Війна привернула увагу до України та "підсвітила" кілька цікавих моментів

Взагалі, звичайно, футбольний матч – лише привід, але не тема для міркувань у цій посаді. Суть у іншому.

Читайте також Де ми були 8 років: чому Україна не покарала колаборантів

Відкриття України

Війна привернула увагу до України всього світу та "підсвітила" цілу низку цікавих моментів.

Виявляється, що планета критично залежить від експорту українського продовольства. Виявляється, в Україні дуже сильна армія. Виявляється, ця країна має величезну кількість друзів і союзників на всіх континентах. Українці перемагають на Євробаченні та у футбол. Вони мають свою ракетну програму. До великої війни (але з малої) їхні зарплати впритул наблизилися до наших (російських – ред.), при тому, що середній рівень цін був значно нижчим.

Мода на Україну – передовиці європейської преси після перемоги у Глазго 

Ми, правда, з пропаганди протягом десятиліть чули, як у них там все розвалили і нічого немає. А в нас є все, все збереглося і примножилося. Але, на перевірку, доходи були як там за вищих цін; про справжні успіхи у спорті ми вже давно забули, а на Євробачення махнули рукою – там нечесно; друзів і союзників у нас теж багато – якщо дивитися на різні голосування в ООН, то близько десятка, та й дуга – надто далека; армія наша – найсильніша, щоправда, ніде ніколи не воювала, зате ми зараз її переробимо на український зразок

Що ще? Сільське господарство? Так, тут у нас успіхи однозначні, полягають у тому, що ми колгоспи зберегли. На щорічну битву за врожай мобілізуємо всіх, аж до школярів.

Чому демократія перемагає

Прикол виявився в тому, що буквально для всіх сфер суспільства, для розвитку та поступального руху вперед, погана, недосконала, корумпована, молода, але демократія виявилася кращою за наш найстійкіший, стабільніший, з усіх боків монолітний диктаторсько-патріархальний уклад.

Для людей, які звикли вважати, що основа всього – це порядок та дисципліна, а отже, централізація, це може звучати парадоксом. Насправді в цьому нічого дивного немає. Демократія в її сучасному вигляді (я зараз не про давньогрецьку демократію в Афінах) і постала як інструмент для розвитку, економічного збагачення та досягнення добробуту.

Повірте, першим ідеологам лібералізму, таким, як Локк, було глибоко наплювати на права людини як такі. Всі свої висновки та теорії ці люди виводили виключно з одних міркувань – для просування ідеї гарантій прав громадян-власників. Щоб влада, будучи підзвітною та підконтрольною, захищала своїх громадян, але не заважала їм збагачуватися. Паралельно на ідеї про ідеальний світоустрій мали великий вплив християнські моральні норми, які остаточно утвердилися в Декларації прав людини після Другої світової, коли світ жахнувся від того, як далеко людина може зайти.

Так вона, демократія в нинішньому вигляді, і з'явилася – як симбіоз двох ідей: суспільство розвивається через прагнення людей до зростання та накопичення капіталу (не тільки фінансового, а й політичного, культурного, символічного – будь-якого) і від влади потрібен лише захист та гарантії Закону; а Закон будується на правах як на вищій формі моралі.

Правильний вибір

І, начебто, цілком зрозуміло, що можна скільки завгодно кивати на Китай і говорити, що, ось, на його прикладі ми бачимо, що тоталітарні держави також можуть розвиватися. Проблема з Китаєм у тому, що сам він уже відчув серйозний глухий кут і опинився перед необхідністю реформ – якщо, звичайно, розвиватися далі хоче.

Виявилося, що шлях мобілізаційного розвитку чисто через дисципліну та людський ресурс дуже скоро скінчився. І дуже велике питання, що буде з тим самим Китаєм вже незабаром.

Для таких народів, як білоруський та/або український, якщо вони хочуть розвиватися і хоч щось своїм дітям залишати, насправді особливого вибору просто не існує. Як би і хто його штучно не винаходив.

Кремль не вірить Зеленському і боїться ЗСУ через поставки з США – дивіться відео: