Україна втрачає відчуття майбутнього
Джерелом великих сподівань і розчарувань стала нова американська адміністрація, і не лише для України, а й для народів всіх континентів. Та навряд чи нас втішить, що ми не самотні у великій і достойній компанії розчарованих. Про це заявив Валерій Пекар, інформує 24 Канал.
Читайте також Довго так продовжуватися не може: що нарешті повинна зрозуміти Європа
З іншого боку, я вбачаю у зникненні слова "перемога" велику проблему. Ми втрачаємо відчуття майбутнього. Чим і як може завершитися війна? Ми знаємо, що ми не безкінечно витривалі й стійкі. Те саме ми знаємо про Росію. Що буде далі?
Відсутність картинки майбутнього, публічної дискусії про сценарії й варіанти призводить до ще більшого виснаження, ніж розчарування від завищених очікувань. Люди відрізняються від інших істот тим, що не можуть жити виключно у теперішньому часі, нам потрібна картинка майбутнього, яка надихає, згуртовує, дає енергію.
Нині ми живемо виключно в теперішньому часі. Як радив Віктор Франкл – це добре для виживання, але лише у випадку, коли твоїм майбутнім займається хтось інший, дорослий і добрий. В'язні концтабору знали, що за колючим дротом іде велика війна, і якщо/коли в ній переможуть сили добра, їх всіх буде звільнено. Але ми не у концтаборі, ми самі і є ті сили добра, які ведуть боротьбу. І нам теперішнього часу недостатньо – нам потрібно майбутнє.
Між поразкою та перемогою є безліч сценаріїв
Очевидно, що рано чи пізно війна завершиться, бо безкінечних війн не буває. Є різні сценарії завершення війни – що з цього для нас прийнятне, а що ні? Поразка і перемога – це не один біт інформації (0/1), це спектр сценаріїв. Між абсолютною перемогою та абсолютною поразкою лежать десятки проміжних "сутінкових" варіантів, якийсь із них врешті реалізується.
Де межа тієї частини спектра, яку вважатимемо поразкою, і де межа тієї, яку святкуватимемо як перемогу? Який сценарій є найбільш бажаним, і ми всі разом маємо його прагнути й працювати над цим? Немає відповіді на ці життєво важливі запитання.
А відсутність картинки майбутнього є не лише особистою проблемою кожного й кожної з нас, фактором особистого вигорання. Це наша суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної продуктивної діяльності. Неможливо потрапити з пункту А в пункт Б, якщо його розташування невідоме. У нас дійсно нема карт – карт місцевості, куди ми прямуємо. Ця місцевість називається "майбутнє", і ці карти нам потрібні.