Війна на Донбасі змінила радянські правила: як в Україні вшановують пам'ять бійців

Громадська організація Arts&Rights за підтримки Українського культурного фонду розпочала комплексне аналітичне дослідження практик вшанування пам'яті загиблих у російсько-українській війні. Проєкт отримав назву "Що таке пам'ятати". Детальніше – читайте у матеріалі 24 каналу.

Важливо Війна на Донбасі та національна ідентичність: як змінилися українці

Як це було раніше

Аби зрозуміти, чому протокол сповіщення родини та прощання із захисником потребував змін, потрібно знати, що передбачали традиції радянської армії, сформовані Другою світовою війною.

Заступниця генерального директора Національного музею історії України у Другій світовій війні, кандидатка історичних наук Людмила Рибченко пояснила, що радянська система зробила все, щоб унеможливити отримання інформації про загиблих військовослужбовців.

Всі документи з обліку загиблих трималися в грифі "таємно". Тому ця тема погано досліджена. Історики дискутують про те, скільки людей (у лавах радянської армії – 24 канал) загинули – сім мільйонів, десять мільйонів, двадцять, двадцять чотири, сорок. Але ніколи точної кількості конкретних загибель встановлено не буде.

Людмила Рибченко

Заступниця генерального директора Національного музею історії України у Другій світовій війні, кандидатка історичних наук

Зверніть увагу США закликали країни зняти обмеження на постачання зброї Україні

У 1945 році, на момент завершення Другої світової війни, на облік загиблими взяті лише 55% від загальних втрат. 44% були взяті на облік уже в 1946 – 1952 роках. Їх брали на облік від заявників родин, які підтверджували, що їх рідні загинули,
– наголосила історикиня.

За її словами, факторів, які заважають встановити точну кількість загиблих та відшукати та зберегти поіменну пам'ять про кожного, чимало. Історикам важко встановлювати, хто і де був похований через недосконалу систему обліку та сповіщення про загибель.

У радянській армії практично з перших місяців війни було встановлено все спілкування з родинами лише через військкомат. Військова частина виписувала сповіщення про загибель, направляла в військкомат. Там на підставі цього бланку виписували родинам похоронку. Цей документ не мав печатки військової частини, дуже часто у ньому не заповнене місце поховання. Така похоронка має суто номінальний характер – документ для призначення пенсії,
– пояснила Людмила Рибченко.

Крім того, тривалий час приховувалась інформація про загиблих у полоні. Безлад під час поховання загиблих у перші роки війни не дозволяє точно зрозуміти, хто і де був похований.

Іменні жетони, які мали на собі військовослужбовці, теж часто не вносять ясності – вказана у них інформація містила неточності. Крім того, не всі поховання дійсно були причетні саме до радянської армії.

Це донесення одного з військових підрозділів 38-ої армії. Коли на Західній Україні відбувався наступ, їм часто зустрічалися засипані кургани з тризубами, в яких були поховані бійці Української Повстанської Армії. Виконуючи постанови командування, вони ці тризуби прибирають і встановлюють там пірамідки з червоними зірками на цих курганах,
– розповіла Рибченко.

За її словами, поховання військовослужбовців також використовувалися для ідеологічної роботи із населенням.

Парк Слави у Києві / Фото smartclever

Никифор Шолуденко, танкіст, який першим на танку увірвався у центр Києва, став Героєм Радянського союзу посмертно. Його ховали тричі. Спочатку – на місці загибелі на Майдані Незалежності. Потім – перепоховали на Європейській площі. Потім – перепоховали у Парку Слави. Його мати жила в Лебедівці під Києвом. Думаю, вона дуже хотіла би, щоб син був поруч. Але її ніхто не питав. Мертві мали працювати на цей режим,
– додала вона.

За темою Гроші чи повага: чого бракує родинам загиблих захисників

Засновниця проєкту Оксана Іванців наголосила, що такий підхід перетворює пам'ять про загиблих на абстрактний колективний образ. "Для чого пам'ятати всіх поіменно, якщо є невідомий солдат, і можна пам'ятати одночасно про всіх, а значить – ні про кого",
– вважає вона.

Такий підхід знецінює зусилля захисників та позбавляє сенсу їхню військову службу.

Як про загибель повідомляють зараз

Із початком російсько-української війни у 2014 році процедура сповіщення родичів загиблих, як і багато інших процедур, ґрунтувалась на практиках радянської армії та відбувалась дещо хаотично. Однак доволі швидко її адаптували під актуальні проблеми.

По-перше, почали впроваджувати практики, які дозволяють мінімізувати травматичність трагічної звістки для родини загиблого.

Тому важливо, щоб інформація про загибель не оголошувалась ані у ЗМІ, ані у соцмережах. Хоча дотримуються такої тиші не завжди – ця проблема існує не лише в Україні, а й у всіх арміях світу.

Цікаво Діти виростуть і будуть схожі на вас: чому з молодим поколінням варто говорити про війну

Зараз до групи оповіщення, окрім військовослужбовців та представників місцевої влади, також має входити психолог. Проте Юлія Стрельчук, дружина загиблого захисника та головна спеціалістка Відділу військово-патріотичного виховання Департаменту соціального забезпечення Міноборони наголосила, що це має бути саме кризовий психолог чи кризовий інтервент.

Це людина, яка знає, що робити у критичній ситуації. Цей спеціаліст не лишається із родиною надовго. Якщо хтось із родичів трохи "провалюється", то далі вже вони передаються під соціальний супровід, який організовують соціальні центри для дітей, сім'ї та молоді,
– пояснила фахівчиня.

Крім того, з 2016 року для родин, які хочуть розібратись у складних обставинах загибелі захисника, почали збирати круглі столи, на яких вони можуть отримати відповіді на свої питання. Цей формат українським військовим запропонував Міжнародний комітет Червоного хреста.

На цьому круглому столі присутні представники державних інституцій, залучені до пошуків зниклих безвісти та ідентифікації тимчасово невстановлених осіб. Родина ставить всі запитання. Запитання, які залишаються без відповіді, переносять на наступний стіл. Так відбувається, доки родина не отримає повну інформацію і не усвідомить всі обставини. Не всі родичі з першого разу або з другого круглого столу визнають факт загибелі чи її обставини, але це нормально,
– розповів Котелевський.

При цьому він наголосив, що допоки у родини немає всіх відповідей, ніхто не має права у будь-який спосіб тиснути щодо припинення цих круглих столів, присвячених розслідуванню обставин загибелі військовослужбовця.

По-друге, чимало уваги приділяється саме збереженню пам'яті про кожного з полеглих.

Новий ритуал поховання детально прописує всі нюанси. Він передбачає один підхід до всіх. Важливо, щоби все було прописано – від того, якими будуть труна та прапор, який її накриє, до мелодії на церемонії. Мелодії теж чітко прописані – використовується мелодія шани, мелодія пам'яті. Коли йдуть мурашки по тілу, але є гордість, є бажання боротися далі, а не лягти поряд із загиблим і вмерти.

Олександр Терещенко

Заступник міністра у справах ветеранів, "кіборг"

Що ще потрібно змінити

Дослідження, проведене в рамках проєкту "Що таке пам'ятати", показало, що багато родин загиблих підтримують ідею уніфікувати дизайн поховань. Попри те, були респонденти, які вказували, що відчували, що уніфікований церемоніал залишає мало простору для родини висловити свої побажання щодо важливих аспектів. У таких випадках закон залишає право родині відмовитись.

Також дискусійним залишається момент, що робити, якщо остання воля загиблого не збігається з побажаннями його сім’ї. Респонденти в дослідженні згадували такі випадки, коли, наприклад, загиблих був рідновіром, але попри те сім'я вирішила поховати його за християнським обрядом. Це питання залишається відкритим для дискусій, очевидно, потрібно розробити певну форму, яка дозволяє зафіксувати останню волю самого загиблого.

Держава має визначитися зі створенням Національного військового меморіального кладовища. На законодавчому рівні це питання вже почали вирішувати – Верховна Рада підтримала відповідний законопроєкт у першому читанні. Однак досі не зрозуміло, ані де буде таке кладовище, ані як воно виглядатиме, ані яким буде порядок поховання на ньому. Світова практика показує, що такі меморіальні кладовища – важливий елемент вшанування пам’яті полеглих воїнів.

Як вшановують пам'ять солдатів у США

Арлінгтонський національний цвинтар є одним з найвідоміших військових меморіалів у світі / Фото mil.in.ua

Цей той приклад, який варто брати до уваги. Типовий світлий надгробний пам'ятник, розроблений за єдиним зразком: могила рядового солдата не відрізняється від могили полковника чи генерала. Разом з тим, напис на плиті дозволяє зберегти інформацію про особистість та захоплення загиблого. Між могилами витримана чітка дистанція, ніде немає приватних огорож та столів з лавками, так, ніби навіть тут військові дотримуються суворої дисципліни та порядку. Відвідувач такого кладовища відчуває повагу і гордість, а не смуток і розпач.

Ніхто, напевно, не може сказати, наскільки довгим є український шлях до незалежності, шлях до миру у власній державі. Однак уже сьогодні ми маємо конкретними справами довести свою повагу до тих, хто не зійшов з цього шляху. Аби в українській історії більше не було забутих могил та безіменних героїв,
– прокоментував співробітник Українського інституту національної пам'яті Павло Подобєд, який давно працює із цією темою.

Зверніть увагу Кулеба відповів Німеччині та Франції на "стурбованість" через Bayraktar

"Коли про наших загиблих воїнів кажуть, що вони – "жертва", – це принизливо. Вони брали зброю до рук та воювали. Має бути так, щоб люди дивилися на стіну пам'яті і в них була гордість, а не сум, немов би, то треба припинити бігом все та піти на всі умови агресора,
– наголосив заступник міністра у справах ветеранів, "кіборг" Олександр Терещенко.

За його словами, місця пам'яті в Україні мають стати місцями нашої сили, "а не місцями, де ми будемо посипати голову попелом".