Попри те, що авторка петиції Ольга Ожогіна, яку підтримали ГО "Дівчата" та спільнота "Жіноцтво", у петиції запропонувала створити не лише вагони для жінок, а й для чоловіків, які існуватимуть разом зі спільними, безліч коментаторів мережі накинулися на ідею створення саме жіночих вагонів, майже повністю ігноруючи збалансовану петицію до Укрзалізниці. Серед противників такої ідеї звучали як звичні уже лозунги "не на часі", так і зведені до абсурду пропозиції вдягнути жінок у паранджу. Тож питання створення таких вагонів варто розглянути детальніше.

До теми Українці вимагають роздільних вагонів для жінок і чоловіків: петиція з'явилася на сайті Кабміну

Перед тим, як зануритися у проблематику необхідності створення окремих за статтю пасажирів вагонів у потягах далекого прямування, варто розібратися у тому, про що саме йшлося в петиції. Попри думку коментаторів мережі, передусім, як уже зазначалося, Ольга Ожогіна не сконцентрувалася виключно на жіноцтві.

Щоб забезпечити комфорт подорожі вона запропонувала створити й вагони, квитки у які зможуть придбати виключно чоловіки. Як пояснила авторка петиції, це зумовлено не лише безпекою, а й комфортом пасажирів. Адже на довгих маршрутах, коли потрібно не раз переодягнутися та заснути у компанії невідомих людей у купейних чи плацкартних вагонах, пасажири можуть відчувати дискомфорт через людей протилежної статі.

Впровадження таких вагонів не означає, що усі потяги повинні повністю бути поділені на жіночі та чоловічі частини. Відтак нарікання щодо того, "а як подорожувати сім'ям" є абсолютно невиправданим.

При тому, якщо у виділених вагонах не буде уже місця, Ольга Ожогіна запропонувала ввести нову функцію при купівлі квитка. На її думку, яку поділяють й підписанти петиції, доречно було б додати фільтр "стать".

Звісно, не оминула Ольга й непоодинокі випадки неприйнятної поведінки, а також зґвалтуваннь, що траплялися у потягах не раз. Відтак виділення на весь потяг бодай одного окремого вагону для жінок і одного для чоловіків, на її думку, змогло б довготривалу подорож зробити не лише безпечнішою, а й комфортною. А значить, запобігти негативному досвіду пасажирів.

Варто зазначити, що спроба створити окремі вагони для жінок та чоловіків в Укрзалізниці уже була – у 2010 році. Їх спробувала впровадити Львівська залізниця у 12 поїздах, де на цілий потяг був один "розділений" вагон. Згодом таку ж практику перейняла і Донецька залізниця.

Однак згодом від такого задуму у компанії відмовились, аргументуючи це відсутністю попиту, а також низкою й інших причин. Серед них дискримінація, а також те, що компанія не має права відмовити пасажиру у купівлі квитка в той чи інший вагон та не може ідентифікувати покупця за статтю.

Існують імена та прізвища, які важко ідентифікувати за статевою ознакою,
– зазначили раніше у компанії.

Ба більше, в Укрзалізниці додали, що згідно з правилами перевезень пасажирів при купівлі квитка можна допустити до трьох помилок у своїх ініціалах. А відтак умовний Олександр зможе назватися Олександрою та потрапити у "жіночий" вагон.

Однак варто зазначити, що авторка петиції передбачила й таку можливість ідентифікації, навіть якщо не буде можливості придбати квиток в окремий вагон для своєї статі. Для цього достатньо всього лише ввести функцію при купівлі квитка, яка б дозволила побачити стать попутників у тривалій подорожі.

Ба більше, юрист адвокатського об’єднання T&T Partners Владислав Юрчак у коментарі 24 Каналу доречно зазначив, що такий фільтр допоможе уникнути й ситуацій, коли при помилці у ініціалах пасажир чи пасажирка може потрапити у вагон, призначений для іншої статі.

Якщо відповідні зміни визначать обов’язок декларувати статі особи при придбанні квитків, то цілком логічно, що чоловіки не зможуть скористатися місцями в умовних вагонах для жінок. Запропонований підхід із додаванням фільтра "стать" повинен також виключити можливості маніпуляцій із допустимою межею помилок у анкетних даних пасажира УЗ,
– підкреслив Владислав Юрчак.

Однак, як завжди, не все так просто. Адже якщо саме запровадження такого фільтра не викликає жодних складнощів, то натомість, як зазначив юрист, "виходячи із останніх світових тенденцій постає питання щодо небінарних осіб, а також неповнолітніх дітей".

Один з найчастіших коментарів щодо пропозиції створити окремі вагони стосується того, що нібито це буде лише сприяти дискримінації людей через їхню стать. При цьому, зауважимо, коментуючи петицію українці звертали увагу щодо цього саме у прив'язці до створення жіночих вагонів.

Адже втілення у життя такої петиції буцімто одразу виноситиме умовний суспільний вирок чоловікам за їхньою статевою належністю. Однак Ольга Ожогіна у коментарі 24 Каналу заперечила такі висновки.

Це рівні умови, це не дискримінація. Тобто буде певна кількість – хоча б один вагон для жінок і хоча б один, відповідно, вагон для чоловіків. Тобто ті, хто подорожують із сім'єю, вони мають всі можливості для того, щоб купити квиток у змішаний вагон і у них буде вибір, ніхто не буде дискримінований,
– підкреслила вона.

Також Ольга не вважає доцільним аргумент щодо дискримінації через те, що нібито "жінки хочуть відділитися" та не пускати у свої вагони людей протилежної статі. "Насправді коли ти знаходишся з представником іншої статі, ти максимально обмежений у своїх діях. Ти не можеш переодягнутися, якщо ти на верхній полиці, ти мусиш постійно залазити та злазити звідти, і це може спровокувати певний дискомфорт. Тому це не дискримінація, це певні заходи, які можуть підвищити комфорт при поїздці у поїзді. Так само як, наприклад, є окремі жіночі хостели, окремі чоловічі хостели. Жіночі туалети та чоловічі туалети", – зазначила авторка петиції.

Аргумент щодо дискримінації чоловіків розбив й юрист Владислав Юрчак. Він підкреслив, що хоч сьогодні відсутні конкретні підзаконні акти, які б узаконювали окремі вагони для тієї чи іншої статі, ініціатива Ольги Ожогіної не може бути розцінена як дискримінація. Усе через те, що запропоновано виділяти окремі вагони не лише для жінок, а й для чоловіків.

Більше того, авторка петиції пропонує не ділити усі вагони потяга залежно від статевої приналежності, а виключно запровадити кілька таких вагонів в межах потягу,
– зазначив Владислав Юрчак.

Юрист не виключив, що при впровадженні ініціативи можливі спроби оскаржити таке рішення у суді. Однак оскільки пропозиції у петиції збалансовані, то аж ніяк не можуть вважатися дискримінацією тієї чи іншої статі.

Звісно, не варто відкидати й психологічні аспекти впровадження такої ініціативи. Адже існує й думка, що при розділенні вагонів чоловікам одразу без слів вказують, що вони потенційні агресори, що вони нібито не можуть не проявляти насилля, навіть якщо насправді такої думки у них не було. А це своєю чергою через відчуття несправедливості може лише більш ворожо налаштувати чоловіків до жінок та навпаки.

Ба більше, це може іноді й викликати агресію. Як зазначила Наталія Ремісник у коментарі 24 Каналу, зокрема, людина може афективно реагувати, якщо вона у цей момент переживає багато стресу та напруження. І в такому випадку здатність долати емоції значно слабшає, тож людина "може почати агресивно реагувати на будь-які подразники: хтось їде окремо, мало окремих вагонів, багато окремих вагонів”.

Натомість прихильники ініціативи зазначають – почуття одних людей не можуть скасовувати бажання до безпеки та комфорту інших. Так, варто не забувати й про тих жінок, яким уже не пощастило зіткнутися із домаганнями та сексуальним насильством. Іноді переживання та пропрацьовування таких, зокрема, психологічних травм займає роки, і можливість обрати якщо не окремий "жіночий" вагон, то хоч купе без людей протилежної статі значно може підвищити комфорт їхньої подорожі.

Окрім ймовірної дискримінації поширеною є думка, що впровадження такої ініціативи є "не на часі", адже за вікном війна, про які вагони може йти мова. Ба більше, намагаючись висміяти аргументацію пропозиції щодо запобігання неприйнятної поведінки, домагань та зґвалтувань у потягах, у мережі вдавалися й до зведення ініціативи до абсурду. Мовляв, тоді створюйте окремі вагони для курців, людей з дітьми та для тих, хто хропе. Та й взагалі, навіщо зупинятися лише на окремих вагонах, он ще є спільні вулиці, офіси, кафе тощо. Натомість на їхню думку, жінкам ж в окремих вагонах нікому буде допомогти "сумочку наверх підняти".

Вочевидь, "дотепним" коментаторам, яким "жіночі вагони" здаються дурничкою, ніколи не доводилося самим перебувати у небезпечній ситуації та ще й у місці, звідки й тікати то нікуди. А, на жаль, такі випадки в Україні – не поодинокі.

Чого вартує лише гучний випадок, що трапився з Анастасією Луговою у 2020 році у потязі, що їхав із Маріуполя до Києва. Тоді приблизно о 3 годині ночі, жінка прокинулася від сильних ударів по голові незнайомого голого чоловіка, внаслідок яких отримала струс мозку, перелом щелепи та численні гематоми. Після побиття чоловік ще й намагався її зґвалтувати, і все це відбувалося попри те, що з Анастасією разом у купе перебував її неповнолітній син.

Ба більше, за словами жінки, їй ніхто не допоміг, а провідники не викликали поліцію та просили не писати заяву, бо нападник їхав "зайцем". Щоб жінка не зверталася до поліції, їй навіть пропонували гроші.

Або інший випадок, що вибухнув в інфополі уже наступного року. Тоді попутник відомої ілюстраторки Надії Кушнір роздягнувся та хотів, аби вона рукою перевірила, що у нього немає пупка. А коли жінка відмовилася, то у відповідь почав словесно її ображати – казав, що вона нікчема і життя у неї не складеться.

Я розвернулася до стінки. Він закрив двері, стягнув з мене ковдру. Сам став на коліна і намагався розставити мені ноги і ліз цілуватися,
– розповіла Надія.

І при цьому всьому ніхто з пасажирів не підтримав жінку, лише висловлювали своє обурення шумом. Мовляв, як вона посміла кричати. Ба більше, в коментарях під дописом ілюстраторки знайшлося багато охочих написати гнівні коментарі, в яких звинувачували ілюстраторку в спробі пропіаритися на цій темі.

І таких ситуації – безліч / Скриншоти з твітеру

До цього ж варто зазначити, що згідно з даними ОБСЄ 2019 року, в Україні дві третини, а саме 67% жінок віком від 15 років зазнали психологічного, фізичного або сексуального насильства. Також до цієї статистики варто не забувати в умі додавати й те, що більшість жінок навіть не повідомляють про те, що над ними вчинили сексуальне насильство, з цілої низки причин.

Тож навряд тема жіночої безпеки у транспорті – це причина для кепкування. Адже зовсім не смішно стає тим, хто у замкненому просторі залишається віч-на-віч з фізично сильнішим кривдником, який вирішив, що має право на чуже тіло.

Рівень поширеності насильства над жінками / Скриншот
Рівень поширеності насильства над жінками / Скриншот

Звісно, як контраргумент наведеному можна згадати поширену фразу "але ж не усі чоловіки такі" і це правда. Однак варто нагадати, що разом із нею доволі комфортно співіснує твердження "сама знала, куди йдеш, знала, що там будуть чоловіки". Та і батьки чи партнери не дуже охоче відправляють своїх близьких туди, де можуть бути чоловіки, чомусь одразу забуваючи, що "не всі такі".

І допоки у суспільстві жертвам зґвалтувань у лице кидають "сама винувата" та відмовляються навіть приймати заяви щодо сексуального насильства, бажання жінок відчувати себе у комфорті при тривалих подорожах аж ніяк не може бути предметом висміювання.

Страх бути зґвалтованою не причина для осуду та насміхань / Скриншот
Страх бути зґвалтованою не причина для осуду та насміхань / Скриншот

Звісно, не можна викидати й той факт, що й чоловіки, хоч і значно менше, але також зазнають сексуальних домагань від жінок. Однак при цьому все-таки фізична перевага чоловіків над жінками дає відчуття безпеки.

Відтак сегрегація у вагонах аж ніяк не зачіпає права чоловіків. Натомість вона однозначно захищає право жінок на безпеку.

Попри розглянуті випадки домагань у потягах, не можна відкидати й раціональне зерно противників петиції. Плацкартним вагоном чи окремим купе проблема домагань та зґвалтувань й справді не обмежується, адже вона значно масштабніша.

Так, побутує думка, що існування окремих вагонів може ще більше підтримувати суспільні упередження, і що ще важливіше – розширити поле для перекладання відповідальності за насилля на жертву. Ба більше, це може й підштовхувати до насилля над тими, хто обрав або був вимушений обрати подорож у загальних вагонах. Адже свідомо обираючи вагон не для своєї статі жінка в очах потенційного кривдника нібито одразу "дає сигнал", що вона відкрита й до сексуального контакту. Іншими словами, сумнозвісне "сама знала, куди йдеш".

З цією думкою, зокрема, погоджується у коментарі 24 Каналу психологиня Наталія Ремісник.

Моя думка, що такий поділ призводить до штучного поділу нашого суспільства. Якщо ми хочемо захистити жінок від можливого насильства, потрібно посилювати безпеку за рахунок законодавства, а не поділу на вагони. Що стосується сплеску домагань, якщо такий поділ все ж таки буде, то потенційний агресор і ґвалтівник може виправдовувати своє насильство будь-яким способом, у тому числі й тим, що "ти сама пішла не в той вагон". Саме тому потрібно посилювати відповідальність за таке насильство з одного боку і виховувати повагу до кордонів іншої людини з іншого,
– підкреслила фахівчиня.

Відтак для вирішення проблеми насилля її варто розглядати всебічно, дивитися значно глибше у корінь, а не лише ізольовувати потенційних жертв від потенційних кривдників. Варто коригувати не наслідки, а самі причини: від виховання дітей, покращення гендерної та сексуальної освіти, просвітницької роботи, до покращення роботи правоохоронних органів в цілому.

Так, якщо говорити про виховання суспільства, то давно необхідно викреслити романтизацію наративів про домінування одних членів суспільства над іншими, а також токсичної маскулінності, що, зазначимо, іноді прививається ще під час виховання дітей та соціалізації. Викреслити шкідливі мислеформи, що будь-яка увага чоловіків може бути бажаною для жінок, і що жіноче "ні" нібито означає "так". Натомість будь-яка людина повинна розуміти необхідність поваги чужих кордонів.

Однак усе це потребує тривалого часу та ніяк не відкидає бажання окремих людей для тривалих подорожей обирати оточення своєї статі, якщо це, на їхню думку, може підвищити комфорт, а тим паче безпеку. Та й як показує історія, насильник знайде будь-яке виправдання для свого злочину, для цього йому не обов'язкова наявність окремих вагонів для жінок.

Проте варто зауважити, що щодо вирішення проблеми насилля, що вже існує, ефективними можуть бути й, наприклад, камери спостереження та тривожні кнопки, посилене патрулювання правоохоронців та їхня небайдужість на звернення громадян.

Підсумовуючи, введення окремих чоловічих та жіночих вагонів у потягах далекого прямування може підвищити комфорт тих людей, для яких тривале перебування з малознайомими людьми приємніше, якщо попутники однієї статі. Однак розглядати це як панацею від домагань – не варто, адже проблема значно глибша та потребує більш системних змін, щоб її вирішив один вагон у потязі.