Волонтер: В історії про злих ненормальних переселенців я не вірю

Якщо шукатимете його – не виглядайте маленьку кімнатку з купкою речей. Вони вже переросли цей рівень.

"Це все, як єдиний проект ніхто не придумував. Воно вийшло саме. Ми починали, як група однодумців, збираючи речі для декількох сімей переселенців. А сьогодні я розумію, що вже ніколи моє життя не стане іншим. Я не зніму фільм, наприклад, бо те, що ми робимо – це надовго", – розповіла сайту "24" координатор центру Леся Литвинова, до речі, мама чотирьох дітей.

Що зробили

Екскурсія наша розпочалась із "офісу реєстрації" – саме туди звертаються і переселенці, які вперше прийшли до центру, і ті, хто вже отримує якісь речі. Система контролю тут електронна. Тобто, людина отримує номерок, а коли підходить її черга, отримує спеціальну квитанцію, в якій вказані її потреби.

"Ми вносимо в базу даних усіх, хто звертається, в тому числі – і відомості про родину. За останні 4 години обслужили вже 45 родин", – говорить Леся. За її словами, за останні місяці в їхній базі зареєструвалися 45 тисяч осіб, а раніше було ще більше.

Далі ми методично обходимо кожну з палаток, всього їх більше десятка. Кожна має своє призначення: пункт видачі побутової хімії, посуду і постільної білизни, канцелярії, дитячого та дорослого одягу.

Кажу Лесі, що не очікувала такої великої території.

Так, – говорить вона, – починали ми дійсно з однієї кімнати. А потім поступово "заселили" всю територію, яка належить приватній компанії. Вони хотіли тут щось будувати, але не змогли з причини недолугості, назвемо це так, проекту будівництва. Думаю, що вони вже і не раді нашому розселенню, – сміється волонтер.

Але ж не виганяють? – питаю.

Та поки що ні. Як вигонять – підемо. Щоправда, не уявляю куди.

"Наше покоління вже не помириться, а діти – запросто"

Далі Леся веде мене до своєї гордості – дитячого майданчика.

Він з’явився у нас тільки 1 червня, до Дня захисту дітей. Завдячуємо за це одній ІТ-компанії, котра сказала нам, що в них є "зайвих" 10 тисяч доларів. На ці гроші ми закупили будівельні матеріали, а роботу вже виконали самі– розповіла координатор.

Вона переконана, що знівелювати ту прірву, котра зараз пролягла між українцями і проросійськи налаштованими донбасцями – дуже складно, майже неможливо. А от між дітьми ніякої різниці немає: "У нас тут волонтерять і кияни і донеччани, і луганчани – і різниці між собою не бачать жодної. Їм комфортно разом".

Як святкували

"На Новий рік святкували 4 дні. У нас була 5-метрова ялинка, і кожного дня по 500 дітей. А на День захисту дітей взагалі – 1200 дітей, не враховуючи батьків та аніматорів", – ділиться Леся. І, згадуючи про ті події (сміється), мовляв, не знаю, як вижили. "Але ми отримали колосальний досвід, адже змогли організувати масове свято без жодної копійки", – доповнює вона.

З одного з наметів тим часом чується спів – діти репетирують виступ до Дня незалежності на сцені на Контрактовій площі. "Вони дуже талановиті! Одного разу ми проводили екскурсію в музичний магазин. Одна дівчинка розповіла, що грала в рок-групі у себе в Донецьку. І ця дитина довго не могла випустити з рук гітару. Потім через соцмережі знайшли їй інструмент – вона тиждень з ним не розлучалась", – згадує координатор.

Що є, а чого бракує

Біля намету, з одягом для дорослих, цікавлюсь у двох жіночок: чого не вистачає?

Олена з Донецька зі сльозами говорить:

Нам дають – і ми маємо бути вдячні. Але найбільше – додому хочеться! І щоб настав мир.

Найбільше – взуття страждає, його важче підібрати. А з одягом – тут можна не лише одягнутись, а й гарно вбратися. Тому дякуємо всім небайдужим, – додає Надія з Луганщини.

І обидві жінки говорять, що складно з медичним обслуговуванням. А Леся розповідає, що у них в центрі працює медпункт: щодня після основної роботи приходять лікар та інтерн. Але цього не досить.

Серед 30 тих, хто звернувся до лікаря – стабільно 10 діабетиків. І проблему з інсуліном ми так і не вирішили.

Цікавлюсь, чому держава не вирішує це питання. "Бо вони багато чого не вирішують", – каже Леся і ошелешує мене інформацією про те, що і ховати померлих переселенців їм також доводиться. В основному – методом кремації, бо місць на кладовищі знайти неможливо. І держава тут теж нічим не допомагає.

Про "любов" і звітність

"Найбільше державі ми цікаві тим, що маємо писати звіти про кожну видану річ. Особливо, якщо це офіційна гуманітарна допомога. А нам тільки Данія передала сотню тонн речей. Уявіть, скільки має бути звітів за кожну одиницю", – розповіла Леся. Разом з тим, зі своїми обов’язками по гуманітарній допомозі державна машина пробуксовує.

"Родина зі Швеції зібрала фуру допомоги. Самі пакували, оплатили транспорт. А наше Мінсоцполітики зробили помилку в наказі, через що була загроза зриву розмитнення. Підключали до питання міністра Павла Розенко і нардепа Ірину Геращенко. Але ж це не питання рівня міністрів-президентів! Потрібно, щоб система працювала", – переконана волонтер.

Однак попри всі "гальма" і "пробуксовки" волонтери на Фролівській – а всього їх близько 30 – здаватись не збираються. "У нас немає іншого вибору", – підсумувала Леся Литвинова.

П.С. На прохання волонтерів нагадую, що людину, котра випадково забула у початій пачці памперсів велику суму грошей, чекають, аби віддати її заощадження. Контакти Лесі Литвинової можна знайти у Facebook.