Що зажене путіна в могилу: Комаровський розповів про хвороби диктатора й куди "зник" COVID

Про психологічне та фізичне виснаження українців за пів року війни, а також як допомогти людині із ПТСР. Чи можна наперед підготувати свій організм до можливої холодної зими. Чому українці перестали чути про COVID-19. Чи має путін насправді якісь хвороби – читайте в матеріалі 24 каналу.

Важливо Поранення після удару бомби і другий День народження на Азовсталі, – інтерв'ю з сестрою "Ореста"

Яку смертельну хворобу може мати путін

Понад 3 місяці тому усі дуже активно обговорювали здоровʼя путіна. Читали дані розвідки і жовтої преси, що у нього COVID-19, онкологія та інші смертельні хвороби. Проте всі розмови тепер зійшли нанівець. На вашу думку, чи має путін ті хвороби, про які ми так мріємо?

Дивіться, що тут найважливіше – нас не дуже цікавить, як конкретно називається та болячка, яка потенційно може загнати путіна у могилу. Нас лише цікавить – "якби не хворів, аби лиш вмер", це ж наша стандартна мудрість.

Я мушу розмірковувати лише з професійного боку. Ми всі маємо розуміти – коли людина ходить своїми ногами, дає інтерв’ю, піднімається по трапу літака, то сподіватись, що завтра вона швидко помре – не варто.

Можливості сучасної медицини дозволяють "протягти" людину із будь-яким діагнозом, дуже довго. Медицина може "тягнути" людину, яка не дихає самостійно.

Я це все до чого – як би не називалась його болячка, допомогти померти завтра – можуть. Проте, з огляду на те, що ми бачимо, шансів на блискавичну і неочікувану смерть путіна – небагато.

Нам варто змиритись хоча б із тим, що наша головна надія на допомогу – ззовні. Зараз не мовиться про внутрішні ресурси його організму. Дуже важливо не сподіватись на страшні болячки путіна.

путін / Фото Scanpix​

З іншого боку, це ключове, – весь світ бачить, що людина (путін – 24 канал) приймає рішення, які є діаметрально протилежними до логіки та здорового глузду. Здавалось би, якщо присутня логіка та здоровий глузд, то потрібно цій людині сказати: "Зупинись, відповзи. У тебе потужний апарат пропаганди, який виправдовує будь-які дії".

У путіна такий апарат пропаганди, який за його невдачі може зробити з нього героя. Але путін не йде на поступки чи на логічні дії.

Далі, я можу лише припустити, адже у мене немає жодних доказових даних. Тому я припускаю, що путін важко хворів на коронавірус, у нього були ускладнення (постковідна енцефалопатія). Внаслідок ймовірно перенесеної хвороби, у нього ускладнені можливості мислити та аналізувати. Плюс, додамо ще шмат неправдивої інформації, яку йому подавало оточення.

Ймовірно, путіна попередили, що повторне зараження коронавірусом він може не перенести. І після цього з’явились ці довжелезні столи й численні перевірки.

Тобто, ви вважаєте, що у нього все ж певні психічні розлади, постковідна дисфункція мозку і від цього путін ухвалює неправильні рішення? Все ж цікаво, чи є у нього онкологія, адже саме на тлі цієї хвороби він і міг ухвалювати такі рішення.

Той факт, що у путіна є чи немає онкології – нам із вами нічого не дасть, на жаль. У нього може бути така хвороба і він із нею може жити ще роками. Тому нам не варто розраховувати на те, що онкологія піде Україні на зустріч.

Як впоратися з депресією під час війни

Нам хотілося швидкого вирішення цієї страшної ситуації. Проте тепер ми бачимо, що ця війна з нами надовго. Ця пружина, яка стискалася весь цей час всередині нас, в якийсь момент може зсередини розірватися – розчаруванням, депресіями, зневірою у перемозі, зневірою в себе, в оточуючих, психологічним вигоранням. Чи є якийсь дієвий рецепт, як з цим всім боротися?

Насамперед у всіх своїх діях орієнтуватися на найнегативніший результат. Сподіватися на хороше, але діяти залежно від найгіршого варіанта.

Тобто, коли ви думаєте – прилетить не прилетить, виходьте з того, що прилетить. Рвоне чи не рвоне? Давайте підготовимося до того, що рвоне. Буде опалення взимку чи не буде? Сподіваємося, що буде, але готуємося до того, що не буде.

Якщо ми готуємося до найнегативнішого результату, то будь-який менш негативний результат уже сприймається нами як вельми оптимістичний, так?

Давайте налаштуємося на те, що гаряча фаза війни закінчиться навесні 2024 року. Уявляєте, який це термін! Тоді будь-яке завершення гарячої фази до тієї дати вже сприйматимуться так, ніби наші прогнози не справдилися. Вони справдилися з набагато кращим результатом. 

Що нам ще треба розуміти? Треба дуже селективно ставитися до отримуваної інформації. Отримуючи від будь-кого інформацію, телеграм-каналу, блогера, – ви повинні чітко усвідомлювати, як особисто на вас діє ця людина.

Я можу сказати одне, що є низка публічних людей, які епізодично купу всього коментують, після перегляду інтерв’ю яких найбільше на світі хочеться забитися кудись і накласти на себе руки. Розумієте?

Тому, якщо якась людина викликає у вас виключно негативні емоції, позбавляє вас оптимізму, викликає у вас розлад загального стану, будь ласка, викресліть це джерело інформації.

Далі, що дуже важливо. Постарайтеся від будь-якого професіонала отримати не просто голосіння, а конкретні практичні рекомендації.

• Селекція джерел інформації – раз.
• Селекція оточуючих людей – два.

Якщо хтось із тих, з ким ви спілкуєтеся постійно, "п’є з вас кров", то постарайтеся з ним якомога рідше спілкуватися. Це не завжди можливо, адже це може бути ваша дружина або ваш начальник на роботі. Проте, якщо є можливість, постарайтеся з людиною, яка "п’є з вас кров", не спілкуватися.

Євген Комаровський / Скриншот з ютуб-відео 

І ще, що ви повинні знати. Це особливість людини, як ссавця. – інтенсивність фізичних навантажень зменшує сприйняття психічної інформації. Тобто, чим більше ви фізично втомлюєтеся, тим легше вам не звертати уваги на всяких козлів, які вас оточують.

Тому намагайтеся шукати собі фізичні навантаження. Робіть ремонти, консервуйте, бігайте підтюпцем, розгрібайте завали, беріть участь у волонтерстві, ідіть у госпіталь, допомагайте будь-кому. Запрацюйте фізично, це дуже важливо. Під час війни завжди можна знайти собі фізичну роботу. Завжди.

Я так розумію з ваших слів, що це якраз і дасть мені ті от сили, яких у мене немає.

Є таке поняття – "горизонт планувань". Всі ми з вами, на жаль, опинившись у війні, різко звузили свій "горизонт планувань". Ми не хочемо думати, боїмося думати про те, що буде завтра.

Яка школа, в який інститут вступати, одружуватися, розлучатися, народжувати, будувати, переїжджати!? Ми не знаємо, що буде вранці. А від нас ще життя вимагає відповідей на запитання, як ти проведеш зиму. Що мені зараз думати, як я проведу зиму, якщо я не знаю, прокинуся я вранці чи ні?

Ми починаємо ранок із того, що обдзвонюємо друзів і знайомих. Цим кожен українець займається, щоб знати, живі близькі чи ні. Ми дивимося телеграм-канали – туди прилетіло, сюди прилетіло. І в кожному місці, куди прилетіло, є близькі та знайомі. Тоді одразу починаються ці дзвінки.

До чого я все це кажу? До того, що, чим менший "горизонт планування" – тим нам складніше психічно. Ми поводимося неадекватно, ми поводимося, як шахіст, який думає тільки про один хід. Ми завжди програємо. Виграє той, хто бачить 3 – 4 ходи вперед.

Тому будь-які дії, які розширюють "горизонт планувань", дають нам шанси на збереження психічного здоров’я. Якщо людина під час війни робить ремонт – вона розширює "горизонт планувань". Тільки дуже важливо, коли ви робите ремонт, не довбали перфоратором стіни своїм нещасним сусідам.

Найефективніший спосіб зараз розширювати "горизонт планування" – це консервація. Консервування – це не тільки важливо, а й збереже нам психічне здоров’я, нагодує нас і можна відправити на фронт те, що не пропаде.

Ви сказали, що треба готуватися до найгіршого. Але ж ми з самого початку цієї війни загадували: до початку літа станеться злам, потім казали – середина літа точно підемо в контрнаступ. Воно не ставалося і ми від того розчарувалися. Можливо, не варто загадувати, що от до тієї дати треба зібратися, стиснути себе з усіх сил, дочекатися цього часу і тоді от станеться злам, тоді станеться легше?

Так це ж ви самі навели приклад того, що ми діяли в абсолютно помилковій парадигмі. Якщо вам треба було обрати між 2 місяцями й 2 тижнями, і ви обрали 2 тижні – то хто вам винен, правильно?

Це ми вже зараз можемо аналізувати. От дивіться, почалась війна – гаряча фаза й ми одразу з вами для того, щоб реалізувати певні прогнози, мали враховувати 3 фактори. Вони залишаються актуальними й зараз.

Фактор перший

Опір українців. Тут можна констатувати, що ми самі себе недооцінили, тобто ми виявилися набагато сильнішими. Наше бажання свободи та незалежності виявилося набагато сильнішим, ніж ми самі думали та, звісно, ніж увесь світ думав. 

Фактор другий

Вираженість або інтенсивність допомоги, яку ми отримуємо. Ми з вами очікували, що увесь світ, обурений усім цим, прийде на допомогу Україні. Проте він дуже довго розгойдувався. Тобто цей фактор ми переоцінили. Себе недооцінили, а фактор допомоги переоцінили.

Фактор третій

Внутрішні процеси всередині російської терористичної федерації. Ми були переконані, що при здоровому глузді "братський" народ, побачивши кадри вбивства мирних людей, зруйнованих спальних районів, стертого з лиця землі Маріуполя, побачивши, що це ніяка не "спецоперація", а реальний геноцид, вбивство мирних людей – встане та прийде до логіки та здорового глузду. Цей фактор взагалі виявився нульовим.

Тобто з 3 можливих факторів – ми 1 недооцінили та 2 переоцінили. Зараз ми вже впевнені у собі – знаємо, що просто так своє не віддамо. Знаємо, що сподіватися на внутрішні процеси всередині росії – взагалі не треба, це закрита тема. Там на сьогодні є 0.01% населення, який готовий до рішучих партизанських дій. Усі інші – сіра маса, від якої можна почути слова співчуття, але не від усіх, це 5 – 10%.

Міжнародна допомога, яка на сьогодні не підлягає логіці та здоровому глузду. Навіть, якщо зіставити інтенсивність допомоги США Афганістану та Україні – це просто не порівнювані речі.

Коли в нас волонтери збирають гроші на вживаний мікроавтобус, а США мають десятки тисяч списаних Hummer, які стоять на складах та їх не використовуються.

Я собі пояснюю, що вони просто не хочуть заганяти путіна в кут, з розумінням, що він може "цапнути" й таки натиснути ту ядерну кнопку. Хотів ще спитати про те, що ви говорили – не варто вірити усім тим блогерам, які вганяють тебе у депресію.

Я не кажу, що не треба вірити. Ні. Якщо є людина, яка говорить абсолютну правду, але після того, як ви її послухали, – вам жити не хочеться, то не дивіться її. Звузьте коло.

Справа не в тому, що вона говорить неправду, вона може говорити абсолютну правду, але після її правди ви втрачаєте працездатність. Значить виключіть її, бо навіть гірку правду можна подати у такий спосіб, що бажання жити й боротися у вас збережеться.

Євген Комаровський / Фото Фокус

Чи не стане відмова від перегляду того блогера, який дає правдиву інформацію та повертає до реальності, зануренням у "штучну бульбашку"? Багато хто відмовляється тепер дивитися новини, "втомився" від війни та перестав реагувати на повітряні тривоги.

Це мені завжди дуже нагадує мистецтво передавати медичну інформацію. Про те, що у вас, умовно кажучи, рак. Можна сказати: "У вас рак, до побачення". А можна сказати: "У вас рак, але сучасна медицина вміє з цим боротися. У нас з вами є шанси. Для цього нам треба А, Б, В. Якщо ми все це зробимо – наші шанси 50%, а якщо ще це зробимо – 60%. А щоб не боліло треба це, це і це". Такий підхід.

Люди дуже часто нагнітають, бо нагнітання та емоції дають перегляди. Тому це дуже велике мистецтво.

Мені здається, що професійно мало хто займається комунікацією з людьми на державному рівні. Тому будь-яка публічна людина – й ті, хто регулярно спілкується з людьми, й президент, й Данілов, й Буданов, – всі ці люди мають консультуватися з психологами. Вони дадуть поради, як одну й ту саму фразу можна сказати по-різному.

Одна фраза може викликати агресію, злість та бажання боротися, а може викликати – депресію, бажання забитися в кут або поїхати та не повернутися. Тому треба радитись.

Психологія – не проста наука, особливо, коли мовиться про масову свідомість. Про те, що ми фактично демонструємо усьому світу унікальність. Світ рідко таке переживав – неприхована гаряча війна, коли використовуються танкові армії й усе це відбувається у цифровому світі, коли у кожного солдата є відеокамера у руках.

Ця інформація розлітається миттєво й увесь світ її аналізує. У цій ситуації просто політик, який не вміє працювати, як психолог, та не вміє аналізувати, що відбувається – може натворити біди. Тому треба консультуватися.

Посттравматичний стресовий розлад

Перейдемо до теми ПТСР – постравматичного стресового розладу, який отримають усі, хто був на війні чи жив біля лінії фронту. З цим розладом вже треба було б готувати українців – на рівні держави створювати організації, службу психологічної підтримки, яка б слідкувала та допомагала усім нужденним. Навіть тим, хто не розуміє, що вони тієї психологічної допомоги потребують. На вашу думку, наскільки масштабно це мало б бути на рівні держави, як це все організувати?

Ми прийдемо до того, що в нас з'явиться величезна кількість проблем, які мають масовий характер та не можуть бути вирішені на рівні місцевого відділу охорони здоров'я якогось міста чи на рівні волонтерів.

Посттравматичний стресовий розлад – величезна кількість людей, які перенесли контузію, величезна кількість дітей, які втратили близьких, величезна кількість людей, дітей, на очах яких загинули їхні батьки, величезна кількість людей, які втратили кінцівки. Тому вже зараз потрібна психологічна допомога, реабілітація, протезування, робота з дітьми, спеціалізовані дитячі заклади.

Сучасна медицина, сучасна педагогіка, сучасна психологія – розвʼязує ці питання. В розвинутих країнах, які мають до цього пряме відношення, ті ж Ізраїль та США, – вже є готові протоколи, алгоритми дій, варіанти, як ці проблеми вирішуються.

Поза будь-яким сумнівом, ці проблеми очевидні, вони прийдуть до нас неодмінно і нікуди ми від них не подінемося. Тому зараз потрібно шукати джерела глобального фінансування і створювати державні структури, які будуть цим займатися.

Передати розв'язання питання про ПТСР до рук волонтерів чи "от вам гаряча лінія психіатричної допомоги" – так не робиться. Це державний проєкт. Повернувся з фронту – медичний огляд. Контакт з сімейним лікарем, обстеження, можливо, анонімні опитувальники. Ось це сайт, тут телебачення, спеціальний канал, – робота з ранку до ночі, робота з дітьми, робота з людьми і так далі.

Що робити після повернення з фронту / Фото Генштаб ЗСУ

Ми з вами можемо сказати, що це дуже важливо, щоб люди знали, що держава про це думає, що держава вже зараз щось в цьому напрямку робить. Якщо вони це вже роблять, то чому ми з вами досі про це не знаємо? Чому? Ми маємо знати.

У нас, умовно, мільйон українців на тепер воюють. Весь мільйон потребуватиме цю допомогу? І скільки тоді фахівців має бути, щоб цьому мільйону допомогти?

Я глибоко переконаний у тому, якщо ми підемо по шляху того, що нам зараз знадобляться 10 тисяч психіатрів, – ми не зможемо цей шлях реалізувати. Це дурниці.

Але ситуація наступна. Медицина 21-го століття за великим рахунком побудована на стандартизації надання допомоги. Зараз абсолютно очевидно, що з ПТСР зіштовхнеться 100% сімейних лікарів. Мені здається, що найоптимальніше – це створення зрозумілих протоколів обстеження та лікування, які мають поступити на озброєння сімейних лікарів.

Перед сімейним лікарем не треба ставити завдання діагностики шизофренії чи ще якихось унікальних психіатричних станів. Проте діагностика посттравматичного стресового розладу, опитувальник, оцінювання важкості стану, алгоритм дій. Щоб не було такого "попийте валер'яночки та йдіть додому" або "червоного вина перед сном". Це все маячня.

Щоб лікарі діяли, щоб лікарі знали, як працювати з антидепресантами, транквілізаторами і так далі. Не потрібно сподіватися на те, що: "Ви підіть до психіатра". Ні, це не правильно. Це ніби сказати, що коронавірусну інфекцію мають лікувати тільки інфекціоністи. Ні, кожен сімейний лікар повинен знати, як лікувати коронавірусну інфекцію.

Точно так само має бути і з ПТСР. Кожен сімейний лікар зобов'язаний знати основи діагностики і протокол сучасної допомоги.

Сімейний лікар справді може з 50 хворих з посттравматичним стресовим розладом з одним не впоратися. У рамках тих протоколів. Для цього одному з 50 й потрібен психіатр, який піде далі.

Але питання ось в чому. Те, як я зараз заспокоїв вас, насправді Міністерство охорони здоров'я повинне так заспокоювати всю країну. Тому що я не офіційне обличчя.

Якщо ми сьогодні – завтра заплануємо у Києві, умовно кажучи, на жовтень міжнародну конференцію з посттравматичного стресового розладу й туди приїдуть експерти чи вона буде онлайн. Проте головне – до кінця жовтня у нас має бути програма для кожного лікаря у смартфоні або брошура, яка називається "Методичні рекомендації по лікуванню посттравматичного стресового розладу", яку мають вручити кожній людині з дипломом про вищу медичну освіту. 

Крім цього, така брошура має бути для пацієнтів. Якщо вам поставлений діагноз – ПТСР, то у вас у смартфоні має бути програма, опитувальник – що робити, як оцінити важкість стану, відповіді на найчастіші питання і так далі. На мій погляд, пів року тому ця конференція вже мала бути запланована.

Заспокоює, що ми з вами це обговорюємо, і в такий спосіб певною мірою формуємо суспільний запит.

Я вам наведу такий приклад. Просто на ці питання, як мені здається, суспільство зобов'язане знати відповідь. Ми ж самі чули багато разів, що держава, вищі чиновники держави знали про те, що буде війна.

Питання. Ми вже уклали якісь контракти на побудову заводу з виготовлення сучасних протезів?

Це та програма, яку, якщо не помиляюся, анонсувала Перша леді?

Я не знаю. До чого веду. Коли люди знають, що буде війна, вони планують патронний завод, снаряди. А що вони ще мають, окрім цього планувати?

Коли хлопець в окопі знає, якщо з ним щось станеться, він втратить руку, ногу, то держава готова зробити вже зараз. Не відправити його на лікування в Чехію, Польщу чи Ізраїль. А держава вже все зробила для того, щоб мати можливість йому помогти. Що держава має спеціалістів, протоколи реабілітації.

В держави не може бути маршрутного таксі, куди не заїде інвалідний візок. Що ми готові до інклюзивності. Коли ти оце знаєш, коли ти спокійний, що для тебе зроблять все. Ти зараз життя кладеш, але держава твоя для тебе теж готова на все.

Дивіться повне інтервʼю з Євгеном Комаровським на ютубі 24 каналу:

Поєднання зброї та ПТСР

До початку повномасштабного вторгнення влада ставилася скептично до права українців на вільне володіння зброєю для самозахисту. З початком війни ставлення змінилося. Навіть було опитування, чи хочуть українці мати цю зброю для самозахисту. В продовження теми в ПТСР. На тепер ваше ставлення – чи треба давати українцям зброю, якщо може побільшати побутових злочинів з використанням вогнепальної зброї?

В мене двояке ставлення. Я б дуже хотів, щоб особисто в мене була зброя для самозахисту. Але я абсолютно розумію, що в умовах сучасної України. Навіть без врахування ПТСР. Нам ще дуже багато треба вчитися толерантності. Ми далекі до цього, на жаль.

Певною мірою поділяю вашу думку. Абсолютно розділяю ті припущення, якби в мешканців Ірпеня, Бучі, Херсона, Маріуполя в кожного в квартирі була б та зброя, то окупантам би точно було непереливки.

Розумієте, яка ситуація. Якби це була модель Ізраїля чи Швейцарії, коли кожен житель Бучі та Ірпеня відслужив, отримав військову спеціальність, отримав зброю…

Ми ж до цього прийдемо. Оскільки росія нікуди не полетить, вона завжди буде поруч з нами. Якщо ми хочемо, щоб Україна існувала, то кожен чоловік має бути готовим захищати свою країну. І має мати вдома не пістолетик, а повноцінну зброю. Щоб в будь-який момент ти міг стати зі зброєю. Без сумнівів.

Чи зник в Україні COVID-19

В Україні тема COVID-19 з 24 лютого відійшла не на другий план, а на десятий. Тепер таке враження, що він  щез. Ми мобілізували внутрішні резерви організму і здолали хворобу? Чи просто не чуємо, а українці продовжують на неї хворіти?

Ви коли-небудь були в тайзі? Ні? Ось я вам розкажу. Я про сибірську тайгу. Коли йдете там, вас страшно мучать комарі. Це жахливо. А потім потрапляєте на болото, де вилітає "гнус" – маленькі мушки. Вони не бояться ніяких репелентів, залазять куди завгодно, тоді ви про комарів навіть думати не можете. Ви реагуєте на те, що бісить вас найбільше.

В умовах, коли за 80 метрів від входу у мій офіс є воронка від "Іскандера", думати про COVID-19, м'яко кажучи, неохота. Є більш конкретне зло. Ми на ньому фокусуємося. Це теж інстинкт. Ми зі всіх небезпек підсвідомо орієнтуємося на головне і намагаємося врятуватися від нього.

Але факт є фактом. Коронавірус нікуди не дівся. Захворюваність є. Летальність є. Навіть без врахування війни, немає вже тої актуальності, яка була раніше. Чому? Бо в Україні нема жодної людини, в якої нема антитіл до коронавірусу. Всі ми або вакциновані, або перехворіли, або перехворіли і вакцинувалися.

В кожного з нас антитіла є. Ці антитіла, звісно ж, неідеально готові захистити нас від нових варіантів вірусу, які також є. Але вони з високою ймовірністю захищають нас від тяжких форм хвороби. Люди хворіють, але смертність значно менша.

Актуальна вона переважно для головних груп ризику:

• для літніх,
• онкохворих,
• зі зниженим імунітетом,
• з діабетом,
• ожирінням,
• з гіпертонічною хворобою.

Коронавірус досі серйозна загроза. Ці люди мають захищатися, мають за допомогою маски зменшувати інфекційну дозу. Мають отримувати бустерні дози вакцинації. Тема досі актуальна.

Тобто ви порадите все-таки за можливості тим українцям, які мешкають на мирних територіях, ревакцинуватися?

Без сумнівів. Особливо, якщо ви з групи ризику. Повторюся:

• якщо ви старші 60 років;
• якщо у вас проблеми з імунною системою в плані того, що ви отримуєте препарати, які пригнічують імунну систему;
• у вас цукровий діабет, ожиріння, гіпертонічна хвороба, проблеми з щитоподібною залозою.

В цій ситуації вам однозначно треба робити бустер. Ви в групі ризику. Для вас COVID-19, навіть мутуючий, – смертельно небезпечний.

Для молодої, здорової людини бустерна доза допоможе перенести хворобу легше. Ви не будете ходити на роботу не 3 тижні, а всього 5 днів. 

Як українцям підготуватися до можливої холодної зими

Ваші поради щодо прийдешньої зими. Найімовірніше, вона буде тяжкою. Можливо, централізованого опалення не бути в квартирах. Чи є якісь поради, як підготувати свій організм до цієї зими, до некомфортних умов перебування?

Я не розділяю жахливих страхів з приводу холодної зими. Головне – розуміти, що людина відрізняється від тварини тим, що вона вміє підбирати собі одяг. Тому подумайте зараз про теплий одяг, спальний мішок, про шкарпетки, про вільне взуття, в яке можна одягнути кілька шерстяних шкарпеток, щоб було багатошаровість одягу.

Подумайте про те, що дуже важливим способом зігрітися є гарячі напої. Подумайте про чай, про сухофрукти, про мед. Відкладіть собі баночку меду, мішечок родзинок. Трішки кураги, сушених яблук. Наварили гарячого компоту, зробили чай, родзинки. Надягли теплу фуфайку, сидимо і п’ємо.

Якщо не буде вітру й ви закрилися стінами, можете використати примітивну буржуйку. Якщо температура буде вищою за плюс 10 – нічого з вами страшного не трапиться.

Багато людей, які живуть в містах, не мають жодних навичок. Адже вони розучилися, що таке пічка, що таке відкритий вогонь, що таке заслінка, за яких обставин утворюється чадний газ – це хвилює страшно. Почнуть економити дрова, перекривати заслінки, регулювати опалення й почнуть труїтися чадним газом.

В Україні вже сьогодні є купа фірм, які продають недорогі датчики чадного газу. Держава має зараз людям розповідати правила, як користуватися буржуйками, як регулювати приплив повітря, як регулювати горіння, за яких обставин утворюється чадний газ. Дати знижки на датчики чадного газу, щоб завод, який робить ці датчики, – працював у три зміни зараз. Бо буде біда, якщо ми людей цього не навчимо. 

Лікар Комаровський / Фото фейсбук

Комаровський про закінчення війни

На вашу думку, як має завершитися ця війна? Сусід нікуди не подінеться і ми точно відвоюємо свої території. Ми точно виб'ємо їх і на кордони 24 лютого і 1991 року також. Проте є чітке розуміння, що за тими кордонами й зі своєї території вони далі будуть стріляти.

Що має статися, щоб ми перемогли в цій війні? путін має здохнути? Громадянська війна має початися там – на росії, щоб їм було точно вже не до нас, і вони почнуть між собою чубитися? Чи ви бачите якусь третю версію, як нам у цій війні перемогти?

Для мене мир – це гарантії, що вони завтра не припруться знову. Просто треба чітко розуміти, що Україна відродиться лише тоді, коли повернуться усі, хто поїхав. Ось настав мир і наступного дня, якщо жінки почнуть повертатися до своїх чоловіків, а не чоловіки почнуть рухатися до Європи...

За яким сценарієм розвиватимуться події? Це дуже залежить від того, як ця точка у мирному договорі буде проаналізована з погляду перспектив.

Наскільки відчутними є гарантії світової спільноти та світових дипломатичних інститутів, того, що це ніколи не повториться. Ніколи. Тому що є союз, а не просто фальшиві та хибні від першої до останньої літери "Будапештські меморандуми", а чіткий документ. Обов'язково підписаний ядерними державами, які будуть на боці України. Які гарантують, що напад на Україну – рівнозначний нападу на них.

Коротко кажучи – нам потрібні гарантії. Тільки серйозні гарантії того, що скажений собака знову не почне кидатися. Тільки такі гарантії дадуть нам резерви, сподівання, повернення людей, бажання щось будувати тут.

Найголовніше, чого я дуже хочу і про що я мрію, як дитячий лікар – це дасть нам повоєнний бум народжуваності у новій Україні. Я хочу вас цьому вчити, щоб ми з вами зустрілися наприкінці 2023 року і ви мені казали: "лікарю, ви уявляєте, 9 місяців тому підписали мирний договір – у нас не вистачає пологових будинків, нам допомагають акушери зі всього світу. Слухайте, що робити, лікарю? Давайте якось визначатися". 

І я вас навчатиму, відповідатиму на запитання про все інше. Я розповідатиму, як новонародженим взимку 2024 – 2025 років дихати чистим і прохолодним повітрям і так далі. От цього я хочу, і це моя мрія. У будь-якому разі, перше – це гарантії, друге – цілком зрозуміло, повернення територій.

Я, знову ж таки, готовий прийняти, якщо повернення території (наприклад, Криму) пропишуть у часі (через 5 років), але він гарантований домовленостями (як повернення Гонконгу, умовно кажучи, до Китаю). Я думаю, що наше суспільство це сприйме. Але, ще раз кажу, це мають бути чіткі, зрозумілі кожному громадянину гарантії. Інакше ні. Це для мене важливо.

Поза всяким сумнівом, наш успіх у переговорах і наші гарантії дуже залежатимуть від того, як дотиснуть росію, як спрацюють санкції… Як до них дійде, що їхній вождь – це не великий “пуй”, а людина, яка привела країну до катастрофи. Маючи всі умови для того, щоб зробити країну чи не найбільш успішною у світі. Якщо зіставити ресурси та населення, то на кожного жителя росії припадає така кількість ресурсів, що всім можна лише помріяти.

 щиро не розумію росіян. Вони бачать, що їхній цар робить з їхньою країною і не мають до нього претензій. Вони щасливі від того, що він робить з ними та з їхньою країною. Я щиро дивуюсь, наскільки потужною має бути пропаганда, що от настільки їм промиті мізки, що вони настільки є неадекватними…

Це мене, певним чином, заряджає оптимізмом. Зараз я поясню вам чому. Коли ми маємо людську популяцію на цій території, яка є настільки чутливою до інструментів пропаганди, то є дуже великі шанси, що за допомогою цих інструментів їх можна досить швидко перезомбувати у будь-якому напрямку.

Тобто сьогодні пропаганда розповідає, що це (путін – 24 канал) велика людина. Завтра пропаганда розкаже, що він злочинець й всі киватимуть головою, говоритимуть, що "ну, звісно, ​​а Україна, а ми, ми повинні все їм віддати…". Коротко кажучи, якщо їх пропаганда почне діяти в напрямку, в якому ми зацікавлені, то, природно, наші перспективи можуть бути світлими у дуже обмеженому часовому проміжку.

Головне, що треба розуміти раз і назавжди: що б не робила їхня пропаганда, що б не говорили, не обіцяли, як би вони не діяли, – ми самі, і наші предки повинні діяти за ізраїльсько-швейцарським варіантом, тобто загальний військовий обов'язок.

Проте не просто обов'язок, а те, що кожна людина має здобути військову освіту, знати, як захищати свою країну. Людина, яка захищає свою країну, має поважатися.

Найбільше вражає на вулицях Тель-Авіва, коли молода, красива дівчинка з автоматом через плече, яку сприймають, як цілком звичайне явище. Це предмет гордості – служити країні, захищати країну. Я хочу, щоб діти мріяли стати офіцерами, щоб поняття офіцерської честі було для нас чимось. Ото всі знають "присягу Гіппократа", а про офіцерську честь? Ось щоб діти й про це говорили.

Я дуже сподіваюсь, що у нас все обов'язково так і буде. Воно до того так і йде. Ми змінили ставлення до армії, до офіцерів, абсолютно у нас все інакше.

Ця війна для дітей та суспільства загалом – такий пантеон героїв, така кількість прикладів справжнього героїзму, самопожертви та любові до своєї країни... Що не за гроші, а від серця – справжнього патріотизму. Що виявляється саме любов'ю до цієї країни. Без будь-яких поділів патріотів країни на перший і другий сорти.

Ще що дуже важливо – нам дуже сильно потрібно вчитися толерантності та розуміти, що люди, які на терезах важать межі патріотизму – "ці більше, ці менше, цей любить, той не любить"... Це люди, які насправді намагаються проводити політику поділу українців на сорти – це дуже небезпечно. Нам треба навчитися, щоб це стало ганебним – ділити людей.

Є базові речі: любов до країни, чесність, не брехати, не красти, а решта – справа кожного. Спіть, з ким хочете, говоріть, як хочете, головне – любіть свою країну.