У незалежній Україні військових конфліктів, через які б з'являлися біженці, досі не було. Проте існували вони в інших частинах колишнього СРСР, тому в українській столиці це вже не перша хвиля переселенців.

Представник однієї з них, екс-чемпіон світу з дзюдо, — Георгій Зантарая. В 1992 році йому було 5 років, він етнічний грузин, мешкав із родиною в Абхазії, в місті Галі. Тоді там почалася громадянська війна та етнічні чистки. Він і нині з сумом згадує той день, коли його сім'я вимушена була тікати.

Георгій розповів, що по дорозі з Галі в місто Зугдіді, яке контролювали грузинські війска, він бачив багато танків, гуділи сирени. За офіційними даними, тоді лише з Гальського району Абхазії виїхало близько 100 тисяч етнічних грузинів. Доля тих, хто залишився там, була жахливою. Близько 10 тисяч було вбито абхазцями, яких підтримувала Росія. Людей незалежно від статі та віку розстрілювали, відрубували їм голови і навіть спалювали живцем. Коли за 10 років по тому Георгій приїхав туди, він побачив як змінився його рідний дім і що стало з багатьма його сусідами.

А от один із найперспективніших українських баскетболістів В'ячеслав Бобров родом з Авдіївки – північного передмістя Донецька. Сам 22-річний гравець уже рік виступає за баскетбольний клуб "Київ" і проживає у столиці. Лінія фронту АТО зараз проходить фактичного по його рідному місту. Після початку бойових дій на Донбасі В'ячеслав уже не впевнений у тому, чи зможе повернутися колись туди, де живе вся його велика родина.

Боброву вже неодноразово з перших вуст розповідали, як загинув той чи той його знайомий, або як виїхали до інших регіонів його товариші з дітьми. Саме для малечі переїзд найважчий, вважає В'ячеслав.

Наскільки важко переїзд в інше місто дається дітям, добре знає луганчанка Анастасія Переходенко. На початку червня вона з чоловіком та трьома дітьми переїхала до Києва. Поштовхом для цього стало те, як діти реагували на події в місті.

Як і сім'я Георгія Зантараї, вони до друзів збиралися поїхати лише на тиждень. Проте, у столиці України родина постійно стежила за новинами з Луганська й вирішила залишитися на довше. Орендували двокімнатну квартиру, старшу доньку Поліну оформили в місцеву школу. Знайшли дитячий садок і для молодших Варвари та Тимура. Чоловік перевівся працювати до київського офісу своєї фірми. Зараз він поїхав до рідного міста забрати речі з дому, який у них там залишився. Поки в Луганську не українська влада, вертатися батьки не хочуть. А от дітям, хоч у Києві й подобається, проте за рідною домівкою вони сумують.

Нагадаємо, на сьогодні із зони АТО виїхало 238 тисяч людей, з них 80 тисяч діти.