Його завданням було підтримати людину, яка втратила роботу, і допомогти їй якнайшвидше повернутися до праці. Сьогодні ситуація принципово інша. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Дефіцит робочої сили зростає
Україна переживає найбільший за роки незалежності дефіцит робочої сили. Причини добре відомі: війна, мобілізація, демографічне скорочення, вимушена міграція, старіння населення та структурні зміни економіки.
Практично в усіх секторах економіки роботодавці не можуть знайти необхідних працівників. Саме дефіцит кваліфікованого людського капіталу дедалі частіше стає одним із головних бар'єрів для економічного зростання, інвестицій та післявоєнного відновлення.
На цьому тлі особливо важливо поставити просте запитання: чи відповідає сучасним викликам система, створена передусім для боротьби з безробіттям?
26 мільярдів – але яка мета?
Бюджет Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на 2026 рік становить 26,29 мільярда гривень. На початок року фонд мав 4,676 мільярда залишку, а доходи поточного року заплановані на рівні 21,615 мільярда гривень. Із них 21,238 мільярда – це надходження ЄСВ, розподілені на страхування на випадок безробіття.
У видатках фонду на 2026 рік передбачено понад 10 мільярдів гривень на матеріальне забезпечення на випадок безробіття, соціальні послуги, заходи сприяння зайнятості, профілактику страхових випадків та допомогу з часткового безробіття.
Ще 7,576 мільярда – на мікрогранти та гранти для створення або розвитку власного бізнесу та переробних підприємств з метою сприяння зайнятості. А близько 3,9 мільярда – на утримання та забезпечення діяльності Державної служби зайнятості, Центру підвищення кваліфікації та управління самим фондом.
Тобто, фонд уже давно фінансує не лише виплату допомоги безробітним. Він підтримує підприємництво, навчання за ваучери, компенсаційні програми, навчання працівників служби зайнятості, політики зайнятості. Фактично він уже виконує функції значно ширші, ніж просто "Фонд безробіття".
Велика чатина грошей використовується не за призначенням
І ще декілька цифр про бюджет фонду 98% якого наповнюється за рахунок роботодавців, хоч раніше в його фінансуванні брали участь і наймані працівники. Цікава доля саме 4,676 мільярда гривень про яку чомусь не говорять, і яка вилучається з бюджету фонду неправомірно, враховуючи саме природу страхових коштів.
Стаття 24 Закону "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановила спеціальний порядок щодо залишку коштів фонду, який утворився на 1 січня 2026 року. У 2026 році фонд має перерахувати до спеціального фонду державного бюджету залишок коштів, сформований за рахунок частини ЄСВ, розподіленої на страхування на випадок безробіття. У бюджеті Фонду ця сума становить 4,584 мільярда.
Це не перший випадок. У 2024 році з коштів фонду було передбачено 10 мільярдів гривень на виконання відповідної статті закону про державний бюджет. У 2025 році – ще 5,023 мільярда. За підсумками 2025 року після всіх операцій у Фонді залишилося 4,676 мільярда гривень, які й увійшли до ресурсу 2026 року.
Тобто ми маємо вже не одноразову ситуацію, а певну практику: накопичені залишки страхового ресурсу фонду використовуються через механізми державного бюджету.
І тут виникає цілком закономірне запитання. За останні 3 роки уряд вилучив з бюджету фонду до державного бюджету близько 20 мільярдів гривень, які мали б бути спрямовані на боротьбу з безробіттям, незважаючи на страхову природу цих коштів.
Може і уряд бачить неефективність використання коштів і роздутий бюджет фонду? Звичайно, логічним є питання щодо ефективності використання коштів фонду Державною службою зайнятості, яка і є фактичним розпорядником цього значного фінансового ресурсу.
Відсутня чітка державна політика щодо зайнятості
Не хотів би, щоб у читачів склалося враження, що цей матеріал тільки про кошти. Скоріше навпаки. Кошти, звичайно, є однією з основ вирішення проблеми зайнятості, але лише однією. Інші лежать в царині визначення державної політики зайнятості і законодавчого її забезпечення.
На мій погляд, питання в іншому: чи правильна така державна політика в країні, де роботодавці щодня говорять про дефіцит людей, і взагалі, чи є вона? Чи прийняття кожні декілька років чергової стратегії зайнятості є цією політикою? Ми опинилися в парадоксальній ситуації. Україні не вистачає людей, але значна частина державної системи зайнятості досі побудована навколо логіки боротьби з безробіттям.
Це вже не просто питання в назвах Фонду безробіття і Служби зайнятості, хоч і тут є певний парадокс і протиріччя. Це питання того, на що держава витрачає кожну гривню страхового ресурсу.
Якщо країні потрібні працівники, то головним завданням системи має бути не просто виплатити людині допомогу з безробіття, а максимально швидко повернути її на ринок праці. Не навчання заради навчання за ваучери чи облік без реального працевлаштування, заради статистики чи постійні інновації в аналітично-інформаційній системі служби. Результатом має бути робота і реальне та довгострокове працевлаштування.
Від Фонду безробіття – до Фонду зайнятості
Фонд, створений для боротьби з безробіттям, уже давно фактично став значно ближчим до такого потрібного фонду зайнятості. Він фінансує гранти на створення бізнесу, професійне навчання, активні програми зайнятості та підтримку роботодавців.
Але законодавство, система управління та критерії оцінювання значною мірою залишаються в логіці минулого.
Україні настав час перейти від косметичних змін і чергової стратегії зайнятості до реальної реформи. Фонд і служба зайнятості мають фінансувати не процес, а результат реального працевлаштування.
Професійне навчання має здійснюватися під конкретні потреби роботодавців. Якщо підприємству потрібні зварювальники, оператори верстатів, електрики, водії, фахівці з автоматизації, ІТ-спеціалісти чи інші професії – саме під цей попит мають формуватися програми навчання.
Не повинно бути навчання заради навчання, як це відбувається зараз з ваучерами на навчання. За 2025 рік і першу половину 2026 року служба зайнятості надала більш ніж 30 тисяч ваучерів на професійне навчання на суму близько 900 мільйонів гривень. Але у відкритих джерелах не знайшов даних, скільки з цих людей були працевлаштовані і попрацювали хоч би пів року.
Якщо після завершення навчання людина не отримала роботу, держава повинна поставити питання про ефективність такої програми.
Держава повинна стимулювати створення нових робочих місць, інвестувати у перепідготовку кадрів, підтримувати працевлаштування ветеранів, людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб та громадян, які повертаються в Україну. Якщо уряд взяв під повний контроль страхові кошти фонду з безробіття, то він повинен запитати у Служби зайнятості про ефективність їх використання.
Головний KPI – робота
Україні потрібен реально діючий Фонд зайнятості, головним критерієм ефективності якого повинні бути не кількість виплачених допомог, не обсяг освоєних коштів і не кількість людей, які перебувають на обліку. Головним критерієм має стати реальне і довгострокове працевлаштування.
Кожна програма повинна відповідати на просте запитання: "Скільки людей завдяки цій програмі отримали роботу – і скільки з них продовжують працювати через 6 або 12 місяців?" Саме цей показник має визначати ефективність роботи фонду, Державної служби зайнятості та всіх програм, які фінансуються за рахунок цих страхових коштів.
Якщо після звернення до Державної служби зайнятості людина швидко знаходить роботу – система працює. Якщо роботодавець швидко знаходить необхідного працівника – система працює. Якщо ветеран повернувся до професії, людина з інвалідністю отримала робоче місце, внутрішньо переміщена особа інтегрувалася в економіку, а молодий спеціаліст успішно розпочав кар'єру – саме це і є результат.
Тому система оцінювання має вимірювати:
- кількість успішних і довгострокових працевлаштувань;
- середній час пошуку роботи;
- частку людей, які працюють через 6 і 12 місяців;
- кількість вакансій, закритих для роботодавців;
- рівень задоволеності роботодавців
- вартість одного успішного працевлаштування.
І принцип фінансування має бути таким самим: гроші повинні йти туди, де є результат.
Люди – головний ресурс відновлення
Після завершення війни боротьба точитиметься вже не лише за інвестиції. Вона точитиметься за людей. Саме люди стануть головним ресурсом відбудови України.
Тому держава не може дозволити собі утримувати систему, головна філософія якої сформувалася тоді, коли головною проблемою було знайти роботу для людини. Сьогодні дедалі частіше проблема протилежна – знайти людину для роботи. Це принципово різні завдання.
Роботодавці сплачують страхові внески не для того, щоб фінансувати безробіття як таке. Вони сплачують їх для того, щоб система соціального страхування допомагала людям пережити втрату роботи і якомога швидше повертала їх до продуктивної праці.
Саме ця мета повинна стати основою нової державної політики.
Фонд повинен звітувати не лише про те, скільки мільярдів гривень він витратив. Він має звітувати про те, скільки українців отримали роботу, скільки з них залишилися працювати і скільки вакансій роботодавців було реально закрито.
Варто перейти від Фонду безробіття – до Фонду зайнятості. Це має бути не просто зміна назви. Це зміна підходу: від фінансування безробіття – до інвестування в зайнятість, від освоєння коштів – до результату, від боротьби з безробіттям – до вирішення головної проблеми української економіки – дефіциту кваліфікованих працівників.
Саме така система зайнятості потрібна Україні сьогодні і завтра, після закінчення війни, для побудови нової сучасної економіки.