Зайнялося там серед ночі, минулося без жертв й інтенсивність вибухів вже під ранок вщухла – детонувало раз на дві-три хвилини, а починалося – із двох-трьох вибухів на секунду. Боєприпасів там десь 40 тисяч тон – багато це чи мало, мені – цивільному – важко осягнути. Втім, те, що я взмозі зрозуміти, – сьогоднішні вибухи – це вже далеко не перший подібний випадок, і навіть не другий, сьогоднішня пожежа – вже сьома за ліком.

Читайте також: Хапуг буде покарано, – перша за день реакція Порошенка на вибухи боєприпасів у Ічні

5 разів вибухали склади вже за час війни з Росією, але ж були вибухи й в мирні часи – перший раз в 2003-му у Лозовій на Харківщині, потому кілька разів в Новобогданівці, що на Запоріжжі. Й найбільше мені особисто запам’ятався 2005-й рік – коли вдруге поспіль вибухало у Новобогданівці й причиною стало те, що армійці пиляли там снаряди, щоби здати їх на металобрухт.

То ж і запам'яталися мені ті вибухи саме через такий ідіотизм військових, а також через те, що мій потяг, яким я повертався з Криму, зупинили просто посеред поля, й ми там добу в спеку простояли через зависокий ризик потрапити під снаряди.

Потому склади детонували вже під час війни з Росією – й тоді вже заговорили про диверсантів та навмисні підпали. Це зручна версія для наших військових – адже нею можна прикрити власну халатність.

Тут я зараз не маю претензій до нинішніх армійців, у жодному разі, адже варто розуміти кілька речей: після Радянського Союзу в нас залишилася просто неймовірна кількість тих боєприпасів – й в України не було в них тоді потреби, як не було й грошей ані на те, щоби їх гідно зберігати (вони звалені просто неба), ані на те, щоби їх утилізувати (хоча термін зберігання тих снарядів давним-давно минув).

Читайте також: Українські чиновники займаються всім, окрім оборони, – Поляков про вибухи на військових складах

Натепер у пріоритеті розслідувачів версія, що причиною детонації на складі в Ічні стала ворожа диверсія. І знаєте немає причин цьому не вірити – адже маємо ми чотири роки війни з Росією, воюємо ми з нею тими снарядами, що нам залишилися від Радянського Союзу – інших просто немає, бо виробництво власних тільки намагаємося налагодити. Та й воювати радянськими нам банально дешевше, платити за них не треба – така от, економіка війни.

Отже, якби я працював в російському ГРУ, то перше, що зробив би – ну, після того, як з'їздив би подивитися на Солсберійські "шпілі" – так це влаштував би диверсію на ворожих складах.

Адже кращого способу підірвати обороноздатність України, аніж знищити арт-склади й придумати неможливо – бо без тих радянських снарядів Києву просто немає чим відбиватися від Москви. То ж навпроти версії про ворожу диверсію ставлю в переліку можливих причин жирний плюс.

Але погодьтеся, якщо от ми з вами розуміємо цікавість ворога до наших складів з боєприпасами – то чудово мають це розуміти й ті, хто відповідає в нас за безпеку держави. Тим більше, що це вже не перший подібний випадок.

Читайте також: Вибухи боєприпасів в Ічні: у Генштабі заявляють про початок гасіння пожежі

Чому на тих складах досі не налагоджено належну охорону? Чому не покарані військові чини за минулі вибухи? Чому наша контр-розвідка та СБУ не здатні протидіяти ворожим диверсіям? Якщо це, звісно, були саме вони – то це як-то кажуть питання на мільйон! Але це питання залишиться в нас без відповіді! Знаєте чому?

Тому що ніхто з вищих чинів Міноборони, Генштабу, розвідки чи СБУ – ніхто з них покараним не буде, адже їхні можливі промахи й недалекоглядність – це парафія Верховного Головнокомандувача й ті чини – то все його люди й визнавати їхню провину назагал Порошенко просто не дозволить.

Не дозволить, бо, по-перше, за умов війни дискредитувати військове командування та армію – це грати на руку ворогу. А, по-друге, Петро Порошенко армію зробив одним із гасел своєї майбутньої передвиборної кампанії, то ж у разі дискредитації армії він отримає провал і своєї передвиборної кампанії.

Тут хочу зробити невеличку ремарку – я дуже пишаюся нашою армією, пишаюся нею не менше, аніж нею пишається Президент, я щиро вдячний армії за захист і за своє мирне життя. Тому, коли я так чи інакше дозволяю собі критикувати армію, чи казати про певні промахи армійців – то роблю це зовсім не тому, що зловтішаюся!

Читайте також: Чому військові склади в Україні досі вибухають і де чекати вибухів наступного разу

А тому що, як журналіст, я не маю права закривати очі на очевидні речі й сліпо піддаватися передвиборним гаслам. Хоча повірте, мені дуже хотілося б піддатися тим гаслам і сліпо в них повірити – так би жити мені було б банально простіше. І спокійніше було б на душі.

Втім, хоча я щиро пишаюся нашою армією – я знаю й про ті недоліки, що там залишилися ще з радянських часів: знаю про халатність, про бюрократію, про твердолобість та безініціативність більшості офіцерів, й про їх неспроможність виконувати свої обов'язки, про неспроможність захисти ті склади – ані від випадкової пожежі, ані від навмисної диверсії. Й частина провини у підриві тих складів – вона лежить на самих армійцях.

Поясню на іншому прикладі. Пам'ятаєте були нарікання на неякісне харчування строковиків – за часів Януковича годували їх відвертим лайном. Але жодних скарг вголос на те не було, відповідальні за тилове забезпечення офіцери підписували папери про те, що претензій немає, солдати те їли, а командири мовчали.

Потому, коли в армію прийшли мобілізовані на війну українці, – вони вже не дозволили так із собою поводитися й годувати себе помиями – вони не промовчали – і була започаткована реформа харчування в армії.

Читайте також: Дефіцитні боєприпаси зі складів в Ічні були вивезено, – Полторак

Й десь подібна ситуація в нас із артскладами – подекуди лунали поодинокі голоси, що охорона тих складів замала, що потрапити на туди й влаштувати диверсію може хто-завгодно – утім, кожен з цих складів має свого командира, бо це ж військова частина – й жоден з цих командирів не вийшов на люди і не сказав, що так далі бути не може.

Не заявив назагал: я не можу гарнатувати безпеку, не сказав – досить зводити ту сітку-рабицю на кордоні з Росією, дайте мені шматок тієї "стіни Яценюка", я маю огородити нею свої склади, бо на них, по-перше, зберігається єдина надія України відбитися від ворога, а, по-друге – там смертельне для оточуючих населених пунктів начиння.

Так, в нашому бюджеті реально бракує коштів на облаштування артскладів, але ж в нас вже всьоме витрачаються чималі гроші з резервного фонду Кабміну – на евакуацію населення, на їхнє забезпечення, на гасіння пожежі, на ліквідацію наслідків й розмінування тих територій, куди розлетілися снаряди. То може доцільніше було б не чекати вибухів, а попередити їх?

Читайте також: Вибухи на військових складах поблизу Ічні: СБУ оприлюднила 3 основні версії