Армія Азербайджану почала наступ майже на 300-кілометровій лінії фронту вздовж лінії розмежування з самопроголошеною Нагірнокарабаською республікою, а де факто з Вірменією. Про кулі, помсту, нафту й газ поблизу Нагірного Карабаху – читайте у програмі "Конфлікти" на 24 каналі.

Важливо Азербайджан і Вірменія домовилися про нове перемир'я: до переговорів залучили США

Ще на початку загострення конфлікту в Карабасі, починаючи з 27 вересня, обидві країни оголосили мобілізацію і на деякий час перемикнути життя в режим воєнного стану.

Вірменський народ був готовий до війни, бо ми розуміли, що вірменофобія ворожість та ненависть, якими азербайджанська диктатура годувала свій народ, не могли призвести до іншого результату, ніж війна,
– говорив прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян.

"Баку пояснював початок антитерористичної операції втомою від провокацій зі сторони сил Арцаху – тобто Нагірно-Карабаської республіки. Наші цивільні та військові позиції стали жертвою обстрілу вірменських збройних сил з багатьох напрямів і з різних видів зброї. Азербайджан просто захищає свої інтереси, ми воюємо на своїй власній землі", – відповідав президент Азербайджану Ільхам Алієв.


Нікол Пашинян (зліва), Ільхам Алієв (справа) / Колаж 24 каналу

27 вересня в Азербайджані вимкнули інтернет і на світанку почали антитерористичну операцію на 4-х напрямках.

Це означало бойові дії в горах, які сили Карабаської невизнаної республіки роками перетворювали на неприступні цитаделі. Технологічно потужніша азербайджанська армія просувається повільно. На 11-ту добу операції азербайджанці пройшли трохи більше 20 кілометрів на півдні, в долині Аркасу і взяли кілька населених пунктів на півночі.

Придушивши протиповітряну оборону вірмен далекобійнj. артилерією, далі основний ударe азербайджанці завдавали точковими ударами з дронів і реактивних установок. Згодом була зачистка силами гірської піхоти. Дуже швидко війна прийшла в головне місто НКР – ракети прилетіли у Степанакерт. В Баку заявили, що Вірменія почала обстрілювати азербайджанські міста, які знаходяться в безпосередній близькості від Баку. Ракетні удари Вірменії по цивільному населенню Азербайджану і цивільній інфраструктурі.

Хоч військові з обох сторін запевняють, що воюють лише проти військових, все ж радіус дії зброї масового знищення зміщає границі бажаного і дійсного. Та й війна в горах має свою специфіку – швидке просування там неможливе. Азербайджанська Бронетехніка налетіла на мінні поля і втрати її дуже значні. Втрати по особовому складу приблизно 1 до 3 – 4 захисників і відповідно наступаючих.


Військові з обох сторін запевняють, що воюють лише проти військових / Фото Getty Images

На півночі Карабаської республіки проходить нитка газопроводу TANAP – який має прокачувати азербайджанський газ в Європу. Загострення бойових дій між Азербайджаном і Вірменією в липні 2020 року поставило це під питання. Загострення бойових дій на Південному Кавказі восени дозволило перетягнути точку кипіння трохи далі від труби. Бої охопили території, які потрапили під контроль Степанакерта у 1990-х після завершення першої війни за Нагірний Карабах.

Оскільки Карабаську республіку не визнає у світі ніхто – відповідно і райони, за які почалася війна восени 2020 – офіційно вважаються територією Азербайджану.

Протести в Баку

Починаючи з 1990-х, попри протести Баку, Єреван почав програму заселення захоплених районів своїми громадянами. Це поступово змінило демографічний образ окупованих територій. Ще одна задача такої колонізації – буквально створення живого щита, задача якого прикривати від можливих спроб Баку повернути собі землі силою.

Осіння війна виявила технологічну перевагу азербайджанської зброї. Разом з тим вірменські збройні сили проявили себе як добре вмотивовані й войовничі суперники. Силам Азербайджану реалізувати з наскоку оперативну перевагу не вдалося. Попереду зима. Якщо не політики, то природні умови самостійно вноситимуть паузу у ведення бойових дій.

Вірменія вимагає в Баку зупинити наступ антитерористичної операції. Азербайджан заявив, що повернеться за стіл переговорів лише після того, як Єреван надасть план виведення вірменських збройних сил із Карабаху. Переговорний процес між Вірменією та Азербайджаном на майданчику посередників у Мінську, що тягнеться вже 30 років зрушити конфлікт з мертвої точки так і не зміг.

Сателіт Вірменії

Карабаська республіка повний сателіт Вірменії з маріонеткою владою і бюджетом на 70% оплаченим з вірменської казни. Вірменія член ОДКБ – Організації договору про колективну безпеку. Це прокремлівський військовий блок, свого роду реінкарнація Варшавського блоку – до якої входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан. Крім цього, союзником Вірменії у цьому конфлікті виступає шиїтський Іран, якому кісткою в горлі сунітська Туреччина, яка своєю чергою підтримує Азербайджан, прямими текстом заявляючи, що те, що зараз відбувається в Карабаху – Анкара вважає своєю справою.

Туреччина ж недвозначно заявила що вона вже включилася в процес в ролі не лише союзника Азербайджану, а і як стримуючий фактор для країн які хотіли б втрутитися в цей конфлікт.

До теми Третє перемир'я у Нагірному Карабасі тривало недовго: Азербайджан заявив про обстріли

Битва за населений вірменами азербайджанський регіон – це один з багатьох "заморожених конфліктів", які залишилися у спадок після розпаду СРСР. Хоч суперечки за Чорний Сад – як перекладається з вірменської Карабах – точно давніша ніж радянська імперія.

Від початку ХІХ століття території теперішніх Азербайджану і Вірменії перебували під владою Російської імперії, політика якої – з різних причин – підігрівала градус напруги між сусідами.

Азербайджанська Демократична Республіка і Демократична Республіка Вірменія

У 1920 роках утворились Азербайджанська Демократична Республіка і Демократична Республіка Вірменія, які обидві претендували на територію теперішнього Карабаху.

Між нею і Вірменією деякий час існував Курдистанський національний повіт Азербайджану. Їхнім анклавом на західних кордонах Вірменії була Нахічеванська Автономна Республіка з азербайджанським населенням. Таким чином обидві республіки отримали у своїх кордонах потенційно проблемні регіони.

В останні роки Радянського Союзу у Карабасі проживало 76% вірмен, 21,5% становили азербайджанці. Вірменський національний рух вимагав приєднати автономної області до Вірменії. Для радянських спецслужб конфлікт був зручним інструментом для того аби імпульс антирадянських настроїв перемикнути на взаємні суперечки.

► У 1987 карабаські вірмени прислали до Москви підписану десятками тисяч людей петицію з проханням передати НКАО до складу Вірменської РСР. У 1990 році між республіками вже почалися артилерійські обстріли й сутички озброєних загонів самооборони.

► 1 травня 1991 Азербайджан проголосив незалежність і включив Карабах у склад своїх кордонів, як правонаступник Азербайджанської РСР. Але це рішення залишилось тільки на папері. Протистояння між народами було вже настільки сильним, що жодні декларації залагодити їх не могли.

► В грудні 1991 у Карабаський Республіці за присутності вірменської армії та російських підрозділів відбувся референдум про незалежність.

► До 1992 року азербайджанські сили мали певну перевагу. Але до грудня 1993 динаміка фронту змінилась і вірмени вже контролювали не лише більшість територій Карабаху, а й азербайджанські райони навколо нього

Причин поразки Азербайджану було кілька. Одна з них – це потужний союзник, який підтримував Вірменію.

Шансом на нормалізацію стосунків між сусідами були пропозиції спільного бізнесу в обмін на території. У 1994 році в Баку приймали делегації 8 держав світу. На кону були контракти на спільну розробку трьох нафтових родовищ в азербайджанському секторі Каспійського моря.

"Контракт століття" увійшов до списку найбільших угод як за кількістю вуглеводневих запасів, так і за загальним обсягом передбачуваних інвестицій. Умови контракту були виписані чотирма мовами й містилися на 400 сторінках. Згодом азербайджанська нафта могла б йти за кордон через території сусідів. Адже окуповані райони це майже 20% території Азербайджану, 8 тисяч кілометрів на яких до війни проживали близько 500 тисяч етнічних азербайджанців.


До війни на території Азербайджану проживали близько 500 тисяч етнічних мешканців / Фото The world news

Азербайджан пропонував повернути ці території. Вірменія пропозицію відкинула. Але й статусу Нагірнокарабаської республіки не визнала і до себе не приєднала. Єреван не ризикнув опинитись в міжнародній ізоляції за відкриті прояви окупації. Майданчиком для мирного врегулювання конфлікту став Мінськ куди крім вірменської та азербайджанської увійшли делегації Росії та Швеції.

Починаючи з 2006 року Азербайджан почав нарощувати сили. Нафто і газодолари дали країні шанс. В липні чорне золото з Каспії пішло по нафтопроводу Баку – Тбілісі – Джейхан і з турецького порту далі на захід. І хоч до Карабаху це прямого відношення немало, це була серйозна заявка для російської бензоколонки. Азербайджанці кинули виклик статусу монополіста з експорту вуглеводнів до Європи.

Те що відбулося в липні 2020 року на півночі Карабаху теж було пов'язане з вуглеводнями. Наявність гарячої точки на Кавказі є шансом проявити свій вплив у регіоні для столиці колишньої радянської імперії.

Зверніть увагу Вірменія заявила, що отримала докази участі Туреччини в конфлікті у Нагірному Карабасі

Залежність Азербайджану від Росії

Росія тим самим тримає на гачку Вірменію в ОДКБ. конфлікт дозволяє тримати російські війська у Вірменії на базі Ґюмрі і продавати військову зброю одночасно азербайджанцям та вірменам. Експорт нафти й газу не єдиний залаштунковий фактор, який підживлює конфлікт. Зсередини карабаський конфлікт живлять, непомітні на перший погляд, каталізатори. Адже ніщо краще не пояснить необхідність зусиль, як наявність зовнішньої загрози.

Бюджет Азербайджану на 90% залежить від експорту енергоносіїв. Ще донедавна він залежав від російських труб. Тому і вирішення Карабаський питання для Баку так чи інакше залежало від реакції кремля. Тепер з урахуванням потужностей ниток Баку – Тбілісі – Джайшан й Баку-Супса, які качають нафту і Трансанатолійський газопровід дозволили звести до мінімуму рівень втручання РФ у азербайджанські справи. З іншого боку, допомога Туреччини в озброєнні та на рівні міжнародної підтримки – відкрила для Баку вікно можливостей.

Зважаючи, що Росія підтримуючи Вірменію продавала великі обсяги зброї Азербайджану – напрошується висновок: для Москви у цьому протистоянні важлива не сторона, а наявність самого конфлікту.

Карабах зараз на 100% населений вірменами. Якщо азербайджанці дотиснуть військове захоплення автономії – то ціною деокупації може стати масова етнічна чистка 100 тисяч мирного вірменського населення. І очевидно Баку на це не піде. Інша справа 7 районів захоплених після карабаської війни у 1990-х.

Після початку постачання азербайджанського газу до Туреччини, постачання Газпрому зменшились у 14 разів. А конфлікту Карабаху став уже третім успішним кейсом Туреччини. До цього – Сирія і Лівія, де Ердоган втирає носа Путіну. Фактично Туреччина націлилася на одноосібне лідерство в Кавказькому регіоні.

Цей раунд битви за Південний Кавказ виграв Азербайджан і Туреччина. Москва обмежилася нерішучими нотами протесту і закликами до миру. Заяви Єревана про можливу появу російських миротворців у Нагірному Карабасі – в кремлі прокоментували настільки вдало, що така підтримка союзника по ОДКБ викликала у вірмен подив і нарікання. За два тижні боїв у прилеглих до Карабаху районах Азербайджан хоч і не зовсім, але все-таки просунувся вперед у процесі повернення своїх територій.

Наслідки протистояння

За останні 30 років війна за Нагірний Карабах і прилеглі райони забрала життя понад 30 тисяч людей. Це надто велика ціна для того, аби розраховувати на швидкі й результативні переговори й тривале перемир'я. Та й кошториси видатків на військову галузь обох країн говорять, про те що і в Єревані й в Баку ризик великої війни ніхто з рахунків не скидає.

Важливо Ситуація в Нагірному Карабасі загострюється: Вірменія заявила про важкі бої

При цьому фінансування азербайджанської армії в 6 разів більше, ніж вірменської. І поява сучасних видів зброї китайського, ізраїльського і білоруського виробництва пов'язані лише з одним – конвертувати їх дію у квадратні кілометри територій, втрачених третину століття тому.

Більше – дивіться у відео програми.