Одну з панельних дискусій, які відбулися у рамках проєкту, присвятили тому ставленню, з яким стикаються родичі загиблих захисників. Про те, чому родинам полеглих заздрять та чого їм бракує найбільше, – читайте у нашому матеріалі.
Важливо Ми повинні бути готові до вторгнення Росії в кожній області, – командувач Сил спецоперацій
Як ставляться до родин загиблих
За чотири роки, які минули з проведення опитування, ситуація глобально не змінилася. Відповіді на запитання про те, як здебільшого до них ставляться у зв'язку з їхньої втратою, були неочікуваними.
Виявилось, що співчуття – не єдине, з чим вони стикаються.
- 63% відчувають від людей саме співчуття і підтримку.
- Різні люди ставляться по-різному – відчуття ще 20%.
- Байдужість – те, що відчули ще 13% родин.
- Із заздрістю стикнулись 11% родин загиблих.
- З ворожістю та агресією довелось мати справу 3% родин загиблих.
- І ще по 1% обрали варіанти "інше" та "важко сказати".
Майже всі ці емоції, з якими зустрічаються родини загиблих захисників, можна зрозуміти й пояснити. Крім заздрості. Вона виглядає настільки загадковою, що на ній варто зупинитись окремо.
Результати опитування 2018 року / Інфографіка zn.ua
Здавалось би, людині, яка ще проживає горе від втрати, заздрити немає приводів. Однак у випадку родин загиблих заздрість викликає не сам факт втрати, а призначена осиротілим родичам державою компенсаційна виплата.
Результати опитування 2018 року / Інфографіка zn.ua
Голова Директорату вшанування пам'яті та формування позитивного образу ветеранів Міністерства у справах ветеранів Руслан Приходько зазначив, що такому ставленню є своє пояснення. Воно полягає у тому розриві, який є в українському суспільстві у темі війни.
Зверніть увагу Катастрофа повторилась через 7 років: що спільного між війною й епідемією
За його словами, людям, які взагалі не мають жодного відношення до російсько-української війни, важко зрозуміти тих, хто від неї постраждав. До їхнього світосприйняття додаються російські наративи, які в нашому соціумі створювались і нарощувались роками. За відсутності поваги до учасників війни та розуміння їхньої ролі у формуванні майбутнього України, соціальне забезпечення, яке захисникам гарантує держава, дійсно виглядає несподівано та незаслужено.
Це комплексне питання. Неможливо врегулювати його лише змінами в законодавстві з точки зору соціальної підтримки з боку держави, або з точки зору лише меморіальної роботи, або героїзації,
– сказав він, наголосивши на важливості загальнодержавної роботи на зміну цієї ситуації.
Чого бракує родинам загиблих
Соціальна підтримка родин загиблих в Україні сьогодні дозволяє їм не відчувати матеріальної потреби. Дослідження це показало ще кілька років тому.
Результати опитування 2018 року / Інфографіка zn.ua
Те, чого дійсно бракує, – поваги до пам'яті про полеглих захисників.
Результати опитування 2018 року / Інфографіка zn.ua
Результати опитування 2018 року / Інфографіка zn.ua
По-перше, йдеться про збереження цієї пам'яті та повагу до неї. Не лише на державному рівні, а й з боку простих українців.
Дуже багато речей залежить просто від людей, від людей, які живуть на нашій вулиці, яких ми бачимо у маршрутці, з якими зустрічаємось у школі. Ми з вами можемо більше, ніж думаємо. Чому б нам не запитати: в нашому класі є діти загиблого? Давайте подумаємо, що ми можемо зробити? В нас є хтось на роботі, в кого родич загинув? Давайте подумаємо, що ми можемо зробити для цієї людини, щоб показати наскільки ми шануємо те, що вона пережила.
Анастасія Береза
Засновниця благодійного проєкту "Небесна гвардія"
При цьому, як зазначила засновниця проєкту "Що таке пам'ятати" Оксана Іванців, прикладів такої турботи та поваги теж можна навести чимало. Просто потрібно їх популяризувати.
Ми в нашому дослідженні знайшли такий приклад, коли військові ведуть в школу дочку загиблого. Донька полеглого захисника йшла в перший клас, і не було тата, який може її туди урочисто відвести. Тож його побратими зібралися і повели дитину до школи,
– розповіла вона.
Такі маленькі прояви турботи не вимагають великих витрат, але дозволяють родинам загиблих відчути повагу до їхньої втрати.
"Це ж нічого не коштує. Для цього не потрібні кошти, програми. Просто треба завжди пам'ятати, що от в тих ста відсотках нашого життя є частина цього вкладу. Нам потрібно постійно його враховувати", – додала Анастасія Береза.
По-друге, важливо не знецінювати загибель захисників. Воно може проявлятися по-різному, але кожен прояв є однаково болючим для родичів загиблих.
Ми робили наше опитування всього лише на четвертий рік війни. Але вже тоді було відчуття, що це марно, нікому не потрібно і постійні розмови про те, що "це не війна, а політика, і я от осторонь, я не знаю, що відбувається,
– зазначила Береза.
За її словами, щоб цьому протидіяти, варто продовжувати називати речі своїми іменами.
Важливо Скільки дітей загинули через війну на Донбасі: сумні цифри
Постійно розповідати, що ми зараз, наприклад, тут сидимо, розмовляємо, потім підемо в кафе. За це все хтось просто зараз ризикує життям, здоров'ям. Виконує дуже складну, неприємну, небезпечну роботу. Ми маємо постійно про це пам'ятати, – наголосила засновниця проєкту "Небесна гвардія".
Як можна покращити ставлення
Як випливає зі слів учасників дискусії, зараз держава має зробити зусилля у двох напрямках, щоб змінити ставлення до загиблих воїнів та їхніх родичів. Перший напрямок стосується безпосередньо пам'яті. Держава має навчитись з однаковою повагою ставитись до всіх своїх загиблих захисників.
Вікторія Кравчук, мама одного із загиблих захисників, зазначає, що більш уважного ставлення потребують родини захисників, які офіційно належать до небойових або санітарних втрат. Ідеться, зокрема, про тих, хто помер після повернення із зони бойових дій, та самогубців.
Вчора він був герой. Діти й батьки пишалися, що він військовий. Потім щось сталося і людина вкоротила собі віку. На другий день про ці родини всі забувають. Ще в нас є загиблі добровольці, які також, родини яких до сьогоднішньої пори не мають документів, які визнають їх бойовою втратою. Оце проблема,
– пояснила вона.
За словами жінки, держава має нести відповідальність за військовослужбовців та їхні родини від початку та до кінця. "Якщо з військовослужбовцем щось трапилося чи під час служби, чи вже після повернення додому з війни, держава має брати на себе відповідальність за це. Для батьків не важливо, чи дитина загинула під час виконання військового обов'язку, чи вкоротила собі віку. Важливо те, що вже у батьків немає сина, а у дітей немає батька. Держава має їх підтримати", – наголосила вона.
В окремих регіонах вже впроваджують практику вшанування пам'яті тих, хто загинув не під час виконання бойових завдань, із використанням формулювання "загинули в російсько-українській війні". І таку практику варто популяризувати.
Може зацікавити Ми можемо показувати зуби й силою звільняти свої території, – розмова з волонтером Дейнегою
Я вважаю, що це має заспокоїти родину. Так держава підтримає родичів і покаже, що дбають про них і про пам'ять. Так, там були обставини загибелі. Але ми ж про ті обставини не знаємо. Але ми знаємо, що ці хлопці в цій війні загинули,
– сказала Кравчук.
Другий напрямок – інформаційний. Тема війни не має замовчуватися чи відсуватися на задній план. Можливість не помічати війну – це привілей, за який багато захисників та їхніх родичів заплатили високу ціну. Про це потрібно нагадувати.
Державна інформаційна політика має будуватися так, щоб родини загиблих не перетворювались на чергову пільгову категорію, а відчували повагу до своєї втрати.