Коли на одне місто припадає одразу дві повноводні ріки, мости стають життєво необхідними. Але що робити, коли в тому ж місті розташовані потужні суднобудівні та ремонтні компанії, до яких постійно запливають і відпливають височенні фрегати та крейсери. Під мостом вони точно не протиснуться. Єдине рішення – розвідні мости, і Миколаїв тут має чим похвалитися.
Почнемо з Варварівського мосту через річку Південний Буг. Після руйнувань Другої світової війни тут встановили понтонний міст. Настил скрипів, прогинався, а водіям залишалося хіба що молитись, щоб безпечно доїхати до протилежного берега. Так довго тривати не могло. Тож у 57 році приступили до проектування сучасного мосту за новітніми технологіями, який коштував десятки мільйонів рублів.
Уперше в Радянському союзі опанували техніку створення суцільних залізобетонних балок. Рух мостом відкрили 1964 року і першими по Варварівському мосту проїхали діти й молодята. Доки люди раділи, що під ногами нарешті стійка поверхня, інженери не могли натішитися конструкцією горизонтального повороту на 90 градусів. Виглядає просто, але за цією легкістю ховається складна механіка.
Читайте також: Українці зробили модні трайки екологічними
Довжина центральної частини 128 метрів, вага дві тонни. Спочатку спеціальні домкрати піднімають її на 10 – 15 см, і тільки після цього автоматично вмикається двигун, величезний підшипник діаметром 11 м рухає гігантські балки і центральна частина мосту повертається. Усе це триває близько 20 хв. Жителі Миколаєва залюбки милуються ось такими кадрами.
Та це ще не все. У місті є ще одна ріка – Інгул, а відповідно і ще один міст. Аби його побудувати, знадобилось 7 років. Чому так багато – адже інженерам потрібно було придумати, як підняти розвідну частину завдовжки 76 метрів. Протягом 15 років саме Інгульський міст тримав пальму першості за цим показником у Європі, доки його всього на 6 метрів не перевершив міст у Роттердамі.