Збалансованість цієї системи – розумне співвідношення повноважень між різними гілками – покликане запобігати політичним конфліктам і загрозі узурпації влади. Причому, все це 20 років тому було прописано в Конституції України – виважено, демократично, по-європейськи.

Проте наша Конституція за час існування зазнавала суттєвіших і кардинальніших змін, ніж, наприклад, Конституція США за понад 200 років своєї історії. Відповідь на питання "Чому?" – проста. Кожен новий президент України прагне до максимальних повноважень та повної концентрації влади в країні – так було з Януковичем, цей шлях повторює і Президент Порошенко.

Третій рік поспіль в Україні вибудовується президентська вертикаль влади. Незважаючи на те, що ми є парламентсько-президентською республікою.

Перші кроки. Удавана децентралізація

У червні 2014-го, невдовзі після інавгурації, Порошенко намагався відібрати в Уряду право антимонопольного регулювання та регулювання природних монополій, вирішивши самостійно призначати та звільняти керівників відповідних структур.

Крім цього, він також захотів створювати центральні органи виконавчої влади (за Конституцією, це компетенція виключно КМУ), видавши указ про утворення НКРЕКП та призначивши на посаду Голови свою людину, екс-менеджера Рошену Д. Вовка, який продовжує очолювати Нацкомісію донині – більше того, робитиме це ще півтора роки.

Далі була спроба ввести 30-денне затримання осіб, та передачу повноважень суду щодо обрання запобіжних заходів прокурором у зоні проведення АТО. Проте під тиском правозахисних організацій – як вітчизняних, так і міжнародних, – цей закон не ухвалили, бо йшлося про дуже суттєве обмеження конституційних прав людей.

За декілька місяців після обрання Президент також вніс у парламент законопроект стосовно змін до Конституції України в частині децентралізації, але вони більше нагадують «гру в софістику». Фактично, жодних докорінних нововведень у життя місцевих громад не відбулося, зате команда гаранта завбачливо посилила нагляд за місцевими радами (для цього Президент призначатиме своїх префектів) та можливість блокування фінансування регіонам із центру.

Тоді ж Порошенко також спробував проштовхнути законодавче скасування недоторканності депутатів та суддів, але без одночасного запровадження процедури імпічменту. Втім, думка громадськості та опір депутатів тоді виявилися сильнішими – усім зрозуміло, що це неодмінно б призвело тільки до посилення узурпації влади.

Суддя над суддями

І таку роль вирішив приміряти на собі гарант, запропонувавши Раді в минулому році проголосувати свої зміни до Конституції в частині правосуддя.

Власне, найбільше питань до роботи Вищої ради правосуддя (ВРП), яка прийшла на заміну Вищій раді юстиції. Треба сказати, і повноваження, і склад, і спосіб формування органу – все помінялося докорінно.

Саме ВРП (у складі 21 члена) опікується всіма питаннями відповідальності, призначення та звільнення суддів. Як бачимо, Президент призначає 10 суддів, 2-х членів та 2-х прокурорів. Тобто, в нього фактично 14 підконтрольних представників, тоді як у парламенту – 2, що неприпустимо при сьогоднішній формі правління в Україні, стверджують у "Публічному аудиті". Віднедавна всіх суддів Президент призначає одноосібно за поданням ВРП (ст. 128 Конституції України).

Концентрація таких повноважень в однієї особи, відсторонення від цього парламенту може закільцювати разом із прокуратурою владу гаранта над судовою та правоохоронною системою. Особливо, якщо врахувати, що кандидатів, наприклад до Верховного Суду України, оцінюватимуть за дуже "розмитими" критеріями відповідності професіоналізму та етичним нормам,
– відзначив керівник "Публічного аудиту" Максим Гольдарб.

Для розуміння, як оцінюватиметься кандидат. Він може набрати максимум 1000 балів, із них лише в 90 балів (9 %) оцінюється рівень його знань у сфері права, у тому числі практичні навички та досвід. Уміння проводити судове засідання – 120 балів. А ось критерії професійної етики та доброчесності – аж по 250 балів кожний. Зрозуміло, що при такому підході обрати "потрібного" кандидата зовсім не складно (в пресі вже публікуються списки «бажаних» кандидатів від Президента).

Очевидне бажання гаранта впливати на різноманітні процеси в судовій системі простежується і в інших нюансах. Так, з одного боку, він ніби втратив право утворювати суди (ст. 106 Закону) і відповідні функції передали Раді, але водночас зможе вона їх реалізувати лише за поданням Президента.

Так само опосередковано Порошенко зможе впливати й на надання згоди на затримання суддів, позаяк такими повноваженнями наділена ВРП, а вона, як уже було сказано, перебуватиме під фактичним впливом та контролем гаранта.

Слід зауважити, що дуже розмито в Законі виписано підстави для звільнення судді й припинення його повноважень: йдеться, зокрема, про «нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді», без конкретного переліку дій, які можуть підпадати під визначення «нехтування обов’язками». Як стверджують юристи «Публічного аудиту», це також несе ризики різного тлумачення та безпідставного усунення від посади суддів, що, можливо, є неугодними для влади.

Силовий блок, правоохоронці та Генпрокуратура – всі під президентське крило

Ухвалені за останні роки закони фактично відсторонюють Парламент від контролю не лише за судовою системою, а й за армією та правоохоронним блоком – усі важелі впливу зосереджені саме в руках Президента.

Так, Командувач Нацгвардії і призначатиметься, і звільнятиметься з посади Президентом. Це ж стосується Голови СБУ та його заступників. Своїх кандидатів гарант також ставитиме на посади керівників Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань.

Враховуючи, що Президент є Верховним Головнокомандувачем ЗСУ і саме він призначає Начальника Генерального штабу – Головнокомандуючого ЗСУ, суттєвого значення, що міністр оборони призначається ВР за поданням Президента, не має. Адже безпосереднє військове керівництво ЗСУ лежить на плечах саме Головнокомандувача – міністр здійснює-насамперед військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами.

Історія з призначенням Генпрокурором України Юрія Луценка стала однією з найрезонансніших тем у травні минулого року. Власне, зміни, які виписувалися під Юрія Луценка та дозволили призначати на посаду Генпрокурора осіб, які не мають вищої юридичної освіти, перевели посаду з розряду політично незаангажованої у виключно політичну. Власне, Луценко протягом останнього року і демонстрував вдосконалення своєї політичної майстерності та повну відданість Петрові Порошенку.

Крім того, Президент запровадив також практику погодження кандидатур на посади військових прокурорів, фактично порушивши принцип незалежності прокурора, який, треба нагадати, гарантований Конституцією України.

В українських умовах всі президенти стають узурпаторами – їм мало влади, мало прав, їм хочеться більше й більше. Кожен із них хоче стати гетьманом і так увійти в історію. Тому інститут президентства необхідно ліквідувати взагалі. Те, що відбувається в Україні зараз, повторює модель того, як вибудовувалась підпорядкованість силового блоку за часів Віктора Януковича. Наслідки, як відомо, були катастрофічними,
– резюмував Гольдарб.

Читайте також: Крісло вже хитається: чому справа генерала Назарова є принциповою для влади