Бійці воювали з гвинтівками проти танків: найкривавіші дні в історії неоголошеної війни

"Я чув по радіостанції перемовини з представниками Російської Федерації. Вони вигадували якісь умови: то вимагали йти саме цим шляхом, то вимагали йти без техніки. Дійшло до того, що вимагали йти і без техніки, і без зброї. Ми не могли залишити техніку і зброю нашим ворогам, тому вирішили виходити по-бойовому. Не кожен солдат отримав цю команду, не кожного солдата можна було забезпечити засобами зв'язку. Команду передали по засобах зв'язку. Я її чув і командир мій Пивоваренко її чув. 29 числа ми колоною вирушили в населений пункт Агрономічне.

Спогади очевидця трагедії: Макс Левін: Іловайськ – це не про жалість

Вийшли з Многопілля і попали в засідку. Першу ж машину підбили, другу – пошкодили. Потім був бій. Автомобілі і автобуси почали розвертатися. Я був у машині зв'язку БТР-80, вона не має ніякого озброєння. Ровами, посадками нам удалося виїхати на швидкості до Новокатеринівки. Нас із правого флангу обстрілювали всю дорогу зі стрілецької зброї.

А потім був вибух. Удар прийшовся на передню частину, якраз де був я… Щось було з протитанкових засобів, відрикошетило від землі. Осколком мені поранило ліву гомілку.

Машина втратила керування і заїхала в населений пункт. Село обстрілювали з артилерії. Через деякий час сільська адміністрація нас попросила або поїхати з села, або здатися росіянам, бо вони обіцяли нас вибивати, поки не знищили б усе.

Хлопці, які були сміливіші і не були поранені, зі зброєю в руках ярами, річками, кукурудзою і соняшниками вийшли. Поранені, ті хто не міг ходити, хто був виснажений морально – були вимушені здатися. Мене забрали просто на причепі від легкового автомобіля.

Це була регулярна російська армія. Це було видно і по формі, і по сухпайках їхніх, було чути "пітєрскій" акцент".

Це – історія Сергія Швачка, начальника зв'язку 51-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. До 29 серпня 2014 року ця бригада базувалася у Многопіллі. Колону обстріляли під час виходу, Сергія поранили. Разом з іншими бійцями він змушений був здатися в полон росіянам.

У боях за Іловайськ загинули, були поранені та зникли безвісти кілька сотень українських бійців. 13 українських військових, за офіційними даними, досі перебувають у полоні.

Є свідчення про те, що українських військових вбивали в полоні, а поранених добивали просто на полі бою. Полонених катували – і робили це російські військові.

Під час боїв та виходу з котла українські військові опинялися з гвинтівками проти танків та відстрілювалися до останнього – з важкими пораненнями і втраченими кінцівками. В оточенні військових розстрілювали як у тирі – "з усього, що стріляло".

Ті, кому вдалося вийти з оточення чи повернутися з полону, розповідають історії, які сьогодні мусять знати всі. Особливо ті, хто сумнівається, чи дійсно на Донбасі воюють регулярні російські війська, чи дійсно там порушують міжнародне право та вчиняють військові злочини.

Іловайська трагедія була би неможливою, якби на територію України не зайшла регулярна російська армія.

Зображення Андрія Ярмоленка

У День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, вшануймо їх нашою пам'яттю. І попри все, продовжуємо розбудовувати державу, за свободу якої вони загинули.

Слава героям!

Автор: Уляна Супрун

Важливо: Всі пам'ятають про Іловайськ, а хто відповість за Лутугинську трагедію?