Навіщо говорити з дітьми про війну

Говорити з дітьми про війну і можна, і потрібно.

По-перше, тому що діти вже знають, що війна є. І у них, цілком природно, виникають про неї запитання.

Більше про це читайте тут Війна на Донбасі та національна ідентичність: як змінилися українці

По-друге, тому що такі розмови стають одним з факторів, навколо яких будується виховання громадянської свідомості.

Як правильно виховувати патріотизм та що для цього потрібно, записано у Стратегії національного патріотичного виховання, яку прийняли в Україні у 2015 році.

У цьому документі визначені ключові національні цінності, з якими діти мають знайомитись ще змалечку:

  • воля,
  • самобутність,
  • гідність,
  • соборність.

Стратегія також пояснює, що кінцева мета національно-патріотичного виховання – формування української ідентичності саме на основі цих цінностей.

Виховання ділиться на три складові:

  • громадянсько-патріотичне,
  • духовно-моральне,
  • військово-патріотичне.

Кожну з цих складових зараз можна проілюструвати прикладами з війни із Росією та українських захисників, які взяли у ній участь. Це не означає, що дитинство намагаються централізовано мілітаризувати. Так дітям наочно демонструють, захищатись від агресії – це нормально.

Також важливо Росія зібралася повністю інтегрувати окупований Донбас, – розвідка

Як пояснюють у Міністерстві молоді та спорту України, саме тому до заходів, які спрямовані на формування оборонної свідомості серед молоді, часто залучають ветеранів.

Тема війни дуже болюча. Коли ми росли, був концепт, що в ніякому разі діти не мають йти в армію. Зараз ми навпаки популяризуємо військову службу серед дітей. Вже є дуже успішні приклади такої роботи. Як, наприклад "Джура прикордонник". Діти, які пройшли цей вишкіл, пішли навчатись в Прикордонну академію.

Ольга Євтушок

Начальниця відділу патріотичного виховання у Міністерстві молоді та спорту України

За словами Євтушок, гра "Сокіл Джура" в цілому може вважатись гарним прикладом реалізації Стратегії.

"Вишкіл впроваджується Міністерством освіти, але ми забезпечуємо підготовку фахівців на проведення цієї гри. У чому її плюс – це не разова акція. Має бути і працювати система. Не повинно бути якихось заходів заради заходу, зібрання людей заради зібрання людей, після якого не сформовано ні сенсів, ні цінностей. Плюс "Джури" саме в тому, що діти протягом року працюють в гуртках, з фахівцями, з вчителями, які також проходять зараз тренінги", – пояснює представниця Міністерства молоді та спорту.

Отак по кожному напрямку в рамках Стратегії Міністерство молоді та спорту разом з іншими профільними міністерствами розробляє програми, реалізовує проєкти та створює методички.

Втім, як зазначила заступниця директора з виховної роботи київської школи №305 Світлана Коваленко, Стратегія та розроблені в її рамках методички – це чудово. Але готовність школи брати на себе відповідальність та підходити до реалізації Стратегії творчо – теж важливі.

Коли можна починати говорити з дітьми про війну

Відповідати дітям на питання про війну можна з будь-якого віку.

За словами Коваленко, діти не мають рости відірваними від оточуючої реальності. Головне – по-різному підходити до різних вікових груп та не заважати дітям реалізовувати їхні ініціативи.

Якщо прийдемо у початкову школу, де ходять з великими переляканими очками першачки, і почнемо розказувати: "От, у нас в країні війна, всі ховайтеся", ми просто залякаємо дітей. Має бути різний підхід,
– пояснює вона.

Її професійний досвід показує, що живі зустрічі є найкращою альтернативою розмовам зі "страшилками". Тому що це – живий формат, який дозволяє задовольнити цікавість. Найбільше, за словами педагога, під час зустрічей з ветеранами наймолодших дітей цікавить, з чого зроблені військовослужбовці. Буквально.

Коли до нас прийшов боєць з нашивкою "кіборг", діти підходили і щупали його за руку. Перевіряли, чи дійсно в нього там немає сталі під одягом. Це важливо і для дітей, і для ветеранів,
– каже Коваленко.

З її досвіду випливає, що можливість долучитись до волонтерської допомоги – ще один варіант реалізації патріотичного виховання для наймолодших. Ідеться не про якісь особливі речі. Навіть просто намалювати для бійців малюнки – допомога. "Особливо дітей розпирає від гордості, коли бійці приходять і кажуть, наскільки важлива для них їхня підтримка. Діти з радістю йдуть на уроки малювання. Тому діти початкової школи, з початкової ланки мають усе знати про те, що відбувається", – каже вона.

У середніх та старших класах, коли діти стають більш усвідомленими, розповідає Коваленко, розмови стають серйознішими та відвертішими, і зустрічі дітей з ветеранами чи родинами загиблих захисників минають в іншій тональності.

Звернуть увагу Ворог має знати, що кожен двір – це фортеця, – Залужний про закон щодо тероборони

У старшому віці діти самі стають ініціаторами змін у своєму середовищі. "Наші діти підказали ідею, яку ми потім розвили в шкільний проєкт, який в називається "Реабілітація родин АТО та членів їх сімей художніми засобами". Приходять мами загиблих, приходять бійці, і ми просто своїми руками щось робимо. Крайній раз виготовляли плакати із долоньками. Перед цим робили якісь прикраси, робили трипільські вироби. На таких зустрічах саме єднання родин, бійців і дітей є фактором, що спонукає дітей шанувати і свій народ, і своїх воїнів, і свою країну", – розповідає Коваленко.

Що, до речі, не завжди проста справа. Про проблеми у спілкуванні із педагогами старшого покоління, особливо на тему війни, зараз також говорять на різних рівнях.

Однак іноді доторкнутись до реальних історій захисників України цілком достатньо, щоб у вже дорослої людини змінилося ставлення до цих подій.

Приклад – реакція відвідувачів на експозицію музею АТО в Дніпрі. За словами однієї зі співзасновниць музею Наталії Хазан, приїжджаючи до музею на екскурсію, відвідувачі опиняються у трьох точках: військова частина, Музей АТО і Алея героїв. За день вони отримують інформацію, яку більше не отримують ніде. І це, за словами Хазан, часто змінює погляди на події останніх років навіть у людей із дуже проросійськими поглядами.

Є англійське прислів'я: не виховуйте дітей, виховуйте себе. Діти виростуть і будуть схожі на вас. У нас, перш за все, треба виховувати вчителів і батьків, які вже потім будуть виховувати дітей. Ми бачимо різних вчителів, які проходять у нашому музеї шляхами героїв. По-різному вони на це налаштовані. Але музей своєї мети досягає: ми не будемо нічого нав’язувати, ми просто покажемо.

Наталя Хазан

Співзасновниця музею АТО у Дніпрі

Ветеран Євген Степаненко свій візит до школи на зустріч із учнями називає екзистенційним досвідом. "Я не хотів іти до школи, бо з дитинства пам'ятаю, як до нас приходили ветерани. Дідусі стояли переляканими, втискались у шкільні стіни. Ми до них бігли з квітами. Вони дивилися на нас і не розуміли, про що з нами говорити. Ми не розуміли, про що у них питати", – каже він.

Однак, за його словами, найбільш напруженим у цій зустрічі виявилось спілкування не з дітьми, а із вчителями. Головним чином, через різні погляди як на явище війни, так і на події на Донбасі.

За словами Євтушок, така проблема дійсно існує. "З цим також треба працювати. Тому ми максимально намагаємося проводити для вчителів тренінги з інформаційної безпеки, з правильних наративів, з роботи із сенсами. Тому що тема війни – складна. Особливо з психологією дітей", – каже вона.

Як правильно говорити з дітьми про війну

Максимально чесно. Але, звісно, адаптуючи свої відповіді під вік дитини.

Так разом із донькою Соломією ветеран створив книгу "Абетка війни". І вона створена у вигляді діалогу із відповідями доньці на її запитання про війну. Всі питання розміщені в алфавітному порядку, і всі вони – базуються на його реальному листуванні із донькою.

Перша літера "А" – це питання "А коли закінчиться війна?". Дітей не хвилює слово "автомат", не хвилює слово "армія", їх хвилює дуже просте питання. Все. Ця книга – це діалог між мною і дитиною,
– каже Степаненко.

Він визнає, що його проєкт – лише одна спроба зрозуміти, як пояснювати дітям, що відбувається. Але чим більше буде таких спроб – тим краще.

Зверніть увагу Україна передасть Інтерполу дані про сотні російських найманців

Тому що якщо батьки та школа не зможуть відповісти дітям на питання про війну, відповіді вони зможуть знайти в інших джерелах. У тому числі – створених російською пропагандою, які не будуть закладати підґрунтя для успішного розвитку країни.