Якщо зараз ми просто святимо вербу й залишаємо у вазі, то наші прадіди підходили до справи значно серйозніше. Вийшовши із церкви з освяченими гілками, українці намагались проковтнути декілька котиків. Казали: тоді не буде боліти горло.
Прийшовши на своє подвір'я, шукали, де краще висадити гілочку. Існувало декілька варіантів – на полі, так воно даватиме добрий врожай. Або ж біля криниці – верба захищатиме її від злих сил і очищатиме воду.
Українці були переконані: освячена верба має надприродні властивості й навіть здатна приборкувати пожежі, бурі, шквальні вітри, зупиняти град.
Галузки ставили на покутті, щоб разом з іконами охороняли хату від нечистої сили. А коли хтось хворів, сухі бруньки вмить перетворювались на цілющу аптечку. Верба допомагала при болях у спині, збивала високу температуру. Коли боліла голова, гілочку клали під капелюх і хустину, й ходили так до того часу, поки не ставало краще. Безплідні жінки їли "котики", аби завагітніти.
Цілющі властивості верба зберігала протягом усього року. Якщо до наступного Вербної неділі залишалися торішні гілочки, їх не можна було викидати. Радили пустити за течією річки або струмка. Та найкраще сухою вербою розпалювати піч, коли печуться великодні паски: так ви не знехтуєте святим зіллям і здоба вийде рум'яною.
Читайте також: Як українці боронились горілкою від нечистої сили на початку Великоднього посту