Внаслідок вторгнення в Україну сталося те, чого Росія завжди боялася

Майже скрізь на відповідних людей чекала одна й та ж таки доля. В ідеальному світі будь-яка закордонна діаспора стає провідником soft-power для материнської держави. Це та сила, яка інтегрована в нову батьківщину, й тому може претендувати на роль "амбасадора" колишньої.

Зверніть увагу Умова Кремля: Росія розв'язала війну не за фізичне виживання

"Закордонні росіяни" не створили стратегію майбутнього

Українська діаспора у Канаді, вірменська у Франції чи єврейська по всьому світу – найкращі на це докази. Але зі "закордонними росіянами" нічого подібного не сталося.

Вони не стали трендсеттерами, не створювали стратегії майбутнього й не зуміли стати лобістами своїх власних інтересів. Таких, які б водночас не сприймалися новими столицями в багнети. На це є одна проста причина.

Для закордонних земляків Москва передбачала тільки один формат існування – іреденту. Для них приділялася єдина роль – бути приводом для "возз'єднання" у рамках єдиної спільної держави.

Протягом чверті століття Кремль робив усе, щоби цей важіль впливу зберегти. Для цього йому було потрібно зовсім небагато – не допустити інтеграції росіян у політичні нації тих країн, де їм випало мешкати. Сама ідея, що росіяни можуть жити інтересами не Москви, а своїх нових столиць, розцінювалася як зрада.

Росії не потрібна адаптація власних громадян

Кремлю ніколи не потрібна була адаптація росіян. Навпаки – йому була потрібна максимальна ізоляція росіян. Щоб потім з року в рік спекулювати на темі захисту "переслідуваних і знедолених".

Читайте також Путін має три "горокракси", які роблять його безсмертним

Концепт "росіяни для України" трактувався як прояв ворожості. Тому що Москві був потрібен концепт "українські росіяни як відмичка для України". Усе інше сприймалося Росією як загроза.

"Закордонним росіянам" запропонували відчувати свою національність як право, а не обов'язок. Кремль приділяв їм роль "баби яги", яка завжди проти. За єдине їхнє призначення була проголошена ностальгія.

Як наслідок, жодних російських партій, орієнтованих не на Кремль, у пострадянських країнах так і не постало. Все, що з'являлося, опинялося в ролі п'ятої колони.

Лобісти російських монополій, торгові агенти з продажу імперського шовінізму – будь-який альтернативний підхід украй неприхильно зустрічався самою Москвою.

Москва воює людьми як зброєю

До чого призводить така стратегія – ми побачили на прикладі Донбасу. Що його Москва вже який рік "захищає".

З ініціативи Кремля регіон перетворили на плацдарм, єдине завдання якого – створювати проблеми для української влади. А якість життя тих таки "росіян та російськокультурних" на окупованих територіях Москву не цікавить.

Окупований регіон перетворили на плацдарм / Фото Getty Images

Донбас довів просту річ: закордонним землякам Кремль призначає роль імперського гумусу. Їхні інтереси вторинні щодо інтересів російського керівництва.

Москва воює не за них, а ними – як зброєю. Громадяни – для імперії. Жодним чином не навпаки.

Водночас вторгнення на Донбас спричинилося до ще одного важливого процесу. Москва була переконана, що український Схід та Південь упадуть в її обійми. Що самої російської мови досить, щоб її носій був адептом "руского міра". З'ясувалося, що все зовсім не так.

Актуально У Росії вже кажуть, що це Україна стягує війська на Донбас

Унаслідок вторгнення в Україну сталося те, чого Москва завжди боялася. Росіяни почали інтегруватися в Україну – внаслідок того самостійного вибору, який вони зробили між старою батьківщиною та новою.

За такого становища Кремлю вже не варто розраховувати на лобіювання своїх інтересів. Тому що вибір нової ідентичності, як виявилося, супроводжуватиметься втратою колишньої. Цілком вірогідно, новий перепис населення подарує нам немало сюрпризів.