Міжнародна ситуація навколо війни Росії проти України залишається нестабільною, а найближчі місяці можуть визначити подальший розвиток подій. На тлі переговорів Вашингтона та Києва, посилення російської мілітаризації та загострення протистояння між Росією і Заходом особливого значення набувають питання безпеки та майбутньої архітектури Європи.

Водночас Москва продовжує використовувати не лише військові, а й гібридні інструменти впливу, зокрема в Європі та США. Політолог, засновниця та генеральна директорка St. James's Foreign Policy Group Альона Глівко в інтерв'ю 24 Каналу оцінила ризики нових домовленостей щодо України без її участі, можливу мобілізацію в Росії та перспективи російських ударів узимку.

Вона також пояснила, які кроки можуть посилити позиції України та вплинути на здатність Росії продовжувати війну. Найближчий період може стати важливим для формування нового балансу сил і системи безпеки в Європі.

Зеленський і Трамп мають зустрітися в Нью-Йорку під час Генасамблеї ООН після тижнів відновленої американської дипломатичної активності та ухвалення нових санкцій. На що ви дивилися б у цій зустрічі? Які ознаки свідчили б про те, що підхід Вашингтона до завершення війни справді змінюється?

Я думаю, що ця зустріч буде дуже важливою для України загалом. І рамка цьогорічної Генасамблеї ООН пов'язана з морською безпекою та свободою судноплавства. Для Сполучених Штатів, очевидно, найнагальнішим питанням є безпечний прохід через Ормузьку протоку й у Червоному морі, з огляду на нещодавні удари хуситів і ескалацію навколо цього.

Але ми маємо подбати про те, щоб до цієї розмови включили й Чорне море. Як відомо, Україна повністю зупинила свій експорт через чорноморські морські маршрути й тепер використовує альтернативні сухопутні маршрути.

Росія безперервно атакує річкові порти та прикордонні переходи. Тож, на мою думку, це має стати центральною темою переговорів між Трампом і Зеленським.

Ідеться не лише про український експорт. Ідеться про постачання зерна до африканських країн і країн Близького Сходу, а це може спровокувати нову гуманітарну кризу та хвилю міграції до Європи. Тож це дуже складне глобальне питання. Саме морська безпека в Чорному морі, на мою думку, буде одним із ключових пунктів обговорення.

Альона Глівко про загрози Росії для НАТО та України: дивіться відео

По-друге, ми щойно бачили візит до Києва американських емісарів Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера. Потім, за тиждень, вони долучилися до конференції в Києві, щоб обговорити свої зусилля щодо припинення вогню.

На жаль, із цих контактів не вийшло нічого справді проривного, принаймні про це не повідомляли широко.

Одне, що стало очевидним, – американські емісари не до кінця розуміють, наскільки для України принципово не поступатися територіями. У них доволі бізнесовий, прагматичний спосіб мислення.

Зверніть увагу! Дональд Трамп, ймовірно, планує схилити Володимира Зеленського до "енергетичного перемир'я" на зустрічі в ООН. Він вимагає зупинити удари по російських НПЗ через світовий дефіцит і подорожчання дизельного пального. При цьому політик звинувачує Київ в ескалації, повністю ігноруючи регулярні російські атаки на українську інфраструктуру.

Їм, здається, віриться, що все це дуже простий обмін, без розуміння історії війни, історії російської агресії й того, як усе може ескалувати. Адже ми знаємо, що Росія має величезні території, які вона ледь спроможна обслуговувати.

Росія вже погоджувалася на кілька перемир'їв з Україною у 2014 і 2015 роках, а потім знову напала у 2022 році. Тож я відчуваю, що існує прогалина в розумінні масштабу, історії та передумов цієї війни між Україною і Росією. І саме це буде головною перепоною для досягнення будь-якого ефективного припинення вогню.

Водночас я думаю, що переговори триватимуть із президентом Трампом, зокрема в напрямку можливого організування тристоронньої зустрічі між Україною, США і Росією.

Повернути Росію за стіл переговорів було б критично важливо. І, можливо, саме цього намагаються досягти Дональд Трамп і Конгрес США, нарешті ухваливши законопроєкт про санкції проти Росії, який готувався щонайменше півтора року, якщо не довше.

Приємно бачити, що Палата представників теж проголосувала за нього, адже цього разу був серйозний спротив демократів через їхнє небажання надавати президентові Трампу такий великий обсяг виконавчих повноважень, який потенційно дозволяв би запроваджувати тарифи щодо будь-якої країни чи союзника.

Для України це було критично важливо, і я не можу бути вдячнішою американським конгресменам, зокрема тим, із ким я говорила в Києві безпосередньо перед цим ухваленням, – республіканцям і демократам, і особливо Дону Бейкону, який є співавтором законопроєкту.

Вони виконали чудову роботу і досягли результату. Тож я думаю, що всі ці питання обговорюватимуться між Трампом і Зеленським, і ми можемо лише сподіватися, що результати будуть успішними.

Україна щойно здійснила те, що мер Москви назвав найбільшою в історії атакою дронів на російську столицю, при цьому було уражено, зокрема, Московський нафтопереробний завод. Яка стратегічна цінність того, щоб так відкрито переносити війну в саму Москву? Чи можуть такі атаки змінити розрахунки Кремля або російських еліт? Або ж є ризик, що Путін використає це для мобілізації суспільної підтримки та виправдання подальшої ескалації?

Путін може мобілізувати суспільну підтримку і населення на війну будь-коли. Йому не обов'язково для цього потрібні українські удари чи ескалація.

Ми всі знаємо, що Росія фактично є тоталітарною державою, і що б Путін та його оточення не вирішили робити, люди просто підуть за ними. Ми бачили це багато разів.

Росія – не Україна, якщо процитувати одного з наших колишніх президентів. У них просто немає тієї ліберальності й демократії, які фундаментально вкорінені в національному характері України.

Коли ми хотіли за щось боротися, ми виходили на вулиці, і завдяки принаймні двом нашим революціям у новітній історії нам вдалося досягти демократії. У Росії ситуація дещо інша.

Тому, відповідаючи на ваше запитання, я вважаю, що Путін може провести мобілізацію будь-коли. Він чекав завершення виборів, перших парламентських виборів після 2022 року, щоб це зробити. Подивимось, що буде далі, і я думаю, що справа не в українських атаках на нафтопереробні заводи чи іншу інфраструктуру. Йдеться радше про те, що йому потрібно більше військ.

Я думаю, що він буде обережним. Путін не належить до найбільш сміливих людей на Землі, і він однозначно хоче зберегти владу. Тож, на мою думку, мобілізація стане для нього крайнім кроком після того, як вони залучать усіх міжнародних бійців, яких наймають, зокрема північнокорейців.

Уже з'являлися повідомлення, що ми можемо невдовзі побачити північнокорейців на окупованій українській території у значно більшій кількості, ніж повідомлялося раніше, які підтримуватимуть російські війська. Тож подивимось.

Щодо українських ударів, то вони критично важливі. Переносити війну на російську територію потрібно, по-перше, щоб люди зрозуміли: це не якась спеціальна військова операція, і вони більше не можуть просто відвертатися, сподіваючись, що війна їх не зачепить. Кожна нація має нести відповідальність за свої дії.

По-друге, це єдиний спосіб дійсно бити з тилу противника і знищувати логістику, лінії зв'язку та підтримки, щоб завадити Путіну вести цю війну ще жорсткіше. Бо, як ми бачимо, у нас є певний рівень підтримки з боку західних партнерів, але цього не те, чого ми хотіли б. Тож ми мусимо переносити війну до агресора.

Росія щойно провела перші парламентські вибори після початку повномасштабного вторгнення, а Кремль подав їхній результат як підтвердження підтримки воєнного курсу. Чи свідчить це про перетворення Росії на постійно мілітаризовану державу, де війна стає джерелом політичної легітимності? І чи може Кремль використати результат виборів для виправдання нової ескалації або мобілізації?

Абсолютно. Я думаю, що Росія давно стала на шлях перетворення на військову державу. Ми бачили, як вона озброїла історію, звеличила Другу світову війну й фактично повністю привласнила собі перемогу в ній, використовуючи цю наративну та ідеологічну конструкцію як виправдання для нових вторгнень по всьому світу, по всьому регіону, не лише в Україні.

Такий воєнний розпал характерний для Росії. Вони побачили, що це справді працює, і це частина стратегічних комунікацій у час війни. Якщо ви не можете повністю відбілити те, що робите, то вам треба принаймні звеличувати це. Не можна ж вічно не говорити про війну й про втрати у війні.

У момент, коли вони досягають певної межі, а Росія нині вже сягнула півтора мільйона втрат у цій війні, їм доведеться починати звеличувати й робити героїв із тих, хто воював.

Я думаю, це може стати природним наступним кроком, особливо з огляду на те, що Росія готується до довшої війни. На жаль, я очікую, що вона триватиме аж до наступного року, якщо не довше, попри будь-які можливі спроби домовитися про перемир'я.

Щодо мобілізації, як я вже сказала, вони точно чекали, поки вибори завершаться, щоб забезпечити собі переконливу перемогу, і, як ніхто не сумнівався, панівна партія "Єдина Росія" здобула більшість, згідно з останніми повідомленнями з Росії. Я не думаю, що це зміниться. Тож побачимо.

Українська розвідка кілька тижнів поспіль попереджала, що щойно вибори закінчаться, Росія може почати мобілізувати людей. Я думаю, як завжди, вони почнуть із Далекого Сходу, з віддалених сіл, якнайдалі від Москви та Санкт-Петербурга, і подивимося, що з цього вийде, бо ми очікуємо нового рівня ескалації цієї зими.

Ми бачимо зростання кількості саботажів, підпалів та атак на критичну інфраструктуру, які європейські уряди пов'язують із Росією. Що станеться, якщо одна з таких операцій призведе до загибелі десятків людей у країнах НАТО, а докази вкажуть на Росію? Чи може це стати точкою переходу від гібридної війни до прямої військової конфронтації Росії та НАТО?

Ми бачимо, що Росія дуже активно займається такими гібридними атаками щонайменше протягом останніх двох років. Нещодавно, буквально два дні тому, було закрито польський повітряний простір. Ми вперше чули повітряну тривогу в Польщі, і вона була дуже активною в Любліні, просто на кордоні з Україною. Тож я думаю, що подібного буде дедалі більше.

Очевидно, було багато вторгнень російської авіації в повітряний простір Балтійських країн. Як ви справедливо зазначили, є акти саботажу, плани вбивств, підпали – особливо в Німеччині, зокрема інцидент в аеропорту.

Важливо! Європейські розвідки попереджають, що Росія може вчинити збройний напад або масштабні диверсії проти однієї з країн НАТО вже найближчими місяцями. Головна мета Кремля у цій ескалації – залякати західне суспільство, розколоти Альянс та змусити Європу припинити підтримку України. Водночас аналітики зазначають, що панічні настрої серед європейців лише підіграють планам Москви.

Складається враження, що російські дії ескалують, але водночас ескалює і європейська риторика. Було дуже цікаво спостерігати за Францією, яка перебуває в стані підвищеної готовності, і за заявою Сполученого Королівства про те, що британцям потрібно починати готуватися до можливої війни.

Ці сигнали не обов'язково багато змінюють на практиці, але вони готують населення бути готовим до будь-яких наслідків. Якщо згадати лінію від візиту директора ЦРУ до Москви, а такі візити ніколи не бувають випадковими й ніколи не є чимось дріб'язковим, що можна ігнорувати, то очевидно, що там було дуже жорстке попередження.

А потім американці поїхали до Москви, і після їхнього повернення Сполучені Штати ухвалили, а Дональд Трамп підписав найжорсткіший законопроєкт про санкції проти Росії за всю історію. Це означає, що Росії надсилають чіткі попередження, аби вона зупинилася.

Я нещодавно спілкувалася з високопосадовцями польського уряду, і вони були дуже занепокоєні тим, що Польща може стати об'єктом масштабної гібридної атаки з боку Росії наприкінці 2026 року.

Ми бачили, як кілька східноєвропейських розвідок заявляли, що Росія може бути готова атакувати їхні країни у 2027 році. Тож я думаю, що ми підходимо до точки піка, коли багато європейських держав фактично переживають те саме, що Україна на початку 2022 року: докази підготовки Росією якоїсь атаки є переважними, але потім вони намагаються запобігти їй лише тим, що демонструють власну готовність і показують, що здатні на потенційні відповіді.

Один із польських посадовців, здається, віцепрем'єр Сікорський, нещодавно навіть закликав припинити називати ці гібридні атаки саме так і називати їх актами тероризму, а Росію – державою, що спонсорує тероризм.

Це дає значно більше можливостей для реагування на такі дії. Тож, на мою думку, ми спостерігаємо надзвичайно напружену ситуацію по всій Європі.

Це не означає, що атака вже на шляху, хоча, наприклад, Фінляндія зараз будує фортифікації на кордоні. З огляду на масштабні виклики, Європа вживає дуже багато заходів, намагаючись запобігти будь-яким можливим атакам.

Чи зробить Росія це, чи ні – я колись теж була серед тих, хто вважав, що напад Росії на Україну був би абсолютно нелогічним, адже вона надто слабка, щоб завоювати всю країну. Можливо, я знову помиляюся.

Схоже, Росії точно не варто йти на НАТО, щоб перевіряти єдність статті 5. Ми бачили чимало розбіжностей між союзниками в останні роки, і все ж я відчуваю, що коли дійде до критичної межі, НАТО не відступить.

Єдина небезпека полягає в тому, що, з огляду на нещодавні союзи між Росією, Китаєм, Іраном і Північною Кореєю, може існувати навіть певний сценарій, за якого Росія здійснюватиме кілька атак у Європі, а Китай, скориставшись відволіканням союзників, зробить свій хід в Індо-Тихоокеанському регіоні, потенційно проти Тайваню, а Північна Корея матиме власні інтереси в регіоні.

Тож, як ми вже говорили протягом останніх двох років, не хочу звучати надто гучно, але ми можемо бути на межі Третьої світової війни. Це дуже важливий момент, у якому світові лідери мають правильно зважувати свої дії та бути максимально рішучими, бо, якщо процитувати Рональда Рейгана, тільки через силу можна досягти миру й стримати Росію та всіх шкідливих акторів.

Міністерство юстиції США заявляє, що викрило мережу, пов'язану з російською розвідкою, яка вербувала людей у США для стеження та замовних убивств і планувала атаки в Європі. Чи означає це перенесення російської тіньової війни на територію США? І де для Вашингтона проходить межа між контррозвідувальною загрозою та актом державної агресії?

Я думаю, це перегукується з нещодавніми закликами Польщі визнати це державним спонсоруванням тероризму й оголосити Росію терористичною державою. Це дало б набагато ширший процедурний мандат, зокрема навіть у Раді Безпеки ООН, і розв'язало б руки багатьом західним союзникам без прямого оголошення війни Росії.

Але це те, що я багато років намагаюся пояснити багатьом друзям у Сполучених Штатах. Їм може здаватися, що вони вийшли з часів холодної війни, що всі перейшли до ліберального порядку і кінець історії ось-ось настане, бо Росія нібито прийняла лібералізм і демократію.

Насправді ж вона, можливо, на короткий час і пробувала це в 90-х, але я думаю, що ця можливість, на жаль, померла разом із Борисом Нємцовим, і це стало кінцем будь-яких перспектив вільної та ліберальної Росії. Можливо, вона ще з'явиться через століття, але зараз Росія перебуває в ментальності постійної холодної війни зі США.

Вона ніколи не припиняла шпигунських і диверсійних дій. І, на мою думку, ця мережа, про яку нещодавно оголосили, – лише одна з небагатьох, про які США взагалі знають. Але саме публічність таких викриттів є частиною стримування: це сигнал Росії, що ми знаємо, що ви робите, і вам краще зупинитися, поки не стало гірше.

На жаль, Росія ніколи не вийшла з цього мислення глобального протистояння та холодної війни, яка перетворюється на гарячу.

Сподіваюся, що більшість американського істеблішменту теж це зрозуміє, особливо на тлі нещодавніх скандальних повідомлень про те, що весілля сина президента було оплачено російським олігархом. Це, безумовно, має стати приводом для розслідувань у Сполучених Штатах.

Урсула фон дер Ляєн запропонувала створити Європейську раду безпеки за участю не лише країн ЄС, а й Британії, Норвегії, Канади та України. Чи може це стати основою нової архітектури безпеки Європи на тлі зростання сумнівів щодо надійності американської підтримки? І як така система могла б працювати?

Дуже цікаво, що до цієї ідеї нарешті прийшла саме президентка Європейської комісії. Спочатку ідея Європейської ради безпеки була сформульована аналітичним центром, із яким мені пощастило бути пов'язаною, – Martin Center у Брюсселі.

А голова академічної ради Клаус, радник комісара з питань оборони Андрюса Кубілюса, був початковим прихильником цієї концепції.

По суті, це створить не просто новий орган, не просто нову бюрократичну структуру в Європі, а відповідь на те, що Європейський Союз зараз переживає серйозне екзистенційне переосмислення: як він може вижити в сучасному світі, коли США відводять частину своєї підтримки, коли війна триває на європейському континенті, коли багато країн, зокрема Китай, масштабно переозброюються.

Європі нарешті потрібно створити майже нову архітектуру безпеки. І ця Європейська рада безпеки має стати її фундаментом.

Пізніше цього року я також просував цю ідею далі й розширив її, включивши такі країни, як Україна, Норвегія, а можливо, й Канаду, яка була дещо обережнішою, все ще побоюючись за цілісність НАТО.

Зверніть увагу! Кирило Буданов заявив, що європейські країни нарешті почали усвідомлювати масштаби російських гібридних загроз. Москва дедалі частіше переходить від пропаганди до прямих диверсій на критичних і оборонних об'єктах у Центральній Європі. Задля безпеки європейських партнерів Україна готова активно ділитися своїм унікальним бойовим досвідом протидії агресору.

Тобто існує кілька паралельних напрямків розвитку цієї ідеї. Європейська рада безпеки має стати органом, який ухвалюватиме рішення у сфері безпеки.

Як знову повторює Клаус, Європейський Союз уже не є лише економічним союзом. Він має мати безпековий мандат. Потрібно активізувати статтю 42.7 Лісабонського договору – фактично європейський аналог статті 5 НАТО, який був закріплений у засновницьких документах, але досі не мав механізму практичного запуску.

Саме це могло б стати одним із мандатів Європейської ради безпеки. Цікаво, що в розмовах із комісаром Кубілюсом він хоче піти ще далі й створити Європейський оборонний союз – паралельну міжурядову угоду, що включатиме країни ЄС і не лише ЄС, наприклад Україну, Велику Британію та Норвегію.

Така рада створила б орган на європейському континенті, який ухвалював би всі ці рішення, займався б інтероперабельністю і почав би формувати європейські оборонні сили.

І тут я знову просуваю власні матеріали, але це справді дуже важлива робота, яка вийде пізніше цього тижня: про створення нових об'єднаних сил на європейській землі за участю України та про потенційне включення України до Сил швидкого реагування НАТО в Європі. Усі ці дискусії вже тривають.

Як українець, я хотіла б, щоб це були не просто розмови й не просто створення механізмів, а реальне втілення. У Європі, як відомо, на це потрібен час.

Але я знаю, що ці ідеї набирають популярності в Європейському Союзі, і скоро, сподіваюся, можливо вже наступного року, а це у європейському часовому вимірі дуже скоро, ми побачимо створення деяких із цих органів.

Український досвід має стати основою для нової військової доктрини й нової військової структури в Європейському Союзі.

Водночас нині обговорюється можливість зустрічі між Сі Цзіньпіном, Дональдом Трампом і Володимиром Путіним на полях саміту APEC. Чи може така зустріч стати своєрідним відродженням Ялтинської конференції – спробою трьох великих держав домовитися про нові сфери впливу? І якщо так, наскільки реальний ризик того, що майбутнє України чи Європи знову обговорюватимуть без їхньої повної участі?

Я думаю, ризик дуже великий. Україна, на жаль, не вперше стикається з зустрічами про неї без неї. Європа, на жаль, уже не має тієї суб'єктності, щоб бути включеною до таких переговорів.

Саме тому, повертаючись до попереднього питання, вона намагається створити цей важіль і нову силу, зокрема через використання досвіду, мабуть, найбільш боєздатної та перевіреної в боях нації у світі, причому не лише в Європі.

Результати цієї зустрічі можуть бути різними. Я думаю, президент Трамп чітко розуміє, що Сі Цзіньпін – єдина людина, яка має стовідсотковий важіль впливу на Путіна. Саме його слово може бути найсильнішим у переконанні Володимира Путіна зупинити цю війну і досягти перемир'я. Тож я впевнена, що це обговорюватимуть.

Але там може йтися і про значно ширші теми: про акти шпигунства й диверсій, які Росія та Китай ведуть проти США; про постійно критичні питання обміну знаннями, зброєю, розгортанням дронів і їх поширенням; про підтримку Ірану у війні на Близькому Сході.

І, очевидно, є чимало тем, які США і Китай обговорюють у сфері штучного інтелекту. Тож я думаю, ця зустріч буде ширшою, ніж просто Україна. Йтиметься про загальну ситуацію безпеки й, по суті, про спробу змусити Росію виконувати американські вимоги через вплив Китаю.

Якщо порівнювати, як Україна веде цю війну і як її веде Росія, я маю на увазі комплексну оцінку, що включає не лише поле бою, а й військовий, економічний, гібридний, інформаційний та міжнародно-політичний виміри. У якому становищі, на вашу думку, опиняться обидві сторони після зими? Яким буде стратегічний баланс між Україною та Росією до весни?

Це дуже цікаве питання. Росія, очевидно, готується до своєї балістичної кампанії проти України. Наскільки нам відомо, щозими вони намагаються зламати українців, атакуючи цивільних і критичну енергетичну інфраструктуру.

У цьому сенсі, з блекаутами, нестачею електрики, енергії та тепла, для українців настане дуже складний час. Ми всі до цього готуємося, і російська стратегія саме такою й залишатиметься.

На щастя, це майже все, що вони мають у своєму розпорядженні, якщо скористатися висловом американського президента.

Україна в цьому сенсі має дещо більше важелів, хоча й більше викликів, тому що вона, на жаль, забезпечена ресурсами гірше, ніж Росія. І саме тут Китай допомагає Росії, зокрема фінансовою та матеріальною підтримкою.

Україна намагається забезпечити постачання більшої кількості ракет Patriot. Ліцензування Patriot уже обговорювали з Дональдом Трампом. Я думаю, це також стане темою їхньої зустрічі на полях Генасамблеї ООН.

Крім того, Україні потрібні додаткові можливості завдавати ударів глибоко в Росію – українськими дронами, українськими балістичними ракетами, які, за деякими повідомленнями, проходили випробування ще в серпні.

Тож сподіваюся, що в України буде більше ресурсів. Звичайно, їй потрібні нові інвестори в оборонну промисловість, щоб виробляти більше таких засобів. Я думаю, Україна й надалі підриватиме російську енергетичну інфраструктуру і переноситиме війну на російську територію.

Мені було б дуже цікаво спостерігати, як нові санкції, які буде запроваджено, – вторинні санкції США проти російської енергетичної інфраструктури, а також проти всіх країн, що купують російську нафту і газ, – підриватимуть російську економіку ще більше і, сподіваюся, гальмуватимуть її воєнні зусилля. Це один із найсильніших сигналів, які йдуть у цю зиму: Росія лише слабшатиме.

Побачимо, чи вони мобілізують більше людей. Але навіть якщо так, що змінять додаткові війська? Наскільки добре їх забезпечать і підтримають? Яку підготовку вони отримають, особливо з огляду на сучасну дронову війну, яка зараз точиться на українських фронтах?

Тож у нас є значно більший потенціал поставити Росію на коліна цієї зими – якщо ми лише підготуємося до ще більших атак з боку росіян.

Ви справді вірите, що вторинні санкції будуть ефективними?

Уявіть, що Індія просто перестає купувати всю російську сиру нафту. Якщо багато європейських країн перестануть купувати російський газ, як-от Угорщина чи Словаччина, усі вони зіткнуться з дуже жорсткими тарифами з боку Сполучених Штатів і не захочуть ризикувати.

Я не можу уявити, що Індія, яка є найбільшим покупцем російської сирої нафти, або Китай продовжуватимуть це робити, якщо тиск посилиться. Якщо вони припинять закупівлі, Росія дуже швидко перетвориться навіть в економічному сенсі на державу-парію. Тому я думаю, що ефект від цих санкцій може бути дуже швидким.

Крім того, це має потенціал зупинити значну частину діяльності тіньового флоту, адже США тепер санкціонуватимуть усі сервісні компанії, страхові компанії та екіпажі на цих суднах. Це настільки туго затягне гайки, що Росії майже стане неможливо обходити санкції.