Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Верховна Рада України: від Кравчука до Гройсмана

20:35, 27 листопада 2014 13232
Верховна Рада
Верховна Рада / volynnews.com

У день відкриття Верховної Ради VIII скликання сайт Телеканалу новин "24" пропонує читачам згадати, чим запам'ятались минулі скликання законодавчого органу України.

Протягом багатьох десятиліть Українська Радянська Соціалістична Республіка мала формальний суверенітет у складі СРСР, відповідно, формальністю були і вибори до вищого законодавчого органу УРСР. Виборці, обираючи депутата, бачили в бюлетені лише одне прізвище. Потім народні обранці двічі на рік на один-два дні збиралися в Залі засідань у будинку по вулиці Кірова, (тепер — вул. Грушевського) і фактично лише схвалювали підготовлені Президією ВР УРСР та погоджені з ЦК КПУ законопроекти. Депутати поєднували свою роботу у ВР з іншими видами діяльності.

Ситуація змінилась лише наприкінці 80-х років ХХ ст., коли в Радянському Союзі набрала ходи перебудова. В українському суспільстві загострилося протистояння між національно-демократичним табором і бюрократичним апаратом Компартії.

Верховна Рада УРСР 12 скликання, якій судилось стати Верховною Радою України I скликання, обиралася в березні 1990 р. Це були перші за радянських часів демократичні вибори до Рад. На 450 мандатів до парламенту претендувало близько 3 тис. кандидатів.

Верховна Рада І скликання (Фото tsn.ua)

Парламентська більшість оформилася в депутатську групу "За Радянську Україну" (239 депутатів). Її очолив Олександр Мороз. Народні депутати від Демократичного блоку об'єдналися і створили парламентську опозицію — "Народну Раду" (125 депутатів). Це була перша за часів радянської влади політична опозиція у вищому законодавчому органі України. Головою "Народної Ради" обрали депутата Ігоря Юхновського.

За 4 роки каденції Верховної Ради 12(I) скликання тричі змінювався Голова: спочатку ним був Володимир Івашко (пішов у відставку в зв’язку з обранням в Політбюро ЦК КПРС), потім — Леонід Кравчук (якого в 1991 обрали Президентом України), і нарешті — Іван Плющ.

Леонід Кравчук (Фото tol-nabat.info)

Верховна Рада I скликання прийняла 2 доленосні для української держави рішення: Декларацію про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, а також ухвалила величезну кількість законодавчих актів, які заклали систему держуправління.

Декларація про суверенітет України (Фото calendarium.com.ua)

Цікавий факт: лише 6 депутатів I скликання було обрано у Верховну Раду 8го скликання – це мажоритарщики Юхим Звягільський (єдиний депутат всіх скликань), Юлій Іоффе, представники Блоку Петра Порошенко Ігор Гринів, Віктор Пинзеник та Анатолій Матвієнко, а також депутат від Батьківщини Сергій Соболєв.

Проголошення Акту про Незалежність України (Фото Юрія Романюка)

Також варто відзначити ще одного депутата ВРУ I скликання, Івана Макара. Він був єдиним серед всіх обраних депутатів з програмою, де ставилася ціль проголошення Незалежної України, а зараз служить у батальйоні "Айдар".

Іван Макар (Скріншот з YouTube)

Гостра соціально-економічна криза, а також політичне протистояння між президентом та парламентом вилились у дострокові вибори і Верховної Ради, і Президента у 1994 р.

II скликання

Рішення про проведення дострокових виборів парламенту та Президента України викликало гострі дебати навколо нового виборчого закону. Зрештою, законодавці зберегли вимогу щодо обов'язкової 50%-ї явки виборців, наявності двох турів голосування та необхідності отримання абсолютної більшості (більш ніж половини) голосів для перемоги у виборах.

Складні економічні проблеми, важкий процес становлення політичної системи держави, викликали апатію і розчарування значної частини виборців, як наслідок, на початку першої сесії парламенту було визнано повноваження лише 336 народних депутатів із 450. Процес довиборів тривав до наступних чергових виборів. Виборці більше 30 округів так і не мали свого представника у парламенті II скликання. Після двох турів виборів лише 50 депутатів 1го скликання були переобрані у нову Раду.

Більше всього місць отримала КПУ – 101. Союзники комуністів – СПУ і СелПУ – здобули відповідно 15 і 19 мандатів. Рух здобув 21 мандат. Решта партій спромоглася провести у Верховну Раду від одного до дев'яти своїх представників, майже 250 новообраних депутатів були позапартійними.

Головою Верховної Ради були обрано Олександра Мороза, який залишався спікером протягом всієї каденції (схожим досягненням може похвалитись лише Володимир Литвин в часи ВР IV скликання і той же Мороз — під час V каденції ВР, яка, щоправда, була достроково розпущена).

Олександр Ткаченко і Олександр Мороз (Фото istpravda.com.ua)

Конституційний розвиток держави, вирішення складних проблем територіального устрою і територіальної цілісності України вимагали проведення державно-політичної реформи. 8 червня 1995 р. парламент 240 голосами проти 81 ухвалив пропозицію укласти Конституційний договір між Президентом і Верховною Радою. В умовах відсутності нової Конституції договір став основним правовим документом, який закріплював принципи організації та діяльності державної влади в Україні.

Євген Марчук, Леонід Кучма і Олександр Мороз (Фото istpravda.com.ua)

Процес прийняття Конституції ледь не спровокував політичну кризу — надто вже різнилось бачення Основного закону різними політичними силами всередині Ради, а також Президента Леоніда Кучми. Зрештою, під загрозою дострокового розпуску та всенародного референдуму щодо конституції, народні депутати за добу безперервної праці 28 червня о 9.16 ранку прийняли і ввели в дію Конституцію України.

III скликання

Вибори до Верховної Ради 3го скликання відбулись 29 березня 1998 р. Вперше в історії українською парламентаризму вони відбулися на принципах змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи.

В новому парламенті ліві партії отримали 174 місця, партії центру – 108, праві партії – 53. Жодна політична партія не дістала явної переваги у парламенті.

В результаті тривалого пошуку та компромісу різних політичних сил Головою Верховної Ради України було обрано Олександра Ткаченка (лише з 18 спроби). Повсякденна робота парламенту просувалася не менш складно: Верховна Рада України 1998-1999 років з великими зусиллями приймала будь-які рішення. Будь-які значні перетворення у Верховній Раді III скликання відбувалися складно: утворення більшості та зміна керівництва Верховної Ради також супроводжувалось драматичними подіями. Більшість народних депутатів двічі збиралися на пленарні засідання у приміщенні “Українського дому”. Саме там відбулися вибори нового керівництва парламенту, на яких Головою Верховної Ради обрали Івана Плюща.

Іван Плющ (Фото infoprostir.te.ua)

Вже наприкінці 2000 року політична криза, пов’язана з так званою “справою Гонгадзе” та “касетним скандалом” знову спричинила значні зміни у Верховній Раді. Робота більшості, фактично, була паралізована. Остаточно більшість припинила своє існування після висловлення парламентом вотуму недовіри уряду України на чолі з Прем’єр-міністром Віктором Ющенком, що спричинило відставку уряду.

IV скликання

Вибори до Верховної Ради IV скликання також проходили за змішаною системою. За підсумками голосування, в загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків 4% бар’єр подолали: блок "Наша Україна" на чолі з В.Ющенком – 23,55%, Комуністична партія України – 20,01%, блок "За єдину Україну!" – 11,79%, Блок Юлії Тимошенко – 7,25%, Соціалістична партія України – 6,87%, Соціал-демократична партія України (об’єднана) – 6,27%.

На початку роботи Верховної Ради України нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів (фракція пізніше розпалась на 6 дрібніших), до фракції «Наша Україна» – 118 депутатів, до фракції КПУ – 64, до СДПУ(о) – 31, до БЮТ – 23, до СПУ – 22, 12 депутатів побажали залишитись позафракційними.

Незважаючи на істотне представництво опозиційних сил у парламенті пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка в свою чергу утворила перший в новітній історії України коаліційний уряд, який очолив Віктор Янукович (грудень 2002 р.). Спікером Верховної Ради IV скликання був також представник пропрезидентського табору Володимир Литвин (обраний 226 голосами).

Володимир Литвин (Фото tsn.ua)

2002-2004 рр. в Україні пройшов у гострій політичній боротьбі. Кучма намагався реалізувати політичну реформу, що передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент - Прем’єр-міністр - Верховна Рада України. Навколо президента формуються потужні політичні сили, які намагаються утримати економічні і політичні позиції. У свою чергу опозиційні сили, що спиралися на підтримку середнього класу, розгорнули боротьбу з існуючим режимом за демократизацію політичного життя.

Основні події в ці роки проходили все ж не у залі засідань, а на вулиці. Пік протистоянь припав на президентські вибори 2004 року, які вилились у Помаранчеву революцію. Тим не менше, Верховна Рада разом з Верховним Судом долучилась до врегулювання ситуації. Так, 27 листопада відбулося засідання Верховної Ради України, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, визнано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників акції громадської непокори. Ще одним доленосним рішенням цієї ВР було проведення конституційної реформи, яке в пакеті із змінами виборчого законодавства дало змогу провести третій тур президентських виборів і перерозподілити владні повноваження між президентом та парламентом.

Помаранчева Революція (Фото istpravda.com.ua)

V скликання

Результатом активної передвиборчої боротьби між представниками "помаранчевого табору" стало те, що найбільше голосів на виборах 26 березня 2006 р. набрала Партія регіонів (189 мандатів), другу позицію посів Блок Юлії Тимошенко (129), далі йшов блок "Наша Україна" (81), Соціалістична партія (33), Комуністична партія (21). Вибори в 2006 році вперше проходили за пропорційною системою.

6 липня 2006 р. Головою Верховної Ради України було обрано Олександра Мороза. Це стало свідченням домовленості про створення Антикризової коаліції між Партією регіонів, КПУ і СПУ. Боротьба за повноваження, а також загроза створення конституційної більшості (до складу коаліції почали переходи також і депутати від Нашої України та БЮТ) спричинила гостру політичну кризу. Зрештою, сторони погодились на компроміс і переобрання Верховної Ради. Указом Президента України від 31 липня 2007 р. вибори було призначено на 30 вересня.

Олександр мороз, Віктор Ющенко та Віктор Янукович оголосили про закінчення політичної кризи, 2007 (Фото Михайло Марків)

VI скликання

На виборах за пропорційною системою 3% бар’єр подолали три партії: Партія регіонів (175 мандатів), Блок Юлії Тимошенко (156), Блок "Наша Україна – Народна самооборона" (72), Комуністична партія України (27), "Блок Литвина" (20). Соціалістична партія України набрала 2,86% і до парламенту не потрапила.

У новому складі Верховної Ради України Блок Юлії Тимошенко і блок "Наша Україна – Народна самооборона" утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою Верховної Ради України було обрано Арсенія Яценюка, а Прем’єр-міністром України – Юлію Тимошенко.

Юлія Тимошенко і Арсеній Яценюк (Фото: Радіо Свобода)

Щоправда, помаранчева коаліція проіснувала недовго, і вже у грудні 2008 року коаліція БЮТ-НУНС розпалась, Яценюк став першим спікером, який добровільно подав у відставку, новим головою парламенту було обрано Володимира Литвина, проте Юлія Тимошенко залишилась на посту голови уряду до президентських виборів.

Ця каденція запам’яталась в першу чергу ратифікацією Харківських угод, яка супроводжувалась активним протистоянням в сесійній залі, скандальним мовним законом а також такими явищами, як "тушки" та "кнопкодавство".

Ратифікація Харківських Угод у Верховній Раді (Фото istpravda.com.ua)

Після президентських виборів 2010 року "Партія Регіонів" (за підтримки депутатів орієнтованих на екс-президента Ющенка, блоку Литвина, та КПУ) 10 березня 2010 року ухвалила Закон України "Про Регламент Верховної Ради", цей "Регламент" всупереч Конституції дозволив формувати коаліцію  за допомогою депутатів-перебіжчиків. На базі цього закону "Про Регламент ВР", 11 березня 2010 була створена коаліція "Стабільність та реформи" (з фракцій ПР, КПУ, Блоку Литвина та депутатів-перебіжчиків), що того ж дня сформувала Кабінет Міністрів під керівництвом Миколи Азарова.

VII скликання

Верховна Рада VII скликання була сформована за результатами виборів 28 жовтня 2012 року. Вибори проводились за змішаною системою, внаслідок чого Партія Регіонів виборола 187 місць, 102 мандати отримала "Батьківщина", 40 — УДАР, 38 — Свобода і 32 — КПУ. Вибори супроводжувались численними скандалами (на 5 округах так і не було встановлено переможців, а довибори в цих округах закінчились не менш скандально).

За досить малий час своєї роботи Верховна Рада України VII скликання, на чолі зі спікером Володимиром Рибаком, запам'яталася своєю недієздатністю: численні блокування роботи парламенту опозиційними фракціями, а також, на думку опозиції, неодноразові порушення Регламенту з боку спікера.

Володимир Рибак (Фото: Радіо Свобода)

Вдруге за історію незалежної України відбулося виїзне засідання Верховної Ради — цього разу, на вулиці Банковій. Найбільш пам’ятним моментом стало голосування за "диктаторські закони 16 січня 2014", коли в порушення всіх процедур були прийняті закони, які значно звужували права громадян.

Голосування 16 січня 2014 року (Фото: espreso.tv)

Події Євромайдану, зрештою, вилились у переформатування більшості у Раді, новим спікером 22 лютого було обрано Олександра Турчинова (який також, згідно із законодавством,  виконував обов’язки Президента до обрання на цю посаду Петра Порошенка).

Революціонер на Майдані (Фото: GettyImages)

24 липня 2014 року розпалася коаліція. Нової протягом місяця, як це передбачено Конституцією України, не було створено, тому 25 серпня, у відповідності до статті 90 Конституції України, Президент Петро Порошенко оголосив про рішення достроково припинити повноваження Верховної Ради VII скликання.

Олександр Турчинов, Петро Порошенко та Руслан Кошулинський (Фото: УНІАН)

VIII скликання

26 жовтня 2014 р. відбулися позачергові вибори до Верховної Ради VIII скликання.

За результатами виборів за змішаною системою "Блок Петра Порошенка" отримав 146 місць, "Народний фронт" — 83 депутати, "Опозиційний блок" — 40 депутатів, "Об’єднання "Самопоміч" — 32 депутати, Радикальна партія Олега Ляшка — 22 депутати, ВО "Батьківщина" — 19 мандатів.

На першому ж засіданнні нової Верховної Ради було обрано Голову ВРУ та Прем'єр-Міністра України. Ними стали Володимир Гройсман та Арсеній Яценюк.

Володимир Гройсман, Петро Порошенко та Арсеній Яценюк (Фото: Дзеркало тижня)

Володимир Гройсман став 9 Головою Верховної Ради України. Зможе він протриматись у своєму кріслі до кінця каденції, чи повторить долю Ткаченка, Яценюка і Рибака — дізнаємося невдовзі. Нам лише залишається сподіватись, що Верховна Рада VIII скликання займатиметься виключно законотворчою діяльністю і національно-демократичні сили уникнуть помилок 2005 року.
 

Юрій Мацула, Телеканал новин "24".

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук