Російська ППО може не помітити загрозу: як Україна готує нові сюрпризи для ворога

Україна знаходить нові способи діставати російські військові та стратегічні об'єкти там, де ворог не очікує удару. У хід ідуть навіть звичайні на вигляд повітряні кулі, а нафтова інфраструктура Росії опиняється під дедалі більшим тиском. 

Військовий оглядач, льотчик-інструктор та полковник запасу Роман Світан для 24 Каналу пояснив, як метеозонди можуть створювати перешкоди для російських радарів, чому удари по заповнених нафтових резервуарах завдають особливо великих збитків і як українські дрони полюють на пускові установки балістичних ракет. 

Природні явища на службі ЗСУ: як працюють метеозонди

Метеозонд – це відносно дешевий засіб, який здатен підніматися на висоту понад 10 кілометрів. Головна його перевага полягає у можливості нести різноманітне корисне навантаження. Якщо на таку кулю підвісити спеціальні лінзи, відбивні елементи або диполі, вона перетворюється на серйозну перешкоду для російських радіолокаційних станцій.

На екранах старих радянських локаторів, які не мають сучасних систем очищення від перешкод, поява таких об'єктів створює суцільну "засвітку" – біле поле, за яким оператор ППО просто не здатний побачити реальну ціль. Це створює безпечний коридор для прольоту українських ударних безпілотників.

Проте найцікавішим є спосіб доставки цих зондів. Українські фахівці почали використовувати висотні струминні течії. Оскільки повітряні маси в наших широтах рухаються переважно із заходу на схід, метеорологи можуть точно розрахувати висоту та траєкторію польоту. 

Швидкість струминної течії може досягати 200 кілометрів на годину. Завдяки цьому метеозонд, запущений з території України, опиняється над Москвою всього за дві години – з такою ж швидкістю, як і дрон із поршневим двигуном.

Окрім засобів радіоелектронної боротьби, метеозонди можуть нести й ударне навантаження. Завдяки великій висоті польоту російським засобам ППО вкрай важко їх дістати. Зонд може доставити безпосередньо над Підмосков'ям цілий спектр засобів: від авіаційних бомб до невеликих дронів.

Вийшовши на задану локацію, куля може скинути безпілотник, який далі діє автономно. Такі дрони оснащені системами машинного зору, цифровою пам'яттю та елементами штучного інтелекту. Вони здатні самостійно ідентифікувати ціль на землі – літак на аеродромі, радіолокаційну станцію чи резервуар з паливом – і завдати точного удару. Навіть маючи бойову частину в кілька кілограмів, такий дрон завдає критичних пошкоджень дороговартісній техніці.

Які сюрпризи для Кремля підготувала Україна: дивитись відео

Удар по нафтопереробці: чому зараз палять саме повні резервуари

Паралельно з повітряними операціями над столицею країни-агресора, Сили оборони змінили підхід до знищення російської нафтогазової інфраструктури. Якщо раніше головною ціллю були нафтопереробні заводи, то зараз фокус змістився на лінійно-виробничі диспетчерські станції та нафтотермінали, як це сталося в Ростові.

Ця зміна тактики має чітке логічне пояснення. Внаслідок попередніх ударів Україна вивела з ладу близько 50% російських нафтопереробних потужностей. Через це у Росії виникла проблема з надлишком видобутої нафти, яку ніде переробляти. Ворог був змушений заповнити сировиною всі доступні резервуари.

Саме зараз настав ідеальний момент для їх знищення. Якщо дрон влучає у порожню бочку, росіяни можуть відносно швидко заварити пробоїну. Але влучання у вщент заповнений п'ятдесятитисячний резервуар призводить до його повного вигоряння. 

Знищення однієї такої ємності завдає збитків на мільйони доларів, а на її відновлення потрібно від півтора до двох років.

Особливо болючими для ворога є удари по ростовському вузлу, через який йде левова частка логістики для окупаційних військ. Знищення палива на цьому напрямку безпосередньо впливає на швидкість пересування російської армії та знерухомлює ворожу бронетехніку на лінії фронту.

Полювання на балістику: як знищують пускові установки

Ще одним важливим досягненням Сил оборони стало знищення та пошкодження російських пускових установок балістичних ракет. З огляду на те, що Україна поки не має власних далекобійних балістичних ракет (на кшталт ATACMS з дальністю 300 км), які могли б швидко накривати позиції ворога, військовим доводиться застосовувати складніші алгоритми.

Пускові установки зазвичай розгортаються на відстані близько 100 кілометрів від лінії фронту. Час їхньої роботи вимірюється хвилинами, що унеможливлює пряме ураження стандартними засобами. Тому українські військові використовують дрони в режимі очікування ("почекуни"). Вони заздалегідь виводяться в зону ймовірного пуску і баражують там, очікуючи на появу цілі.

Виявлення установок відбувається завдяки комплексній роботі радіорозвідки (як української, так і партнерів) та супутникових даних. Щойно установка виходить на позицію, дрон донаводиться на неї та завдає удару. 

Загалом у Росії налічується трохи більше сотні таких комплексів. Пошкодження навіть 5 – 7% з них суттєво знижує можливості ворога завдавати балістичних ударів по українських містах, адже ремонт і тестування однієї установки займає кілька місяців.

Політичний тиск як індикатор успіху

Ефективність українських ударів по нафтовій інфраструктурі підтверджується політичною реакцією. Росія намагається будь-якими методами зупинити ці атаки, залучаючи навіть міжнародні важелі впливу. Заяви Дональда Трампа про так зване "енергетичне перемир'я" є лише прикриттям для російських інтересів.

Кремль шукає можливості "купити" безпеку для своїх НПЗ, пропонуючи натомість доступ до фінансових ринків чи дешеві акції російських компаній. Саме тому виникає тиск на українське військово-політичне керівництво з вимогами припинити удари. 

Проте будь-які спроби втручання у процес вибору цілей для Збройних Сил України є прямим посяганням на державний суверенітет. Українські спецслужби повинні жорстко реагувати на подібні погрози, адже знищення економічного потенціалу ворога залишається одним із ключових факторів для перемоги у війні.