоздик сказав несподіване в інтерв'ю, цитую мовою оригіналу: "Я не знаю, какие там тонкости. Но это точно не то, что на нас русские напали, чтобы забрать территории. Я вас умоляю. Это сколько вам должно быть лет, чтобы в это верить? Что это потому, что одни говорят по-русски, другие – по-украински. Это же чушь. Может быть, я глупый. Но я в это не верю".

гвоздик
Олександр Гвоздик

І так від спортсмена до бабусі-консьєржки, яка на чергуванні дивиться медведчуківський "112 канал" і думає, що Росія взагалі ні при чому, що вона, навпаки, "допомагає".

А ви вірите, що Росія не причетна до цієї війни

Особисто для мене Росія стала ворогом на все життя, адже пробачити майже 13 500 загиблих я навряд чи зможу. Що стосується вас всіх, то спробуйте визначитись для себе з відповіддю лише на одне запитання: а ви дійсно вірите в те, що Росія не причетна до цієї війни?

Чи це ви просто таким чином намагаєтеся сховатися від страху? Адже якщо визнати, що Росія напала – значить усвідомити, що із цим щось треба робити: або йти на війну, або допомагати армії, або робити будь-що, що може наблизити перемогу.

Якщо ви боїтеся Росії, чи війни і думаєте, що відвертаючись від правди, війна якби сама собою зникне, то я вас розчарую: в конкретному випадку ви – страус, який сховав голову в пісок від небезпеки і думаєте, що пронесе, але забуваєте одну маленьку деталь. Решта тулуба і ноги залишилися нагорі, і ним, напевне, поласують хижаки, а страус навіть пручатися не буде.

У цій війні ми відрізняємося від наших ворогів щонайменше тим, що ставимо пам'ятники нашим загиблим і жовто-блакитні прапори майорять на наших кладовищах. Пам'ять про всіх, хто загинув, житиме в нас і в наших нащадках, і в нащадках наших нащадків.

Іловайський котел загиблі
Кладовище загиблих під Іловайськом воїнів (фото Ірини Ромалійської)

А от у них немає кладовищ з іменами їхніх загиблих в цій війні, немає почесного караулу і пам’ятної дошки на вході до школи. І ніхто їм з простих громадян не подякує за службу. Адже якщо ми, тут, б'ємося за нашу незалежність, то там, за порєбріком, кажуть про своїх же: "їхтамнєт". А ми були, є і будемо.